Під час дороги до аеродрому Софі не бачила жодної живої душі, лише чималі калюжі багряної крові, які розтікалися тонкими смужками, а в повітрі пахло сирістю. Осінній вечірній холод до кісточок пронизував дівчину. Коли Софі нарешті дібралася до аеродрому, вже була ніч. Їй було важко у темряві знайти батьковий гелікоптер, який вона бачила лише декілька разів за все своє життя. Недовго помучившись, бігаючи від одного до іншого літака, Софі знайшла той гелікоптер, на якому виднівся велики жирний чорний напис на блакитній фарбі «РТ2442РТ».
Софі, зрадівши, вставила ключ у отвір і повернула його. В цю ж мить з гучним високим скрипом відкрилися важкі поржавілі від часу двері. Дівчина залізла до середини та сіла на м'яке пошарпане крісло капітана. Спочатку над нею панував захват: їй ще ніколи не доводилось сидіти за штурвалом на місці капітана. Однак згодом дівчина зрозуміла, що керувати літаком не так вже і легко, як здається на перший погляд. Софі з останніх сил намагалась згадати слова батька як управляти літальним апаратом, однак все було марно: голову заполонили згадки про її батька. Дівчина згадала, як тато після свого першого закордонного відрядження, яке тривало декілька місяців, повернувся до рідної країни на цьому гелікоптері. Шестирічній Софі дуже тоді закортіло теж покататися на татовому літальному апаратові, однак батько заборонив їй це робити, сказавши, що вона не достатньо підросла, а він ще не досить вправно керує. Однак в той же вечір пояснив як варто заводити двигун та підійматись у повітря, а до цього ж показав професійне відео. Той день був незабутнім, адже Софі дуже рідко мала можливість провести час з її батьком (не враховуючи сімейних вечерь). Пригадалося як одного разу в суботу вона прийшла ввечері додому і сіла малювати літак, мріючи як в майбутньому вона буде капітаном повітряного судна. Як тільки цей шедевр було закінчено, дівчинка пішла у кабінет до батька, щоб показати йому його і розповісти ким мріє стати. Коли Софі зайшла до кабінету, то побачила, що її тато дивився відео про те, як правильно вести літак у повітрі та саджати на смугу посадки. Як тільки Тедор побачив свою семилітню доньку, взяв її на руки, вислухав та подивився малюнок. Він посміхнувся і сказав: «Ти можеш бути ким завгодно, сонечко моє! Якщо вже тебе потягнуло на літаки, то я тобі покажу відеозапис про керування літаком, але ти не будеш літати раніше, ніж тобі виповниться 18 років. Це задля твоєї ж безпеки. Але якщо захочеш, то завжди зможеш вчитись керувати за допомогою інструкції експлуатації прилада, яка лежить повсякчас під кріслом капітана. Домовились?». Ох, яка тоді щаслива була дівчинка! Вони разом до самого ранку дивились ці записи в Інтернеті.
За деякий час ці спогади минули і Софі вдалося побороти сльози, які так і хотіли виступити на очі, прочитати інструкцію у напівтемряві під тьмяним світлом кольрових кнопок та збагнути перші кроки керування. Отож, дівчина виїхала на смугу зльоту та добряче розігнавшись, опустила на себе штурвал і взлетіла у повітря. Спочатку залізного птаха трохи хитало зі сторони в сторону, але через деякий час дівчинці вдалося керувати вправніше та вирівняти цю повітряну машину. За вікном Софі бачила лише сині пухнасті нічні хмари, а в кабінці підсвічувалися кнопки зеленим, червоним, синім та помаранчевим кольорами, що в'їдалися дівчинці в очі. Вона взяла південно-західний курс і прямувала до найсильнішої країни Руни, що знаходилась по сусідству з її рідною.
Цей день був настільки виснажливим, гірким та екстримальним, а пухнасті хмари, які схожі на м'яку солодку вату, такі заспокоюючи, що Софі захотілося спати, хоча вона розуміла, що це може призвести до жахливих наслідків. Однак повіки геть перестали слухатися, стали такими важкими, що їх ледве піднімала дівчина і згодом вони геть заплющились.
Софі опинилася у вітальні затишного свого будинку. Її мати Мар'яна накривала на стіл. Тато тільки прийшов додому. Бабуся в'язала щось на кшталт пледу. За вікном був осінній вечір. Дощило. Як не дивно, але у квартирі було холодно. Дівчина підняла голову, щоб подивитись котра година. На ніжно-зелених шпалерах висів круглий великий годинник і щосекунди цокав, а дві стрілки показувала за п'ять хвилин сьома.
- Ходімо вечеряти! - покликала Мар'яна усіх до столу. Софі, було, хотіла вже бігти на кухню, як годинник почав скрипіти. Це привернуло її увагу і дівчина, взявши стілець, підсунувши до стінки та ставши на нього, потягнулась до годинника. Як тільки він опинився в її руках, його стрілки розбили скло, виплигнули з циферблату та заскочили дівчині в руку, наче голки. Вмить Софі закрутило у просторі, голова заболіла і її почало нудити. Довкола вона бачила лише димчатий простір, який створили наче різними відтінками сірих клаптиків вати. Через деякий час дівчина опинилась у темному прохолодному місці. Воно було схоже на підвал і чомусь пахло могилами та трупами. Довкола стояв туман. Софі почала роззиратися та бачила лише довгі кам'яні стіни, на яких подекуди ріс мох, завширшки двох витягнутих рук по бокам. Раптом наче з усіх сторін почувся голос Ріани, однак тепер він вже не був лагідним, заспокоюючим, а натомість став замогильним:
- Я вірю, ти справишся! Ти наша остання надія!
- Хто тут? - анітрохи не злякавшись, у відповідь сказала Софі.
- Доню, це - я! Твоя мати, - таким самим моторошним голосом сказала Мар'яна. Однак слова доносились вже з іншої сторони. Софі обернулась на фальцет і пішла прямо по тунелю. Дивно, але дівчина була боса і відчувала кожний камінчик під ступами.
-Молодчинка! Йди до мене! - манив до себе Софі той же голос.
Дівчина пройшла зо двісті метрів і побачила в стіні прохід у вигляді кам'яної вмурованої у стінку арки до іншого приміщення. Вона зайшла в середину і побачила п'ять трун. Одночасно всі кришки гробів відчинилися, окрім одного, який стояв найдалі від дівчини, і звідти по черзі вилізли геть м'які скривавлені пробиті тіла, які покосились у різні боки, схожі на опудала. У цих матеріях Софі пізнала її маму, тата, бабусю та Ріану.
- Що з вами трапилося? - запитала дівчина трупів. На диво, все що тут відбувалося її жодним чином не налякало. Навпаки, їй було цікаво, що буде далі.
- З нами вже нічого не трапиться, сонечко! - тихо та лагідно мовив знайомий дівчинці голос позаду неї. Обернувшись, вона побачила в проході тої кам'яної арки прозоро-білі примари її сім'ї та подруги. Ці тіла, здавалося, створені з диму, без жодної подряпини та натяку на кров. Жінки були одягнуті у довгі білі сукні, які тягнулися аж до підлоги, а Тедор мав на собі білі рубашку і штани. Їхні тіла ледь-ледь теплішим відтінком від білого відрізнялися від одягу.
- Послухай мою бабусю! Вона знає, що каже! - мовила Ріана та підійшла до останнього замкненої труни і відчинила її. Звідти вже не вилазило тіло, а лише дух старої Ріаниної бабусі вилетів та вхопився у Софі, намертво взявши руку дівчини у свою.
- Пішли, дитино! Ти не плач і не опускай носа! Скоро повернешся до своїх батьків і до внучки моєї. Дуже скоро, - промовила ласкаво Маргарита і вивела у коридор дівчину. - Отут постій! - наказала стара ворожка та одним помахом руки у повітрі роздвинула стіни коридору, які тягнулася, здавалося, безкінечно. Утворилась нова кімната.
- Заходь! - знову звелівши дівчині що робити, підштовхнула ворожка Софі у спину. Ця кімната нічим не відрізнялась від попередньої, але тут стояла лише одна труна і не на підлозі, як інші, а на кам'яній підставці, у всередину якої був врізаний величезний ромбової форми рубін.
- Це твоя труна! Ти, як тільки врятуєш світ, сюди ляжеш і навік будеш поряд з батьками поки народження твоє в одній сім'ї із майбутнього не розлучить вас.
- А коли саме я перероджуся? - з цікавістю запитала Софі
- Дитино, ти вже бачиш своє минуле, - посміхнувшись сказала стара та повернулась вже до мене, а не до Софі
- Що? Кому ви це говорите? - перепитала дівчина
- Ти все побачиш і зрозумієш згодом. Тільки ти не думай, що це - звичайний сон. Коли ти прокинешся, ти не помреш. Ось тобі доказ, - загадково посміхнулась бабця.
Раптом пролунав постріл. Все попливло перед очима. За мить в очі врізалися яскраві сонячні промені і засліпили дівчину. Вона заплющила повіки. Згадався сон.
Коли Софі звикла до яскравого світла, зі страхом оглянула борт: якщо вона не розбилася, то певно прямує не у тому напрямку, однак нічого не змінилося. Здавалося, поки Софі спала, її літак завис у повітрі. «Це ж просто диво! Неймовірно! Таки дійсно то був незвичайний сон!» - подумала Софі і почала пригадувати кожне слово, сказане ворожкою. З думок її вирвав ще один гучний постріл. З переляку дівчина збила штурвал та набрала висоти. На щастя, їй повезло: куля не влучила у літак.
Опанувавши себе Софі зрозуміла, що цілились не у неї, а у зелений літак, який намагався її обігнати зверху. Пролунав ще один постріл і той порушник задимівся та почав падати вниз. На цей раз Софі чітко почула постріл позаду себе, тому перевівши погляд на дзеркальце, що було прикріплене ззовні, вона побачила маленький, схоже, що керований безпілотник. Цей пристрій щось незрозуміле робив: то нижче опускався, то підіймався на рівень Софіїного літака. «Що він коїть? Що це означає?» - подумала про себе Софі та опустивши очі на електронну карту з навігацією, збагнула, що вона вже давно як перетнула повітряний кордон з Руною і цей сірий безпілотник - військовий літак, за допомогою якого намагаються приземлити Софіїн гелікоптер. Дівчина швидко, але обережно взяла штурвал міцніше у дві руки та нахилила його вперед від себе. Залізний птах слухняно і плавно ринув вниз до землі, а за ним безпілотник.