- Так! У мене вийшло! Я змогла це зробити! - скрикнула випадково я від щастя.

- Ти втратила здоровий глузд? Чого так горло дереш? - з просоння зло гаркнула на мене моя подруга. Її звати Вікторія. Вона живе зі мною в одній кімнаті і ми з нею знайомі щонайменше 20 років. Вікторія – моя протилежність. Якщо вона спокійна, може думати і оцінювати події раціонально і без емоцій, то я навпаки - нестримна, іноді неврівноважена, голосна, можу не думати, а діяти інстинктивно та найчастіше піддаюсь емоціям. Ми працюємо в одній фірмі знайомого її батька, але у різних сферах. Я керую цією фірмою вже як 5 років і займаюсь дослідженнями у галузі історії та археології, а Вікторія спеціалізується на біології, фізиці, хімії та математиці, додатково вивчає астрономію. Вона завідувачка лабораторії і зі мною разом є найціннішим робітником в цій фірмі.

- Вибач, Вікі! Просто я змогла перекласти зі старих мов на нашу щоденник, який знайшла моя експедиція! Ти уявляєш, що ми тепер можемо зробити?

- Ну та й що? Якщо це той документ, який стосується Землі, то нічого особливого ти не зробила. Нам поьрібно закрити білі плями в історії саме Астероїду Життя 31.

- Але це та планета, яку містер Вінсол вважав особливою! Він точно знав правду, проте йому не вистачило життя дійти до своєї мети.

- Байдуже, що говорив колишній керівник цієї фірми, - як завжди сухо відповіла Вікі.

- Ні, це не так! Його останніми словами було звернення до мене! Він благав завершити те, що сам не зміг! Тому ми маємо приділити велику увагу цьому завданню.

- Я не розумію чого тебе обрали керівником «Науки»?! Ти ж протилежність усіх вимог керівничої посади! Взагалі в нашому дитинстві мене планували зробити президентом фірми! - злісно подивилась на мене Вікі. Вона досі не може змиритися з тим, що зв'язки її тата не зробили її головною.

- Ну, не заздри, сестро! Йди краще поглянь на моє дослідження! - заспокоюючи мовила я і побачила, як іскри злості в очах у Вікі потроху гаснуть - Дивись! Бачиш ці рукописи? Зможеш прочитати, що там написано? - я дала Вікі записник.

- Я жодного слова не розумію, - байдуже мовила моя подруга і уважно простежила за тим, як я забрала у неї ці папірці.

- І як ти тільки вчила старі мови?! - засміялась я по-приятельськи і почала перекладати - «Ми, вчені, 28.10.2098 року знайшли координати планети, на якій можливе життя. Ми планували переселити туди людей, які вірять у Бога, віддають свою останню копійку бідним і ніколи не порушили жодну Божу заповідь. Цю планету мали назвати Мир, адже нам хотілося, щоб там були мир, спокій, повна довіра, єдність, а не та ворожнеча, яку у наших реаліях ми бачимо щодня, постійна недовіра, бажання привласнити собі чуже, лінь, байдужість до всіх і всього, марне матеріальне збагачення. Це все викликає хаос, який нас вбиває, якщо ми вчасно не оговтуємось. Поки одні люди жили у мріях про майбутні порядки, інші ж не припиняли за спинами діяти, і ось на Землі ми пізнали справжній Ад. Почалася війна, - дивись! Тут уривається розповідь. Хтось пропустив багацько місця і пише вже олівем, а не ручкою, іншим розмашистим почерком, літери якого стрибають з однієї лінії на другу! – Здається усіх жителів мого краю вбили. Мені ж вдалося одному з команди вчених уникнути смерті. Хоч нам і вдалося перемогти це жахіття, але не без малих жертв, звичайно. Ми зрозуміли, що треба жити разом у мирі та злагоді, нам необхідно допомагати один одному та не бути байдужими, бо інакше забуваємо про те, що є братами і знову починаємо ворожнечу. Війна довела, що велика відстань та відсутність зв'язку між нами ні до чого хорошого не призводить. Виходячи з цього ми забули про наші наміри переселятись і віддалятись, інакше б це рано чи пізно все одно призвело б до міжгалактичної війни. А з кожним днем наші технології вдосконалюються і зброя також, тому, хто зна, може ми б і повбивали один одного до останнього заради влади. Але чи має це вже сенс? Як можна володарювати, якщо ти один? Як тобі б жилося у повній тиші? Якщо вам цікаво подивитись і пережити той Ад на Землі, Ви можете відкрити ноутбук, вставити флешку у слот і подивитись відео. Сподіваюсь, Ви зрозумієте цінність тих слів, що написані вище», - я закінчила читати і, подивившись на Вікі, помітила байдужість. Чесно кажучи те, що я прочитала, особисто мене неабияк вразило, однак ще сильніше здивувалась поведінці Вікторії: як вона може після цього залишатись такою ж холодною, як і раніше. Нині ми живемо у мирі, про який давні люди лише мріяли, але за їхніми словами, якщо віддалятись та менше спілкуватись... - Ми також у небезпеці! - останнє речення моїх думок вирвалося з мене криком.

- Давай подивимося відео, - тихо мовила Вікі, не розділивши мого занепокоєння.

Я обережно підключила до розетки (на щастя, ми не даремно в нашій лабораторії постаралися встановити дротове живлення) пристрій, відкрила кришку ноутбуку та ввімкнула його. Після цього взяла флешку і вставила її в слот збоку нижньої частини. В ту ж мить екран засвітився і мене вдарило струмом, та ще й добряче. В очах потемнішало. Що відбувалось далі, зовсім не пам'ятаю. Точно знаю, що більше вже нічого не відчувала.