Давним давно люди приручили вовків і так ми отримали собак… Наша розповідь не претендує на істинність, це лиш один з варіантів. І прошу не говорити, що “печерні” люди так не розмовляли і так не думали, це художній твір, а не історичний факт. Дякуємо за розуміння.

Тихе потріскування снігу супроводжувало шамана в його полюванні. Глухий хвойний ліс наповнював груди Кислого Листка свіжістю і спокоєм. Хмарки тепла зривались з його губ. Над головою чувся дятел - цілитель дерев. В руках він ніжно зжимав лук і стрілу на тятиві - він полював. В цих лісах, де він виріс, полювати з кожним роком ставало все важче, звірини було все менше і менше, і вовки почали нападати на родичів Кислого Листка. Вовк - це страшний ворог, бо він діє зграєю, як і люди, коли вепра, оленя чи навіть ведмедя родичі Кислого Листка могли групою перемоги. Але вовки діяли розумно. Саме закінчивши свою думку він почув шум трохи далі вглиб лісу. Прислухавшись, він зрозумів що там вовки і ще хтось великий і явно лютий. Почулось скавуління повне болю. Шаман часто страждав через свою природну цікавість так він уже раз пішов на шум і натрапив на вепрів і ой як довго йому довелось сидіти на дереві. Але попросивши у духів благословення він пішов у перед. В яру, покритому листвою він помітив щось велике й сіре. Ростом в двох з половиною чоловіків стояв ведмідь, вовки кидались на нього, але голодний ведмідь кожним влучним ударом вбивав одного звіра, звісно не кожен його удар був влучним, але і вовки не могли прокусити товсту шкіру гігана. Сонце просунулось по небосхилу на четверту частину, скоро почне сутеніти Кислий Листок весь час лежав на холодному снігу, він боявся щоб не захворіти, але хвала духам здоров'я було у нього міцне. Ведмідь відступив несучи в зубах тушу вовка, йому все ж дісталось. Кислий Листок почув як заскавуліли дитинчата вовків. Він відправився до дому, хоч і сьогодні він повернувся в племя без здобичі в вигляді мяса, але в нього з'явилося знання, що уже і ведмедям нічого їсти, а це означало, що і їм скоро не буде чого.

Сніг накрив землю білою периною. В великій палаті стояв стійкий запах свіжої шкіри і легкий дим, утворений від багаття. Вождь сидів всередині і витесував тонким кремневим лезом гілочку, з якої повинна була вийти стріла. В палатку не поспішно протиснувся шаман Кислий Листок, кивнув і сів навпроти вождя. Після декількох секунд тиші він прокашлався і наважився почати розмову.

-Вождь Рвана Голова, я хотів би з тобою дещо обговорити.

- Що таке Кислий Листок? Духи нашептали щось тобі? - Шаман подумав, мить зваживши запитання і відповів:

- Так, вождю. Одне велике таїнство, яке нам допоможе полювати краще, легше і на набагато більшу здобич - кремезний чолов'яга подався ближче до шамана.

- Що таке? - Очі вождя загорілись.

-Не буває поганого без добра - почав шаман, він розповів своєму вождю про те, що побачив в лісі.

-І що ти хочеш цим сказати?

- Я хочу спробувати завтра проникнути з кількома мисливцями в лігво вовків і забрати дитинчат.

- Навіщо? - лице вождя нахмурилось.

- Я хочу їх виростити і навчити полювати разом з нашими мисливцями - лице Рваної Голови потемніло. - А також, вождю, нам потрібно йти з цих земель, адже скоро тут не буде на кого полювати! Ми помремо з голоду! Якщо ведмеді або вовки не загризуть нас до цього!

- Кислий Листок - голос вождя прозвучав загрозливо, він оскалив зуби і міцно стиснув в руках кам'яне лезо - вони дикі звірі! І ти хочеш щоб ми привели їх в племя!? Покинути землі, де живуть наші духи? Шамане, ти навіжений! Геть з моїх очей!

- Тоді ноги моєї більше не буде в цьому племені!

Шаман вилетів з палатки як ошпарений, він тихо шепотів собі під ніс прокляття.

“Дурень, ой дурень! Діти теж народжуються дикими, але ми їх вчимо і вони починають говорити, і вогонь добувають, і полюють!”

Кислий листок вбіг в свою палатку, взяв кілька шкур, скинув на них кілька сухих дров, кремінь для добування іскри, пирит, “вогняний камінь”, ступку, стріль, сушений мох, декілька шуб, та міх де він тримав воду. Обмотавши своє добро шкіряним ременем, в руку намотав кілька мотузок які він використає пізніше в якості тятиву. Шаман вилетів в ніч і вирушив в темряву за вітром. Коли він уже майже вийшов за територію племені, його зупинив жіночий голос.

- Кислий Листок, почекай - жіноча рука лягла на його плече, потягнувши в сторону від світла вогнища. - Що ти робиш? Куди ти зібрався?

- Подалі від цього дурня - проревів шаман - відпусти мене, жінко.

- Не йди. Рвана Голова остигне і пробачить, не йди, як ми без шамана?

- Чорні Ноги вже вміє все, що вмію я. І він куди слухняніший за мене! - Кислий Листок вирвав плече - я йду подалі звідси, якщо пощастить, то я приручу вовченят і доведу цьому дурню, що він помилявся! Я повернуся, тільки чекай і нікому не говори про цю розмову. Нехай інші думають, що надії уже немає.

- Ти впевнений, що хочеш цього?

- Так, від цього залежатиме життя племені.

- Не отримавши відповідь, шаман востаннє поглянув на жінку. Не зважаючи на те, що це його рідна домівка, шаман не міг залишатися там. Кислий Листок окинув коротким поглядом спляче плем'я і відправився до лісу. У ту ніч лише зорі і ноги були його спутниками і лише шепіт хвої служив йому співрозмовником. Шаман безперервно крокував, жодного разу не озираючись на жінку, що проводжала його поглядом, аж поки його силует не поглинула суцільна темрява.

Тільки діставшись лісу, Кислий Листок зрозумів що від цього часу йому доведеться провести частину свого життя наодинці з вовками і дикою природою і ніхто не зможе допомогти йому. Він оглянув поляну і помітив вдалечині печеру. Ризикуючи зустріти там ведмедя, шаман тихо почав наближатися до входу. Він взяв камінь і кинув його біля отвору що слугував "дверима", аби утворити відлуння. Не зважаючи на гучний звук, печера відізвалася тишею. Кислий Листок сторожко зайшов і почав на дотик шукати отвір у стіні, щоб залишити там речі. Чоловік по черзі виклав усе, що встиг прихопити, сів навпочіпки і почав добувати вогонь, щоб зігрітися і освітлити своє місце для ночівлі. Взявши в руки сухі гілочки, які приніс з собою він поламав їх дрібно, тоді підклав ближче більші дрова, і нарешті приступив до процесу, “вогняний камінь”, він же шматочок залізної руди, кількома ударами гострою кромкою кремнія по “вогняному камені” і мох почав тліти, ніжно роздуваючи вуглики, Кислий Листок огорнув мох сухою травою, і ось в нього є вогонь. Що ж тепер?

- Треба розвести сильне багаття, завтра забрати щенят і вполювати якусь дич.

Чоловік наносив ще дров, вогонь горів, а Кислий Лист думав.

“От тепер я сам... Мною ніхто командувати не буде, я ж так це не любив. Ехе-хе" - він витягнувся на шкірі ведмедя.

Ранок почався з холоду, порухавши гілочкою вуглі Кислий Листок побачив, що жар залишися усміхнувся в бороду, і підкинув ще кілька гілок не зовсім сухих, саме такі трохи вологі, щоб не потушили жар, а самі почали тліти.

Полювати чи вовки? Якщо піду полювати і залишу в печері здобич, хтось може смачно поїсти, хоча?

Шаман взяв великий зелений камінь - нефрит, якому точінням надали з однієї сторони загострену кромку і за допомогою кремнія просвердлили доволі круглу дірку, камінь він наживив на гілку і обмотав мотузкою - вийшла примітивна кам'яна сокира, з її допомогою він зрубав кілька гілок з ялини і прикрив ними хід, тоді, назбиравши дрів, він приніс їх до печери, розвів більше вогнище і пішов полювати, закривши за собою вихід тими ж гілками. Кислому листку пощастило підстрелити двох зайців, обліпивши одного товстим шаром багна, він поклав цей овал у багаття і відправився по щенят. В ярі його зустрів лише один вовк, який стеріг дитинчат, але нападати звір не спішив. Кислий Листок помітив багато снігових горбків.

“Скількох же вбив ведмідь, в мене і пальців стільки немає.”

Підійшовши до печери, звідки чулось жалісне скавуління голодних щенят шаман дістав половину другого зайця і метнув її подалі від себе, голодний вовк недовірливо принюхався і, косячись на людину, почав їсти. Серце Кислого Листа билось, кров пульсувала в скронях, піт заливав усе тіло чоловіка, він неймовірно ризикував. Швидко кинувшись до нори, він зловив трьох щенят, повітря виривалось з його грудей, спина відчувала як ось-ось в неї увійдуть гострі ікла чи кігті.

“Чорт, чорт, чорт! Застряг! Дідько!”

Плечі ніяк не хотіли вийти з стін нори, він крутився і рвався.

“Краще б я залишився в племені! Навіщо мені ці звірі!?”

Та нарешті Шаман зміг звільнитись, швидко оглянувшись, він побіг з яру. Шкіряні мокасини хутром всередину несли його як ніколи швидко подалі від лігвища вовків. Кислий Листок намагався рухатися швидко, щоб вовк не міг його наздогнати. Зачіпаючи плечима гілки зі снігом, він біг, не озираючись. Коли шаман був уже біля входу в печеру, він зупинився і озирнувся.

- Трясця, що я роблю?!

На його подив, дорослий вовк не біг за ним. Він стояв на місці і сумно дивився на нього. Вочевидь, це була вовчиця - матір малят, адже в наступну мить вона полізла назад в лігво до решти вовченят. "Пробач" - подумав Кислий Листок і зник за хвойними гілками.

Увійшовши в середину, шаман озирнувся в пошуках місця для малих. Трохи повагавшись, він поклав неподалік вогнища одну із шкур, що встиг забрати і поставив цуценят туди. Вони почали обнюхувати все навколо скавуліти чи то за матір'ю, чи то від голоду. Кислий Листок підійшов до купи багна, розгріб його і дістав вбитого зайця. Переконавшись що в вогнищі достатньо жару, він взявся до діла. Взявши палицю, і трохи обстругавши її кінець, шаман нанизав на неї шматочки сирого м'яса і прикріпив над вогнем до швидкоруч створеної із декількох гілок підставки. Він поглянув на вовченят, що боязко спостерігали за всіма його рухами і усміхнувся.

Ще з дитинства матір казала що я шукач пригод, - розсміявся шаман - таки не помилилася.

Коли м'ясо приготувалося, Кислий Листок обережно зняв його і підійшов до цуценят. Він подрібнив його на шматочки і, не поспішаючи, почав підсовувати його до них. Одне з малят відійшло назад і загрозливо оскалило крихітні ікла, погаркуючи на людину.

Шаман тяжко видихнув. Він все ж вирішив залишити їжу і відійти подалі. Деякий час вовченята насторожено спостерігали за ним, іноді сердито піднімаючи пухнасті холки. Проте згодом найменше з них щось тихо проскімлило і наблизилося до зайчатини. Обнюхавши шматок з усіх сторін, воно обережно підняло його пащею і спробувало на смак. Потім ще, і ще. Нарешті усі троє впевнено насолоджувалися м'ясом, скоса поглядаючи на шамана. Кислий Листок задоволено примружився і звернув погляд на вуглинку, що лежала неподалік. Трохи повагавшись, він взяв її в руку і підійшов до скелястої стіни. Тремтячою рукою шаман почав виводити на камені обриси трьох вовченят, що боязко сиділи, притулившись докупи і людини, яка стояла біля вогнища і спостерігала за ними. Закінчивши, він відступив назад і оглянув створений малюнок.

- Сподіваюся, це не останнє наше зображення, малята.

Кислий Листок поглянув на небо, що пробивалося свлєю блакиттю через гілки ялини. Надворі помалу почав падати сніг. Шаман мимоволі усміхнувся. "Вона не знайде нас" - подумав він.

Ще кілька місяців поки росли вовченята Кислий Листок залишався в тій печері, але збільшилась кількість ночей коли шаман лягав спати голодним, його “підопічні” почали довіряти йому, і разом з ним почали спати, давались гладити і звісно Кислий Лист зрозумів, що ці клубки шерсті повинні отримати імена і гратись з ними одне задоволення.

Шаман прокинувся від того, що мокрий язик чистив його лице,

- Амонес, відчепись - чоловік спробував перевернутись на іншу сторону, але постороння вага на спині не дозволила рухатися - ей, Деймос, Аквілон, ану злізьте, бо розчавите. От тварини.

Два звіра злізли з Кислого Листка, чоловік протер очі і порухав вугілля - жару не було. Повагавшись кілька ударів серця, вирішив, що вогонь можна буде розвести пізніше. Вийшовши з землянки, яку він викопав, коли прийшов на ці рівнини з півночі, шаман усміхнувся сонцю, окинувши поглядом рівнину, він помітив якийсь рух в далині. Схопивши лук, він натягнув на нього тятиву, закинув на плече міх з стрілами і всунув за пояс обсидіановий ніж і “сокиро-лопату” з лопатки лося, Кислий листок, зігнувшись, пробирався в снігових сугробах до того місця, де він бачив рух. Троє вовків рядочком йшли за ним. Якийсь час по тому шаман чітко розібрав якісь незрозумілі звуки і вовче виття. Нахмурившись, чоловік виглянув з сугробу. Він побачив таких же одягнених в шкіри двох людей і вовків.

Високий і широкоплечий чолов'яга кинув палицю і вовк, зірвавшись з місця, побіг за нею. Деймос, Аквілон і Амонес насторожено зосередилися на чужинцях. Чужий вовк підняв палицю з землі, нагострив вуха і поглянув навколо. Раптом він поклав гілку на місце і почав нюхати повітря.

- Агов, Велес! Принеси палицю! Дідько, що трапилося? - здивовано промовив його господар.

Кислий Лист притиснувся тілом до снігу і спостерігав що буде далі, намагаючись не видавати жодних звуків. Чоловік наблизився до вовка і, приклавши руку ребром до лоба, почав дивитися в сторони. Інший вовк, не чекаючи наказу, підійшов до них і, обнюхуючи сніг, почав йти в сторону кучугури, за якою лежав шаман з вовченятами.

- Трясця! - вилаявся Кислий Листок - Деймос! Лязь і тихо мені!

Нарешті один із чоловіків зрозумів, що стало причиною такої поведінки. Він прикликав жестом напарника.

- Мені здається, там чужинці. Герда рідко поводить себе так.

- Ти впевнений? Найближче селище за чотири милі звідси. Ще ніколи чужі племена не заходили так далеко без причини.

- То може поговоримо з ними і розпитаємо як вони забрів сюди?

- Агов! Ми знаємо що ви там! Виходьте , ми не бажаємо зла!

Слова, які говорили ці люди були схожими на мову його племені, тож шаман вловив основний сенс фрази незнайомця. Кислий Листок тяжко видихнув. У нього не було іншого виходу, як забрати вовченят і вийти із засідки.

- Інші племена також приручають вовків? - здивувався один із чоловіків.

- Ні, я перший, хто спробував - невпевнено промовив шаман.

- Думаю, буде краще, якщо ти пройдеш до нашого вождя, адже це наша територія. Яке твоє ім'я?

- Кислий Листок. Я шаман племені, що знаходиться на півночі.

- Не знав, що шамани покидають свої племена на тривалий час, адже вони дуже потрібні племенам. Ми живемо без нашого уже 5 повних місяців.

- Білий Соколе, не розповідай стільки всього чужинцю!

Коли чоловіки привели Кислого Листка до табору, вони відразу відправили його до вождя. Шаман зауважив, що всередині було затишно і тепло, що нагадало йому про рідний дім. Навколо було багато шкур тварин, а за вождем висіло намисто з ікл хижаків. Чоловікові тихо і швидко переповіли недавні події. Він кивнув і вказав очима на вихід. Коли Кислий Листок і вождь залишилися на однині, чоловік почав розмову.

- Сизий Пугач сказав, що знайшов тебе разом з цими вовченятами неподалік нашого табору. З якою метою ви потрапили сюди?

- Вождю, я покинув своє плем'я і відправився разом з вовченятами на пошуки того, хто допоможе мені навчити їх вірно служити людям. Мій вождь не прийняв мого рішення почати нове життя з тваринами, тож я втік пізно вночі. Я радий знаходитися в таборі розумного племені, що змогло приручити нашого ворога.

- Я радий чути, що ти не несеш нам небезпеки. Ось що. Білий Сокіл сказав, що ти шаман. Я пропоную тобі угоду. Ти навчатимеш молодого хлопця, якого не встиг навчити попередній шаман вашому ремеслу, а ми навчимо тебе як поводитися з вовками і чому їх можна навчити. Що думаєш?

- Дуже радий чути таку пропозицію. Я згоден і гадаю, що мій новий учень не підведе мої сподівання.

Кислий Листок переніс свої речі до палатки, яку йому виділили бо вона належала попередньому шаману їх племені Духовидцю. Учень Тур на відмінну від тварини тура не був таким фізично могутнім, але як підозрював шаман з віком стане. Доволі приємним відкриттям було те, що учень вмів доволі багато: вмів проводити багато ритуалів, але не був впевненим які саме трави потрібно змішувати щоб отримувати ліки, також знав декілька рецептів мазей які не знав Кислий Листок. Пів дня він навчав юнака своєму ремеслу, а половину він спостерігав за тим як його вовків дресирували. Кислий Листок дізнався, як можна використати вовків в полюванні на оленів: один мисливець бере кілька тварин і натравлює їх на зграю і ті женуть тварин в засідку де інші мисливці вже напоготові.

- Тепер не потрібно бігати по лісу з списом чи луком і гнати оленів. Це можуть робити вовки, а ще вони сторожать дитинчат і табір від левів і ведмедів - піднімають шум і вже все плем'я готове дати відсіч ворогу.

Через декілька тижнів Білий Сокіл покликав на полювання шамана. Вони блукали тундрою, вовки йшли по сліду самотнього тура. До слідів тура приплівся ще один величезний слід.

Ніколи не бачив таких слідів - присівши, пробормотів мисливець глянувши на шамана. Воїн злякався побачивши як в нього побіліло лице - шаман?

- В-ведмідь..

- Ведмідь? - Брови піднялись вверх на плоскому лиці.

- Ці звірі жили на землях наших предків .

- Що таке шаман?

- Якщо ведмеді прийшли з півночі там де мій народ жив то цьому є тільки два пояснення - чоловік ковтнув слину і продовжив - або цей ведмідь просто загубився, або там уже просто нічого їсти - Кислий Листок попросив духів щоб вірним був перше пояснення.

- А які вони ці ведмеді? - Білий Сокіл наклав дротик в списометалку і тримав уже її на готові.

- Двоє, а то й двоє з половиною дорослих чоловіків ростом, а силою і дюжина дорослих мисливців уступають йому.

- Тоді це буде славна здобич. Герда, веди.

Шаман не встиг і спробувати зупинити мисливця, як той відбіг уже доволі далеко. Наздогнавши Білого Сокола, шаман наклав на тятиву стрілу, а ще кілька взяв в ту ж руку, якою тримав лук. Мисливці встигли добряче втомитись коли побачили на горизонті, хоч і худу, але гігантську фігуру ведмедя який поїдав тушу тура. Розбігшись в різні сторони, Кислий Листок обійшов звіра з “сліпої сторони”. Як тільки вони зайняли позиції, Білий Сокіл прицілився і метнув дротик в ведмедя, з тихим чавкаючим звуком кам'яне вістря пробило товсту шкуру, мускули і застрягло в кістці голодного велетня. Він заревів, а у відповідь вовки завили, але не кинулись, ведмідь побіг на мисливця, ще один дротик ввійшов в плоть велетня, але тому, здавалось, байдуже.

- А ти живучий, як зубр - Білий сокіл закріплював ще один дротик - О, духи! - Сірошкірий велетень уже був надто близько, шаман натравив своїх вовків на велетня.

Стріла вигнанця ввійшла в спину, точно під ребра і звір завив голосом повним безсилої люті і безмежної болі. Слабким ударом він збив мисливця з вовчого племені на землю, руки Кислого Листка тряслись, серце билось, в вухах гуділо, наче грім. Але вовки встигли накинутись на ведмедя, з лютістю демонів вони кусали і рвали. Схопивши обсидіановий ніж, чоловік підбіг до ведмедя і що було сили встромив його в задню лапу велетня. Знову завивши, мисливець на турів почав, кульгаючи на обидві лапи, тікати.

- Ти живий?

- Дякуючи духам, так.

Дні два він протягне і подохне, тоді можна буде зняти шкіру

- Це вже без мене. Я мушу врятувати своє рідне плем'я. Ви бачили того ведмедя? У нього ребра полічити можна! Тур уже знає все, що знаю я, я повинен повернутися!

- Скажеш це вождю і можеш рушати. Ми не будемо затримувати тебе, коли на кону життя твого племені.

Коли мисливці повернулися додому, Сизий Пугач переповів вождю усе, що відбулося і той викликав Кислого Листка в свою палату. Шаман наче тільки того і чекав. Уже через декілька хвилин він сидів усередині.

- Я розумію і схвалюю твоє бажання врятувати плем'я. Але перед тим, як відпустити тебе, я хочу віддячити тобі за те, що ти навчав Тура. Коли ти вийдеш звідси, йди до палати Білого Сокола. Там візьмеш двомісячне цуценя Герди - біла вовчиця Беллона. Ми не просто так назвали її в честь матері Марса. Як і богиня, вона дуже войовнича і розумна. Це мій подарунок для тебе. А тепер іди і не чекай ні секунди більше. Наше плем'я завжди пам'ятатиме шамана на ім'я Кислий Листок, що колись врятував зберіг знання предків - коли шаман уже хотів виходити, вождь додав - І пам'ятай. Вовки тобі не слуги і тим більше не вороги. Ти їхній друг і поводь себе відповідно. Лише тоді вони служитимуть вашому племеню не одне покоління, доки ви шануватимите їх. А тепер прощавай.

- Дякую. - спромігся сказати Кислий Листок.

- Звичайно, шаман прийняв подарунок і повернувся додому. Він зміг переконати вождя і почав навчати усіх того, що вивчив сам. Плем'я перебралося на захід в густі ліси з багатою живністю. З допомогою вовків вони почали спритно полювати і розвиватися, не витрачаючи лишній час на полювання і клопоти.

І по цей день майже у кожного живе вірний собака - нащадок хороброго і сильного вовка, що служить нам, доки ми шануємо його. Людина - їхній найкращий друг, тож не підводьте їх. Адже собака - це вірний товариш, який буде з вами завжди.