Від авторів;
      «В даному творі буде багато інформації, запозиченої з різних джерел. Біля неї буде виноска, а в кінці - назва джерела.» 

      “Привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання в своїх працях чужого твору без посилання на автора.”
      (Академічний тлумачний словник української мови)
   
     Саме по собі явище плагіату має дуже древню історію, воно супроводжує людство як одна з тіней його розвитку. Відомі випадки плагіату ще з античних часів, коли поети привласнювали собі чужі твори, а винахідники видавали чужі ідеї за свої. Давайте дещо детальніше розберемось в самому слові “плагіат” - воно походить від латинського “плагіатор”, що в перекладі означає “викрадач чужих рабів”. Сумно... Якщо колись привласнювали чужих рабів, то тепер все, до чого дотягнуться руки.

     Зараз це питання постало особливо гостро - кількість всього, що можна привласнити без будь-яких наслідків для себе, у епоху масової доступності інформації, розмаїття письменників, співаків, художників, і соцмереж, відчутно збільшилась, а тих, хто зазирається на напрацювання інших, завжди було вдосталь. Проте те, настільки тепер легко "стирити" чужу працю, не може не тривожити.

(Цитата з новин)
     "Через звинувачення у плагіаті пішов у відставку президент Угорщини, залишився без роботи міністр оборони Німеччини, звільнився головний рабин Франції"

     Проте, в Україні такі історії найчастіше закінчуються нічим.
     Найбільш «популярним» плагіат є у сфері освіти. Безліч випадків ігнорування авторських прав виявлено не аби-де, а в третині захищених дисертацій. Але позбавляти наукового ступеня за недобросовісну роботу ніхто не спішить...
     У скандали через плагіат потрапляють не лише вчені, а й політики, які свого часу захистили дисертації, та безліч інших птахів "не такого високого польоту". І лише маленька частина з них отримує відповідне покарання.

     Детальніше про покарання за плагіат, яке реально існує, хоча й механізм притягнення до відповідальності доволі неоднозначний:

     "З точки зору законодавства прописано достатньо відповідних норм, які надають визначення поняттю плагіату, гарантують захист прав авторів, а також встановлюють перелік правопорушень з використанням плагіату та заходи відповідальності за них. Згідно з статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Основного Закону встановлює заборону використовувати або поширювати об’єкти інтелектуальної власності без згоди їх автора, за винятками, встановленими законом.
     У Цивільному Кодексі України захисту прав автора від плагіату виділено статті 433-456.
     Загалом за використання плагіату передбачено (залежно від кожного конкретного правопорушення) цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.
     Адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від десяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто від 170 до 2400 грн.) передбачена статтею 51-2 кодексу України про адміністративні правопорушення за незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт інтелектуальної власності, що охороняється законом.
     Кримінальну відповідальність за подібного роду дії передбачено статтею 176 Кримінального кодексу України, а саме, штраф від двохсот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян (від 2400 до 17000 грн.) або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Такі заходи впливу застосовуються до особи, винної у незаконному відтворенні, розповсюдженні творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також незаконному відтворенні, розповсюдженні виконань, фонограм і програм мовлення, та інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі" (http://library.nuczu.edu.ua).

     Як бачите, відповідні закони існують, і покарати плагіатора реально. Однак, чомусь це робиться у дуже малому відсотку з існуючих випадків. Можливо, більшість тих, кого "спіймали на гарячому", воліє добровільно прибрати сліди своєї нечесної діяльності і обійтись без втручання третіх сторін. В будь-якому випадку, тепер ви більш обізнані в цьому питанні, що й було моєю метою.

     Навіщо ж, власне, “потрібен” плагіат? А все доволі просто: всі хочуть слави, популярності, щоб на них звертали увагу інші, і, звісно, найбанальніше і найматеріальніше - гроші.
     Плагіатори часто говорять, що вони не женуться за славою чи грошима, а просто викладають своє бачення того чи іншого: твір, винахід, ідея і тд. Ось чудовий приклад з блогу моєї напарниці (Анастасії Стасюк):”Побачила щойно блог про набридші фентезі-книги в усім відомому жанрі "магічні академії". Авторка нарікає, що такі історії однотипні й нецікаві, і що залишається лише написати самій книгу в цьому жанрі такою, якою сам її бачиш.” - це і є виправдання свого плагіату, особисто я помітив, що саме у таких квазі-авторів плагіат і є основною складовою творчості, але - яка іронія - вони часто доволі популярні, на відміну від авторів, які вигадують щось нове, по простій причині: людям властиво боятись нового, а нова ідея це завжди ризик для видавництва чи виробництва. І звісно, потрібно знати, що доволі важко вигадати щось своє та ні на що не схоже, і мало кому це вдається. Але не варто на цьому зациклюватись, адже є багато неопрацьованих жанрів (чи галузей, якщо ви не творча людина).
     “У XVII столітті у Франції з'явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, Франсуа Ла Мот ле Вайє у своїй роботі «Академія ораторів» відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації, як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.”(Вікіпедія). Ось так низько може впасти людина, щоб виправдати свою нездатність до творіння нового. Це не тільки низько, але й підло, адже ніхто не хоче, щоб те, над чим людина працювала, хтось видав за своє. 

     Також корисно знати, що плагіат буває трьох видів:
Копіювання чужої роботи і видавання її за свою;
Оприлюднення суміші власних та запозичених аргументів без належного вказаного джерела;
Цитування і перефразування чужих праць без посилання на автора або виконавця.

     Я тут вказую, що потрібно обов'язково цитувати, але не поясню, як це робиться і що це власне таке. Цитування - невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування, з метою підтвердити чи розширити власне твердження «або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні».  Отже, що таке цитата, зрозуміло завдяки “Вікіпедії”, але як вказати, що дана фраза чи уривок тексту є цитатою? Дуже просто: при написанні, її беруть в лапки, іноді пишуть іншим шрифтом, а по завершенні цитати вказують джело в дужках, крапка ставиться після дужок, а якщо інформація про джерело знаходиться в іншому рядку, то крапка ставиться тільки після лапок, наприклад: 
     “Які думки, які почуття народжуються в мені при зіткненні з «Книгою полеглих», коли я відкриваю її і глибоко вдихаю неповторний запах історії? Так вслухайтесь ж в слова, що несуть в собі подих минулого.“ (Стівен Еріксон “Сади Місяця”).
     Також при цитуванні віршів їх не береться в лапки, а інформація про автора і джерело пишеться в наступному рядку в дужках:

...Так, мертвий імператор,
І мертвий супутник його вірний; мотузка обрізана чисто.
Але знайте: повернуться вони,
повстануть з мороку в лахмітті одягу похоронного
і вірних обіймуть своїх.
Ви рано співали по ним панахиду,
ще не скінчиться нинішній день,
як обагриється здиблена земля і семиразовий
заклик до помсти
спалахне в непроникно-чорних очах.
(Стівен Еріксон “Сади Місяця”)

     Тепер ми точно знаємо, що таке плагіат і цитуання. Як правильно використовувати чужі тексти, щоб не стати плагіатором. 

      Існує й інша проблема: піратство.
 «Головною ознакою плагіату є саме присвоєння авторства, тоді як неправомірне копіювання, використання й публікація творів є іншим видом 
порушенням авторського права — “піратством”» (https://commons.com.ua).

     Багато людей заробляють на життя рерайтингом тексту ("Рерайт, з англійської, rewrite - це «переписування».
У сфері створення й просування сайтів під рерайтом розуміють текст, що шляхом певних маніпуляцій був отриманий з оригінального унікального тексту. Відповідно, процес створення рерайта називається рерайтингом"), що, будьмо відверті, не є самостійною роботою.  Дехто розважається фотошопом картинок, знайдених на просторах інтернету - в багатьох випадках маловідчутним редагуванням авторських фото, для використання в своїх цілях, та багато іншого. Такі порушення вважаються не дуже серйозними, і особливої уваги їм не надається.

     Не будемо забувати і про маніпулювання терміном "піратство", яке можна застосувати навіть в тих випадках, коли це не відповідає дійсності. Наприклад, часто стається, що людина створює текст на певну тему сама, а потім випадково виявляє, що він схожий на інший, скажімо, з чиєїсь статті чи доповіді. Чи можна її звинуватити в плагіаті? Або: автор придумує унікальну ідею для свого твору, з ентузіазмом береться за справу, і раптом дізнається, що ця ідея уже кимось успішно втілена... Як в такому випадку розібрати, чия правда?
     Якщо  глянути на зворотню сторону медалі, виявиться, що створити щось нове, що не було створене ніким досі - завдання не з легких, і у сфері творчості це питання набуває особливо значення. Розлючені поети, письменники, художники й інші творчі особистості з превеликою радістю візьмуть на себе таку справу - покарати плагіатора, як ворога народу №1. І не завжди в людях включається тверезий розум, швидше за все, ніхто не стане розбиратись і заглиблюватись в справу, відразу схопивши в руки каменюки, які з радістю запустять на чужі грядки.
     Оскільки такий контингент народу, як письменники, є справді вразливим в цих питаннях - як в, іноді, неможливості відстояти свої права на твір чи ідею, так і в тривозі бути необ'єктивно звинуваченим в плагіаті - то потребує особливо суворого контролю авторського права, якого, на жаль, добитись важко.
     Питання: "як вберегти своє творіння від загребущих ручок плагіаторів", залишається відкритим. В Україні існує Державна служба інтелектуальної власності, проте жодних експертиз там не проводять, і гарантії, що своє право на твір зафіксує саме його автор, ніхто не дає. Тут, певно, хто перший - того й капці.
     Реєструвати інтелектуальну власність начебто необов'язково: авторське право виникає в момент, коли твір був завершений, і під ним поставили підпис та дату, зафіксувавши на будь-якому носії. Одна носій, (скажімо, комп'ютер), можна зламати, і привласнити чужі надбання собі. Виходить, ніхто не застрахований від плагіату, а захиститись від нього не так вже й просто.

     На сайті https://medialab.online описано кілька способів вберегти себе і свій твір від плагіату:

"Автор може роздрукувати роботу і відправити самому собі поштою. На конверті стоятиме офіційний штамп із датою відправлення. Це надійний доказ вашої першості у написанні тексту."

"Ідентифікаційний код твору. Присвоєння такого коду відбувається за допомогою ISBN (International Standard Book Number). Текст можна надіслати в офіційне представництво міжнародного агентства ISBN електронною поштою. Авторство фіксуватиметься вже з моменту передачі твору до установи".

"Вставлення кодових слів в публікацію. За допомогою спеціальної програми в текст можна вставити кодові слова, які будуть ускладнювати процес копіювання. Наприклад, після спроби скопіювати текст, може змінитися його формат, зникнуть пробіли між словами або взагалі вихідний текст може бути замінений на інший".

"«Водяні» знаки. На своїх сайтах чи блогах можна ставити на контент спеціальні, так звані «водяні», знаки. Вони значно ускладнюють копіювання і залишаються на контенті і після незаконного присвоєння".

"Код тексту. Можна змінити програмний код тексту. Це унеможливлює копіювання зі сторінки звичним для всіх шляхом".

     Чарівної пігулки від плагіату, принамій в Україні, не існує. Тому відповідальність за збереження вашого твору лягає на ваші плечі. І те, будете ви легкою наживкою для плагіатора, чи ні - цілком і повністю в ваших руках.