Ну,я типу демон...
- -Ця шпилька багато важить для тебе,Елін,-ледь всміхнулась Мія Магоні. Вибач,що через мене ти загубив її і не зміг подарувати своїй дівчині.Ти ж тоді поспішав на п-побачення,чи не так?-вона знову відчула тепло на обличчі й цього разу слабкий холодок на серці,тому опустила голову,щоб приховати сум'яття.
- -Хлопець здивовано подивився на Мію...Він якусь мить ошелешено кліпав очима,а тоді вибухнув сміхом.
- -?!...Я щось не те сказала?- зніяковіла Мія.
- -Пхахаха,майже,-веселився Елін.
- Дівчина вже починала трохи дратуватись,та раптом вона завмерла,усі думки переплутались і розкололись на шматки злякавшись абсолютно нового,гострого відчуття,яке зненацька вдарило в голову,неначе блискавка.По тілу поповзли мурашки.Хлопець теж насторожився.
- -Що це? -почала стривожено озиратись Мія.-чомусь моє серце вискакує з грудей,неначе передчуває лихо.
- -Ооо,бачу,мені попалась весела здобич,-з-за кутка пролунав голос,який скоріше нагадував гарчання,-цікаво,а помрете ви теж з посмішкою?-і за спиною хлопця розчахнулась величезна паща чудовиська.Решта тіла створіння ховалась у тіні,але вже було ясно,що воно кардинально відрізняється від усіх монстрів,яких Мія коли -небудь бачила,і не тільки за розміром.Зараз вони здавались лише невинними крихітками у порівнянні з машиною для вбивств.
- -Хм,що за світ такий,не можна й посміятися,щоб тебе не захотів убити якийсь монстр,- знуджено зітхнув Елін. Він,здавалось,абсолютно не переймався тим,що дихало йому в потилицю.
- -Помри,нікчемна здобич!
- Паща зімкнулася з неймовірною силою і швидкістю.
- -Елін!- похолола Мія.
- -Жалюгідно,-пролунав смішок за її спиною.Дівчина обернулась.
- -Як ти?...
- Вона затнулась. Позаду неї стояв Елін,проте у виразі його обличчя було уже мало людського.В безмежно чорних очах юнака палав вогонь,тисячі вогнів.
- -Чорт,мені важко битись у такому вузькому просторі,-він наблизився до дівчини,-зарані пробач.
- -Проба...?
- Мію охопили міцні обійми.
- -Що за?!-її щоки миттю зайнялись вогнем,а за мить вона відчула,що земля утекла з-під її ніг.Раптом,дівчина побачила неймовірно гарний краєвид: охайні строкаті дахи будівель простягались на милі навкруги,неначе яскраве клаптикове море.
- -Ого,непоганий вигляд має місто згори,-майнула думка у Мії в голові.-Стоооп,згори?!
- Ноги знову торкнулись твердої поверхні - даху одного з будинків. Елін відсторонився від дівчини і повернувся ніби нічого й не сталось. Мія вже хотіла випустити на волю усі питання,скарги і заплутані від кількості незвичайних подій думки,але відчуття,яке трохи затихло,знову нагадало про себе - очевидно,монстр наближався до них.Нарешті,зовсім близько,пролунав тріск і на дах сусіднього будинку вистрибнула істота,яка неначе була невміло і вузлувато сплетена зі зла та нічних кошмарів.Потвора подивилася на Еліна і повільно рушила до нього,явно насолоджуючись ситуацією.
- -Думали,що втечете,нікчеми?Падайте на коліна перед своїм убивцею і благайте пощади,якої вам не судилось,я порву ваші тіла на шматки!Готуйтеся померти в муках і стати сходами мого розвитку,адже я...
- -Міє,ця шпилька для мене цінніша,ніж якийсь там подарунок,-Елін,цілком і повністю ігноруючи старанні висловлювання монстра,розвернувся до дівчини,-без неї я біг на побачення зі смертю,добре що поруч союзники були...
- -Не ігноруйте мене!Я що,прозорий?! - заревіла потвора,- ви забули,хто стоїть перед вами?!Та я вас...
- -Добре,добре,ми зрозуміли,замовкни вже.-знуджено обірвав його юнак,-Менше слів,друже,дві пафосні зустрічі-забагато для одного дня.
- -Здохни!- чудовисько накинулось на хлопця.
- На лиці Еліна промайнула посмішка,яка скоріше нагадувала тваринний оскал,а в очах знову загорілися вогні.Раптом,шпилька заіскрилася червоним світлом,що аж різало очі та почала деформуватись.Вона все росла і набувала незбагненної форми.За якусь мить в його руках агресивно світив кривавим полиском клинок.
- -Боже,як я не люблю таких пафосних низькорівневих вискочок,як ви.Стільки слів і жодних дій.Бісить.
- Істота з кошмарів була за лічені метри від нього.Вона розчахнула прірву своєї пащі і приготувалася,щоб завдати фатального удару. Елін,натомість,стиснув клинок у руці...
- Епічної битви не було.Не було безлічі ударів,окриків.Усе сталося раптово і на диво природно...
- Потвора його проковтнула...
- ...
- -ЩО?!-остовпіла Мія,- Якого біса?!Елін!
- Стало неймовірно тихо.Навіть вітер боявся порушити напружену тишу випадковим шурхотом.Монстр не рухався.Раптом,він почав дивно смикатись,його ніби щось розпирало зсередини.Зрештою,він скажено заревів і..вибухнув.Шматки його плоті розлетілисьсь в різні боки.А на місці чудовиська,що зробило бабах стояв,безтурботно посміхаючись, неушкоджений хлопець.В руках він тримав закривавлений клинок і якусь яскраво сяючу маленьку сферу.
- -Жартую,я живий-посміхнувся він.
- -Не можна ж так лякати!-обурилась Мія Магоні ,-навіщо ти це зробив?!
- -Ось нащо,-Елін простягнув їй руку,в якій м'яким біло-золотим світлом сяяла крихітна сфера.-Розумієш,шукати їх серед залишків монстрів - така морока.
- -Що це таке?-вражено запитала дівчина
- -Душа-перевертень.Їх добувають з таких істот,як оця.
- Мія відступила на крок.
- -Душа-перевертень,монстри... так буденно розказуєш про найдивніші речі,б'єшся з усілякими чудовиськами..Ти не людина...Хто ж ти тоді?
- Елін лінькувато потягнувся.
- -Взагалі-то, ти ж мала б це знати,адже у тебе такі ж демонічні очі,як у мене.
- -Демонічні очі?
- -Ну так.-Елін сів на краю даху, і випростався,немов після цілого дня непосильої праці.З його лопаток проросли маленькі чорні колючі паростки,які одразу ж почали рости.За плечами юнака стрепенулось двоє чорних,як ніч,крил.
- -Так ось,чому я не чула кроків тоді,як зіткнулась із ним,-здогадалась Мія.
- Елін посміхнувся зачудованій дівчині і продовжив:
- -якщо ти ще досі не зрозуміла,представлюсь ще раз.
- Моє ім'я - Елін Седгрейв.
- Ну і я,типу демон.
- -Ну що за ранок такий,-майнула несподівано спокійна думка у голові Мії.-Більше ніколи в житті не запізнюсь до школи.
Коментарі