-Ого,десь так я собі й уявляла пекло,-знервовано дивилась Мія на страхаючий краєвид із частково зруйнованих старовинних і колись розкішних будівель,який чудово доповнювала лава,освічуючи усе кривавим сяйвом.У всьому цьому навіть вбачалась частка ненавмисної штучності,усе виглядало страхаюче,і водночас майстерно,неначе вистражданий твір митця.

Pow Мія

Чорт-чорт-чорт,нащо я сюди попхалась,я помилялась,тут таки страаашно!( >_<''')

Pow автор

-Хаха,точно,я й забув,-раптом спохопився Елін,-коли сюди заходить сторонній,спрацьовує захист,я ж зовсім про нього забув.

-Захист?

-Ну, він був створений переважно проти чудовиськ ангелів,але проти людей теж працює, правда, було лише декілька випадків,коли люди сюди потрапляли сюди.Багато років тому наш штаб зруйнували.Ми відбудувались заново,але цього разу для прикриття поставили цей невидимий бар'єр,який зафіксував момент із того часу,коли був створений По суті,зараз ти бачиш що було на цьому місці 150 років тому. Цікаво те,що ангели й досі вважають,ніби ми живемо на цих руїнах.

Елін ступив ще три кроки і простір перед ним сколихнувся,неначе невидима водяна стіна.Юнак витягнув руку і торкнувся вказівним пальцем перепони.На рівні його очей випливло пласке біле віконце.Звідти пролунав гучний та рівний жіночий голос.

-Підтвердіть особу.

-Елін Седгрейв,-спокійно мовив хлопець.

-Справжнє ім'я,придурку!-раптово перейшло на ти- віконце.

-Це і є моє справжнє ім'я!Я ж казав,що не носитиму того імені!-почав сперечатися з віконцем Елін,і,здається,це було не вперше. Мію ця все більш кумедна ситуація починала смішити.

-Добре,добре,наступного разу скажу, пропусти уже,у мене свіжа душа перевертень, -зацитькав невидиму співрозмовницю демон.

-Ок,проходь.-віконце зникло,і увесь невидимий бар'єр заколихався і розчинився у повітрі.Натомість,перед очима Мії Магоні постав набагато веселіший краєвид. Повіяв свіжий вітер.

-Неймовірно!-прошепотіла вражена дівчина.

Різноманітні будівлі,в той же час збудовані у досить звичному для рідного містечка Мії стилі,чарували своєю ніби буденною,та все ж фантасмагоричною красою.Вони були химерні у своїй звичності і звичні в химерності.Саме місто ніби поєднало в собі непоєднуване - жорстоке до уяви теперішнє з минулим,викоханим на легендах про фантастичний світ магії,і взяло собі найкраще з кожного часу.З першого погляду місто не особливо зацікавлювало,але якщо подивитись на нього ще мить - воно розкривало свою душу терплячому глядачеві.



-Вибач за незручності,-усміхнувся Елін,-а ось тепер,ласкаво прошу до справжньої криївки демонів,-і театрально вклонився.
-Я неначе в казці!- Мія вигукнула захоплено,роздивляючись навкруги.

-Потім помилуєшся,зараз нам треба йти,- демон відірвав Мію від споглядання.

-Куди?
-В штаб,туди ми приносимо душі-перевертні для перетворенння. Якщо не перетворити їх швидко,з часом вони втрачатимуть свої властивості - слабшатимуть.
-Що ж,ходім,-Елін уже мав намір рушати,та раптом круто обернувся,-Хоча ні,є одна проблема,-і вказав на Мію.
Він споважнів :небезпечно так відкрито ходити ,якщо не придивлятись,можна подумати,що ти ангел через твоє білосніжне волосся,це може спричинити багато проблем.Ось,накинь це,- перед очима дівчини майнуло щось чорне,а плечі взяла в обійми цупка тканина.
-?!-здивувалась Мія,-накидка?
-Я не знаю,як зреагують мешканці на незнайомку із зовнішністю їхніх лютих ворогів,тож тобі краще сховати свої коси,-поправив чорну тканину Елін,-потім повернеш накидку.-і,не чекаючи відповіді,поверувся і попрямував до міста.

-З-зачекай!-спохопилась Мія і рушила за незвичайним,ще вчора незнайомим хлопцем із чорними як ніч крилами і з невідомих причин червонющими щоками.Певний час вони йшли мовчки.

-В цьому плащі так тепло,навіть жарко,-думала Мія,-і вітер такий теплий...

-Стривай зараз же кінець осені,чому так тепло?-здивовано обернулась дівчина до Еліна,-і на деревах листя буяє...

-У нас завжди страшенно тепла осінь і зима,-відповів юнак,-до того ж,ці дерева постійно живляться духовною енергією,тому зеленіють навіть коли випадає сніг .

-Нічого собі!Це неймовірно!-Мія вбирала поглядом усе навкруги,усі до єдиного з чорними очима,волоссям та найрізноманітнішими крилами : маленькими й величезними, колючими чи пухнастими як у курчати.У кожного демона з собою була зброя.

-У демонів і ангелів чітке розмежування зовнішності,ясний поділ на чорне та біле,іншого в нас бути не може,-зауважив Елін.

-Сонце огортало місто в своїх теплих обіймах.З подивом,Мія усвідомила,що вперше насолоджується прогулянкою,адже все,що вона бачила останні 7 років,було переважно бруківкою.Чомусь зринула випадкова думка : хотіла б я жити в такому пеклі,- і від неї дівчина усміхнулась сама собі,уявляючи,як би дивно для неї прозвучали б ці слова ще два дні тому.

-Ми на місці,- пролунав голос демона.Вони стояли перед відносно великими дверима в одній із невисоких будівель посеред вулиці.Вона здавалась крихітною навпроти ще вищих хмарочосів,що вивищувались за нею

-Хм,якось дивно скромно,як для штабу демонів знаходитись у невеличкій будівлі серед вулиці з таких гігантів,- трохи розчаровано сказала Мія Магоні.

-Ти не зрозуміла,-похитав головою Елін,-це лише головний вхід.Насправді усі ці будинки,уся "вулиця"яку ти бачиш- це насправді і є штаб демонів....

Щелепа Мії відпала до землі...