Свєта після суботніх пригод була наповнена енергією. Вона не очікувала, що звичайний суботній день стане таким багатим на позитивні емоції та подарує безліч незабутніх щасливих моментів.

З Андрієм було спокійно, радісно та безпечно. Свєта не переживала, що він утне щось таке що їй не сподобається, він враховував її думки і побажання. Дівчина відчувала, що прив’язується як до близької людини.

В кімнаті різко стало менше повітря, серце забилося швидше від подібних думок. Свєта зашарілася і прикрила обличчя долонями.

«Добре, що ніхто зараз не спостерігає за нею. Ні батьки, ні Андрій», – пронеслося в голові.

Дівчина вирішила зайнятися підготовкою до майбутнього шкільного тижня: перебрала речі в гардеробі, попрасувала їх, продумала луки на кожний день, викинула непотрібні речі.

Стало легше. Зайві думки зникли з голови. Прийшла свіжість та розуміння речей навколо.

Свєта стрибнула на диван і дістала з полички книгу «П’ятнадцятирічний капітан». Їй залишилося прочитати декілька десятків сторінок і можна сміливо заносити цю книгу у список прочитаної літератури.

Дівчина просто обожнювала читати та обводити цитати з улюблених книг. Це був своєрідний ритуал перед сном. Також Свєта любила слідкувати за літературними блогами в мережі і шиперити персонажів з фанфіків. Це було її забороненим задоволенням.

Захопившись романом, дівчина не помітила як настав вечір і закінчилася книга. Потерши лоб, Свєта намагалася звикнути до темряви і знайти звичні речі в кімнаті. Але це виявилося нелегкою задачею.

Забувши про відкрите вікно, школярка включила світильник і пожалкувала. Комарі спритно залетіли і осіли на стелю. Свєта захникала. Вечір вона проведе цікаво і незабутню в компанії кровопивць.

***

Богдан весь день провів на ногах, ганяючи по місту в пошуках класної локації для майбутніх відео. Перша локація була обрана – вокзал, там буде відбуватися основне дійство під назвою «Анна Кареніна».

Останнім часом він бачив, що Таня вигорає і він сам все тягне. Юнак задумався про розширення команди і почав перебирати своїх знайомих. На голову мало хто приходив лише Андрій.

Богдан насупився і насварив себе. Його молодший брат прийняв рішення не підтримувати їх і навіть перестав спілкуватися з ними. А вони ж дружили…

Як легко можна зруйнувати дружбу всього одним вчинком? Як просто можна викреслити людину зі свого життя і не помічати його присутність?

Богдан не відчував своєї вини, він йшов до мети по кісткам і скандалам. Він не думав, що він поганець чи злодій. Тим більше, коли хлопець прийде до бажаного результату – всі будуть захоплюватися ним і забудуть про його погрішності.

Юнак дістав телефон із кишені своїх джинсів і набрав знайомий номер. Богдан міг поспорити з будь-ким, що може увести Танін номер із заплющеними очима.

Гудки йшли не довго: Таня швидко взяла трубку і привіталася:

– Привіт, сподіваюся, ти телефонуєш, щоб повідомити, що все на мазі.

– Звісно, я майстер своєї справи. Ти ж знаєш, – посміхнувся Богдан. – Локація підібрана і сюжет ми з тобою обговорювали декілька разів.

– Головне, щоб вийшло реалістично, а то я переживаю, що нам ніхто не повірить.

– Танько, не накручуй себе і не псуй мені настрій. А то як доходить до справи, то ти намагаєшся здавати назад і сумніватися в моїх геніальних здібностях. Я хочу популярності і грошей. Це моє майбутнє, тому не бурчи і гніви вищі сили. Цілую, бувай.

Хлопець відключився, щоб не чути депресивного голосу та дівчачих сумнівів. Він налаштовував себе на позитивний лад. Богдан хотів слави та популярності, напевно, найбільше зі своїх ровесників. Доки школярі переживали за оцінки та вступ до університету, юнак уявляв себе відомим блогером із солідним капіталом.

Сутінки огорнули небо, принесши легку прохолоду. Богдан відчув, як по шкірі пробігають мурашки від зміни температури. День видався важким і хлопець помітив, як втома окутала його тіло.

– Як же я хочу спати, а ще повертатися додому, – пробурчав хлопець. Він покинув вокзал і пішов в сторону гаражів, де залишив свій велосипед.

Навколо було ні душі і від цього ставало трішки моторошно. Богдан подумав, що якщо хтось підкрадеться ззаду, то він не встигне зреагувати і відшукати свій транспорт, щоб втекти.

Юнак посвітив ліхтарем і побачив свого «двоколісного друга» . Той стояв на місці та вірно чекав на свого господаря. Велосипед – це єдина річ в його житті, яка ніколи не бурчала та критикувала його ідеї, на відмінну від дурних людей.

Богдан помчався на зустріч темряві, збиваючи дрібне каміння на своєму шляху і лякаючи сонних котів, які мирно дрімали біля приватних будинків.

***

Андрій спостерігав, як його мати не знаходила собі місця, адже було пізно і Богдан не відповідав на дзвінки. Молодший брат знав, що Богдан, або зависає десь у Тані, або черговий раз шукає місця та ідеї для своїх блогерських штук.

– Мамо, все з ним добре, він скоро повернеться, – намагався заспокоїти син власну матір, яка намотувала круги по власній кухні, тримаючи в руках мобільний телефон.

– Синочку, я хвилююся, вже пізня ніч. Сам знаєш який зараз час і як швидко ганяють водії. Я вже не знаю куди мені телефонувати в лікарню, поліцію чи морг, – жінка розплакалася, випустивши телефон із рук. Андрій миттєво зреагував і приніс їй стакан із водою та валер’янку. Він був, як янгол-охоронець у власній родині: розсудливий та обачний, він ніколи не засмучував матір власними причудами.

– Дякую, – жінка схлипнула і потягнулася за стаканом. Почувши прохолодну рідину, Андрієва мати трішки заспокоїлася і прийшла до тями.

– Лягай спати, а я почекаю на нього. Він має скоро прийти, я це відчуваю.

– Ти певен?

– Так.

Жінка змирилася і пішла в спальню. Андрій присів за стола і схилив голову. Він відчував провину за те, що не міг змінити ситуацію та вплинути на Богдана.

– Чого ти досі не спиш? – Богдан стояв перед ним і як в нічому не бувало відкрив холодильник пошуках чогось смачного.

Андрій скипів і різко піднявся, насуваючись на безтурботного Богдана.

– Де ти шлявся так пізно, наша мама така засмучена і знесилена. Я ледве заставив її піти до своєї кімнати.

Богдан захлопнув холодильник і скривився від слів молодшого брата. Він давно вважав себе дорослим і не хотів, щоб кожен його крок контролювали з усіх сторін.

– Ти знаєш, що я творча людина і працюю над своїм майбутнім. Чому кожного разу я маю доповідати про свої кроки матусиному улюбленцю?

Молодший брат стиснув кулаки: він хотів схопити Богдана за грудки, але все ще стримував себе і не вівся на провокації.

– Твоя творчість заважає нам спокійно жити. Я хочу, щоб завтра ти попросив вибачення у мами і пообіцяв, що ніколи більше не будеш пропадати без попередження. Ти почув мене? – Андрій повернувся на своє місце і не бачив кривляння Богдана.

– Моя творчість вас не стосуються, на добраніч, – голодний Богдан вийшов з кухні, залишивши Андрія самого із поганим настроєм.

Ось так у Богдана і з’явився перший хейтер, який жив з ним під одним боком.