У Пата заніміли кінцівки і дуже сильно боліла спина. Він забув де знаходився і в якій позі заснув вчора. Його мозок намагався пригадати про що вони розмовляли з Евелін.

– Я наче ще не такий старий, а вже втомлюся так швидко. Щось треба з цим робити, – пробурчав Пат.

Мадемуазель Дюбуа готувала сніданок. Вона вперше за довгий час не замовляла нічого з ресторанів і нікуди не поспішала, тому дівчині захотілося власноруч приготувати щось смачненьке.

– Еві, на кухні і готує. Не знав, що моделі такі хазяйновиті, – промовив Пат тихим заспаним голосом.

Евелін посміхнулася, іноді вони з Патом нагадували пару похилого віку, яка прожила довге сімейне життя та виховувала внуків. З Патом дівчині було комфортно та навіть весело. Він відганяв сум та депресію своєю присутністю.

– Вирішила нас побалувати домашнім сніданком. Будеш грецький салат?

– Ми знаходимося у Франції, Еві, – Пат засміявся та відсипав собі трохи салату в тарілку.

Евелін поставила яєчню на стіл та свіжі фрукти, які були нарізані дольками. Пат включив телевізор і втупився в екран, пережовуючи сніданок. Справжня ідилія запановувала у Медоні.

– Які у тебе сьогодні плани, Евелін? – запитав блондин після того, як дівчина завершила домашні справи на кухні.

– Сьогодні вихідний, хотілося б розслабитися і кудись піти.

– Може підемо в оперу Гарньє, – запропонував Патрік.

– Я вже там була, – зауважила мадемуазель Дюбуа, і приткнула собі язик. Дівчина проговорилася.

– Вже була? Вас в агенції вже і туди встигли зводити. Ех, знову я не встиг показати тобі щось прекрасне. Ми тільки те й робимо, що обговорюємо проблеми.

Пат зробив сумне обличчя і ненароком подивився на Еві. Дівчина, як завжди, мала чудовий вигляд. Червона довга спідниця і біла сорочка ідеально пасували їй, а довге каштанове волосся було зібране у високий хвіст.

– Тоді треба придумати куди ми можемо піти, щоб забути про надокучливі проблеми.

Пат засяяв. Було видно, що в його голову прийшла блискуча ідея, як добре провести час.

– Диснейленд.

***

Вальтер крутився на ліжку всю ніч. Він із такою важкістю провалився в сон, проте прокидався декілька разів. Прогулянка не допомогла йому розвантажити мозок та викинути зайві думки. Його мозок відмовлявся відпочивати та шукав нові виклики. Так і минула ніч.

Комісар встав з важкою головою, його рухи були повільні та кволі. Іноді він жалкував, що не випивав на ніч келих вина чи що міцніше. Робота в поліції вимагала ясної голови та швидкості.

Вальтер прийняв холодний душ, а потім глянув на календар і стукнув себе по лобі: вихідний. Ще можна було спати і насолоджуватися суботою, а не ходити по квартирі, як примара. Чоловік дістав із холодильника вчорашній бульйон та підігрів на плиті. Через декілька хвилин він смакував власним кулінарним шедевром.

За вікном роздавалися звуки грому та десь далеко з’явилась блискавка. Скоро мав піти рясний дощ. Вальтер не заздрив перехожим, які за певних обставин опинилися сьогодні на вулиці та ще і без парасольки.

Комісар перемив посуд та включив телевізор, витягнувши ноги. Йому подобалося бути холостяком. Діти були десь далеко і телефонували раз на тиждень, дружина жила з новим обранцем і не нарікала на його роботу. Здавалося, що життя після 40 років тільки починалося в тиші та спокої на улюбленій роботі.

Вальтер задрімав, рука осунулася і випустила пульт. На вулиці почався дощ і шум від негоди тільки посилювався. Комісар відчував спокій та справжню насолоду, бувши вдома.

У двері стукали. Спочатку комісар подумав, що то дощ на вулиці і не хотів вставати із теплого дивану. Все-таки сьогодні вихідний та ніхто не має права турбувати його.

Задзвонив телефон, Вальтер знову проігнорував сторонній звук. Йому так не хотілося ні з ким розмовляти. Однак його ніхто і не думав давати спокій.

– От халепа. Мало того, що проснувся сьогодні рано, як на роботу, так ще і насолодитися вихідним не дають.

Він був набурмосений та так і пішов відкривати двері. За дверима стояв Шарль разом з іншою свитою. Він, як і Вальтер, мав роздратоване обличчя і промок до нитки.

– Ми думали, що ви вже Богу душу віддали.

– Проходьте, бачу ви теж дуже раді мене бачити, – з іронією промовив Вальтер.

Його колеги, напевно, були раді думати, що він їх не впускає через власну смерть, а не лінь.

– Я щось накоїв, що ви прийшли до мене у вихідний.

Шарль фиркнув та пожав плечима, мов він і сам проти, що так сталося.

– Це знову повторилося. Не встигли ми накрити тіло Еріки Ренар, так в нас новий труп із того самого модельного агентства. Це вже схоже на серійне вбивство. Хтось не любить моделей з агенції Валері Рішар.

Вальтер поник від почутої інформації. Він думав, що все-таки вбивство Еріки Ренар скоєне кимось зі знайомих та має особистий характер. Хоча нова смерть знову пов’язана з агенцією мадам Рішар.

– Хто на цей раз? – голос комісара здався йому глухим та чужим.

– Полін Фрем’є. Знайдена в саду близько години тому. Ще і погода така погана, що всі сліди змиє. Звісно, якщо вони є.

– Мадам Рішар в курсі цього, чи ще ні? Що ж там твориться насправді? – Вальтер був роздратований. Справа набирає обертів і вони посилюються. Дві дівчини загинули, підозрюваний сидить в слідчому ізоляторі і скиглить по своїй кохані, агенція продовжує працювати через залізний характер Валері Рішар, інші моделі тепер теж в небезпеці.

– Треба попередити її, тому що можуть бути інші вбивства. Я так відчуваю, що вона добряче комусь перейшла дорогу, або ж її дівчата, – промовив Шарль до комісара, неначе прочитав його думки.

– Так, вона має бути в курсі і співпрацювати з нами. Можливо, їй є що приховувати.

– Всім є що приховувати. Цей бізнес дуже слизький. Як почитаєш новини, однак ми самі зараз в такій ситуації, що мурашки по тілу ходять, – Шарль обережно подивився на Вальтера.

– Ти ще щось хочеш мені сказати? – комісар збентежено глянув на хлопця.

– Вибачте, де у вас можна помити руки і трохи підсушитися.

***

Евелін виглянула у вікно: їх прекрасним планам завадив дощ. Пат вже налаштувався орендувати машину та повезти дівчину в Диснейленд. Важко на вихідні було знаходитися в будинку, коли світ манив своїми пригодами.

– Ну от… З’їздили. Що будемо робити?

Дівчина відійшла від вікна та присіла на крісло. Вона вже і забула, що це будинок, який орендував Луї. Евелін почувалася тут хазяйкою та знала кожний куточок.

Мадемуазель Дюбуа пригадала як вперше переступила поріг цього будинку, як Луї забув зустріти її біля аеропорту через вечірку, а потім вона дісталася до Медона і злякалася обкуреного хлопця, як повірила в брехню, яку говорив її брат.

Пат закрив бірюзові штори, щоб Еві не бачила блискавку та не лякалася так сильно. Він продовжував проявляти турботу та полегшувати дівчині життя, а вона відплачувала йому своєю добротою та увагою.

– В тебе є якісь ігри тут?

– Я не запитувала в Луї. Я давно не була в його кімнаті. Знаєш, це його святиня і не хочеться порушувати його кордони, але подивитися якийсь фільм чи почитати книгу теж не варіант.

Пат не слухав Еві: він з кимось переписувався по телефону. Коли він припинив клацати в телефоні, його обличчя було невеселим та трохи блідим.

– Евелін, ти маєш збирати свої речі та повертатися додому. Ти в небезпеці.