R E - Love Is Love

R E

2021-07-10 20:08:14

Love Is Love

Питання, Особисте, Думки вголос

Я вмію бути красивим. Граційним. Ніжним. Тендітним. У мене довга шия, тонкі руки, акуратні нігті, правильна фігура форми піщаного годинника, пишні стегна і непогані сідниці. Я добре володію власним тілом - довгі роки на сцені навчили тої самої грації у русі - а власні руки вважаю чимось на кшталт найбільшої гордості. І від того наскільки звичним це здається аж гидко. Я не можу заперечувати естетику власного тіла. Його красу. Та це не робить його моїм. Не в тому моя краса. І це їдке відчуття несправжньості, неправильності роз'їдає зсередини. Ніби концентрована кислота, яку ти колись випило і вона повільно, клітина за клітиною, з'їдає тебе. А ззовні ніби й звичайний холодний піт, а ніби товстий шар насиченого гівна, який ти ніколи не віддереш від себе. І так кожен день, кожен тиждень, кожен місяць - по колу від “в принципі можна жити” до “дайте повіситися, чорт забирай!” І кожен вихід на вулицю як випробування з підбору “правильного” одягу й аксесуарів. А ще - весела думка “хочу собі пеніс” у найнесподіваніші моменти. "Хочу собі пеніс. І пласкі груди. І менші стегна," - це якщо уточняти. Але її ти кожного разу по-іншому відчуваєш і дідько його знає чи треба воно чи ні. おはようございます! Це Рокс Ейха і моє перманентне ниття про себе) А взагалі це ніфіга не весело - я б дуже хотіло позбутися цього ниття і того, що його спричиняє, от тільки для цього потрібне розуміння та прийняття оточення, которого у таких як я немає. У нас все ще "підор" - образа чоловічої честі, гомосексуалістів треба лікувати у психлікарні, а трансвестити - брудні збоченці. У нас все ще нормально сказати, що все це рекламувати не треба, їбіться собі тихо по квартирам, а мені попід вікнами зі своїми прапорами не ходіть. Ну справді - яка ж там різниця, "нормальні" ж не лижуться на кожному куточку і не транслюють свої бажання у вагінотвочих піснях від жінок, які співати вміють через раз, зате форми "огого" та кліпах з тими ж жінками у купальниках, що ледве стриптиз не танцюють. Але країна у нас толерантна, звичайно, їбіться собі тихо по квартирах та мовчіть. Справедливо, правда ж? Ми, ЛГБТІК-спільнота, на жаль, із цис*гетеро*людьми живемо у різних країнах. Тому що в моїй якось страшно попросити звертатися до мене у правильному граматичному роді та імені. Тому що в моїй обрізати волося "під хлопчика" - це огидно і "не так зрозуміють". Але так. "Нормальній" людині тут і справді комфортно. Напевно. Бо я не нормальне - я не в курсі) Я вже чесно задовбалося. Ніби й зрозуміло, що ніхто тебе не повинен вдарити за те, що ти у парку поцілуєш свою дівчину, тому що загалом всім на це фіолетово. От тільки від цього не менш страшно. Від цього з батьками чомусь не перестаєш сваритися, бо то все фігня підліткова і пройде. Від цього не стає менш мерзеним те, що ти відчуваєш себе невидимою частиною суспільства. Від цього не стає менш огидно дивитися на себе дзеркало. #Roworry