Блог
Всі
I
Цікаве, Особисте, Думки вголос
おはようございます!
Хто я? Яке ж вічно актуальне питання. І відповідь на це запитання завжди, у кожного, у будь-який час буде різна. Навіть у мене самого.
Хто я? До абсурду добра людина, що зневірилася у чужому альтруїзмі, чи просто хороший актор, що скинув першу маску?
Хто я? Сукупність створених моїм мозком електричних імпульсів, чи вища духовна субстанція?
Хто я? До якої категорії людей, організмів, істот я відношусь? Які соціальні ролі я граю? Чим є я насправді? Яка ціль мого існування?
Я могло би вдатися до складних у розумінні й пояснені тверджень, себто почати філософствувати, чи полізти у джунглі складних соціальних чи психологічних робіт, щоб грунтовно відповісти на запитання що ж таке самоідентифікація, яка власне є складовою звичайного “Хто я?”, і мені це буде реально цікаво, але я тут не для того вправлялася у красномовстві. І це також відповідь на вищезазначене запитання.
Я - людина, особистість, громадянин України, дитина своєї матері, закохане і можливо кохане, письменник чи все ж таки поет(?), співак, патріот, актор, можливо активіст, фіз-мат, фікрайтер, трохи філософ, українець, флегматик, трохи волонтер, амбіверт, частково кіт, майже хакер, майбутній SE, “ленивая жопа”, гендер-флюід, пансексуал, фрік нового покоління, дивне, задрот, геймер, меломан, може байкер - список можна продовжувати вічно. Бо це віднесення себе до группи є частиною нас. І також складовою “Хто я?”
А ще Я - дивне. Кожного разу дивлячись на своє відображення, я ловлю себе саме на цій думці. (І ця думка захоплює мій мозок, постійно курсуючи по його периметру, доки я не відімкну його вже назовсім)
“Я - дивне”. Як мантра унікальності, що змушує дихати.
Принаймі глумливий, уїдливий, гидкий голос постійно стверджує це.
Спочатку було лячно. Потім стало боляче. А зараз… приїлося. Стало новоб нормою.
(От тільки дивні не мають права на щастя і нормально життя)
Я дивне не тільки через закінчення. Я дивно говорю, дивно одягаюся, дивно сприймаю себе та світ й ставлюся до цього дивно, дивно думаю і роблю дивні вчинки.
(Закінчення, швидше, якоюсь мірою виправдовують моє “Дивне”).
Я люблю гуляти вулицями міст, всотуючи їхню атмосферу і торкаючись їхньої архітектури. Я люблю розглядати картини сучасних і не дуже художників, видивляючись так залишені символи і враження. Я люблю аналізувати навколишній світ та досліджувати його.
Я не люблю брехню і лицемірство, бо за ними стоїть руйнація. На жаль, добрерозвинене бажання до пізнання виявляє їх щораз більше і яскравіше.
Я люблю гармонію та створення. Відродження. Захист. Свободу. Спокій.
І найголовніша моя мрія - принести в цей світ хоч трохи справжньої Гармонії.
#Eljeneral
#Felikeks
#Roworry
1
68
I am
Особисте, Думки вголос, Різне
おはようございます!
Моє ім’я — Рокс Ейха.
Я… людина. (Ох, я й справді все ще існую і так називаюся. Нічого собі) І то є дуже велике поняття, яке потребує уточнень, але я вважаю, що саме це «звання» має висіти першим у списку моєї самоідентифікації.
Я письменник. Чи то радше графоман? Та ні, здається я ще не залежне від цього… Та ні, брешу — вже давно як. Просто тому, що слово залишилося єдиною частиною мене, яка цілком і повністю належить мені. Через те краще сказати що я прагну колись гордо назватися письменником. Зараз же в мене точно немає достатніх ресурсів і повністю готових оригінальних творів.
Я — патріот України. Націоналізм складає дуже вагому частину мого світогляду, і якась частина написаного тут також буде про це. Адже я дотичне до українського культурного простору и мені важливо, щоби моя нація вибралася з гівна, залишеного тими окупантами.
Я — небінарна персона. Одне з тих «сорока семи гендерів», так-так. І про це також багато говоритиметься, бо та «чортівня» не така вже й вигадана і може конкретно так життя попсувати.
Я — Тематик. (Ну, або той збоченець БДСМщик.) Чи активно прагну до того щоб стати ним в усіх сенсах. (До того би досвіду). Тому що Тема, здається, завжди текла поміж моїх бажань. Так, це була іще одна гіперважлива ремарка щодо моєї ідентичності, бо сексуальних фантазій мені не бракує і вони часом вилазять у текст. Враховуючи вище зазначене, то може бути збіса дико.
І накінець:
Я — підліток. Ну чи майже. Ото ще кілька місяців — і вісімнадцять, то це вже ж не підліток, правильно пам’ятаю? І всі наступні пости будуть про мене та моє особистісне становлення, мої страждання, роздуми і емоції. Залишилося тільки навчитися їх відчувати.
//Щоб ви знали, моя непевність у всіх вищеназваних ідентичностях походить саме з останньої. З віку. Ох, як же бісить це постійне розуміння, що хтось спокійно може обізвати тебе тупою дитиною лишень через те, що ти народився якось пізніше його. Але ж то все лайно собаче.//
Думаю, для першого посту цього й так буде забагато. Отже, це була маленька інтродукція мене і того про що ж буде цей невеличкий бложок. Ще варто б визначити для себе графік його виходу, але то вже як поталанить.
#Eljeneral
#Felikeks
#Roworry
Мить
Цікаве, Особисте, Цитати
Музиканти, митці, актори - то певно найсильніші та найхоробріші люди на планеті.
Кожного дня вони зустрічаються з більшою кількістю осуду й неприйняття, ніж більшість людей за все своє життя.
Кожного дня вони виживають у фінансових випробуваннях, пов'язаних з нестабільним заробітком, стикаються з помітною зневагою тих, хто радить їм знайти справжню роботу, та їхнім власним страхом втратити і так нестабільну роботу.
Кожного дня їм доводиться ігнорувати можливість того, що візія, якій вони присвятили все життя, є нездійсненною мрією.
Кожною нотою, оперою чи роллю вони відкривають себе, емоційно чи фізично ризикуючи отримати шквал критики й презирливого осуду.
Кожного року, оглядаючись навколо себе, вони бачать своїх однолітків, котрі досягають цілей у звичайному житті - сім‘я, дім, авто, заощадження… Чому?
Бо кожен митець може покласти все своє життя заради тієї одної мелодії, одної фрази, одної миті, що торкнеться серця публіки.
Митці - це люди, котрі пізнали життя саме в той фантастичний момент коли їхня творчість торкнулася душі інших. Саме в той момент вони досягають магії, Бога й ідеалу більше ніж хтось інший взагалі міг. І в своєму серці вони знають, що цей момент вартує тисячі життів.
David Ackert
Аматорський переклад
https://www.facebook.com/GrantpaOfficial/photos/musicians-artists-theatre-people-are-among-the-strongest-and-bravest-people-on-t/2375532312575799/
4
116
Книги
Всі
Вірші
Всі
Руїни миру на самій вершині
Світло стомлених хмар, велич зломлених гір
Шум побитих дерев, жах старої весни.
Силуети війни і кривай захід
Перебитий хребет у нової зими.
Як красиво звучить та свята Незалежність
Вбиті воїни прямо посеред небес.
Кров і смерть прямо тут, на площі центральній.
Результат. Ось він, орле. Що ж хочеш іще?
Теплий промінь останнього сонця.
Вітер гір, що зриває шапки
Тиха втома натруджених м'язів
Шепіт лісу. Карпати. Це - ми.
P.S. Написано на висоті понад півтора кілометри. Жовтий спуск із Говерли.
Зміст також загубився десь там.
Вересень 2020-го(?)
7
1
280
В тобі
Я загубилась у безодні твоєї краси,
В примарах почуттів і світлої пам’яті,
У всіх сказанних тобою словах,
Я загубилася в світі своєї весни.
Я загубилася в тумані наших ранків,
У радощах емоцій і мріях майбуття.
В твоєму запасі, у дотику, у слові,
Я загубилася в примарах того відчуття.
Я втратив себе у своєму коханні.
Розбив, розпанахав ті груди міцні.
Я вкотре повірив і вкотре побачив -
Не моє, не моя лиш далеко і ти.
Я загубився у мареві задимлених світанків,
На горизонті подій у твоїй сингулярності,
Десь по дорозі до щастя і вічної радості,
На шляху до небес я пекло зустрів.
Я втратила більше ніж просто кохання -
Я втратила віру, надію й себе.
Я цю пустоту вже ось так не заповню,
Я знову у пошуках, знову іду.
Я знову пишу і знову ридаю
Я знову вмикаю оттой лейтмотив
Я знову танцюю і знову співаю
І тільки для тебе воно все живе.
Я вкотре у відчаї, вкотре в безодні,
Я знову збираю себе по шматках.
Гей боже, а можна мені в руки долі?
Я просто зіграю останній квартет.
Я загубився у безодні твоєї краси.
В твоємі запасі, у дотику, у слові.
Я загубилася у мареві задимлених світанків,
На горизонті подій у твоїй сингулярності.
Я десь в тобі -
І вилізти не можу
6
0
228
Закохані в книжки не сплять на самоті
Закохані в книжки не сплять на самоті
Їх кожен подих сповнений емоцій
I кожен сон їх - то зібрання друзів.
Їм не знайома біль самотини.
Закохані в книжки не сплять на самоті
Вони переосмислюють світи не наші.
Бо книжка - то є цілий світ новий,
Фантазією створений чужою.
Закохані в книжки не сплять на самоті
Та й сон до них навідується рідко
Їм не знайомі тиша і нудьга
У їхнім домі їм немає місця.
Закохані в книжки не сплять на самоті
У серці їх кохання поселилося навічно.
Вони його плекають ,
Плекаючи яскраві барви щастя.
Закохані в книжки не сплять на самоті
Світанок кожен вони знають поіменно
Життя їх - пошук слів нових
Що тихим голосом вписалися у вічність.
Літо 2018-го
7
1
317