Тож тепер шлях лежав тільки у глиб печер. Досвід підказував, що після проходження головного боса данжу повинен відкритися вихід на поверхню. Десь у зовсім іншому місці, далеко від табору та її статків, а також сувою телепортації. Ще раз посваривши себе за жадібність, гноміха пообіцяла, що з цього часу ніколи не буде викладати з сумки цю незамінну річ.
Тепер треба було вирішити, що робити далі. Найгірший варіант розвитку подій - смерть та відновлення у храмі зі штрафом досвіду та речей. Тож, при можливості, помирати не хотілося б.Під час зачищення печери у сумку нападали цікавинки, але то були речі в основному для некромантів та чарівників. Хоча, як показав досвід зі Стрільцем, лялькарці, можливо, під силу вплести в маріонетку й їхні атрибути. Але з цим також була проблема - матеріали для скріплення ляльок вона залишила на поверхні. Гарною відрадою стали кілька пляшок різного зілля, вони точно стануть у пригоді в цих печерах.
Поки гноміха проводила ревізію один з Трупоїдів підбіг досить близько, щоб з'агритись, що він тієї ж миті й зробив. Й за кілька секунд повторилося все те саме, що відбулося у попередній залі.Туттамін не на жарт злякалася. Бог з ним зі втраченим досвідом, головне вижити у цьому бедламі й вона викликала Мурку. Спритність малої дозволяла їй уникати отруйних пазурів, тож ефективність атак була набагато вищою, ніж у будь-якої з ляльок, що їх навиготовляла лялькарка. До того ж пет перетяг на себе значну кількість агро активних монстрів.
Лисичка несамовито рвала ворогів, гноміха, як могла їй, допомагала, але дуже швидко зрозуміла, що вдвох вони не впораються й якщо нічого не вигадати, то Мурки скоро не стане. Пухнасте хутро шматтям висіло на боках сердешної, коли вона витягала чергового Трупоїда зі своєї плоті. Скоріше від відчаю, ніж плануючи щось наперед, лялькарка викликала лілову саламандру. Й тієї ж миті печера запалала.Надвисока агресивність мобів зіграла з ними лихий жарт. Кожна спроба атакувати Злючку завершувалася смертю одного з монстрів. Тож Упирі та Трупоїди дуже швидко втратили інтерес до менш небезпечних ворогів. А Тутті того й треба, вона швидко відкликала лисичку відновлюватися, а сама попід стіночкою пройшла вглиб печери до іншої зали.
Спостерігаючи за боєм вона зрозуміла, що повністю винищити тутешніх монстрів не вийде через їх швидкий респаун*. Тож єдиним виходом є перехід до наступної печери.Щойно Тутта ступила в прохід, як у ньому самі собою запалились смолоскипи. Від несподіванки гноміха здригнулася. Такий початок не віщував нічого доброго. Виходить, що тут так само, як і в попередній кімнаті, немає безпечної зони навіть у проході. Й якщо вона не зробить щось, то дуже скоро буде напад. Поспішно перебираючи в голові можливості та речі у сумці, гноміха не помітила, як з одного з темних кутків печери в бік входу рушила тінь. Вона поки що не з'агрилась, просто проводила перевірку своїх володінь.
Краєм ока помітивши безшумний рух, Туттамін раптом згадала про власну здатність ставати невидимою. Вона відкликала Злючку, бо, знаходячись в бою, не можна входити в режим стелс та активувала здатність. Тінь наблизилась й геймерка змогла роздивитись нового монстра. Це був Упир-ветеран 30 рівня. Зі своїм рівнем Тутта, можливо, змогла б здолати двох таких тварюк. Але по-перше, від стіни вже відділилося ще щонайменше три тіні, а по-друге, гра вже не раз доводила, що рівень моба тут не завжди є вирішальним.- Це не чесно, - прошепотіла вона. - Як так можна грати, якщо не впевнений чи зможеш здолати тварюку рівнем менше? Куро, ти чуєш?
Але гномик не з'явився. Й повідомлень про помилку не виникло, коли Тутта покликала його ще кілька разів. Поки паніка не заволоділа свідомістю, геймерка нагадала собі, що зараз знаходиться в стелсі, й через це не може використовувати деякі зі своїх здібностей. Цілком можливо, що серед них й виклик помічника.У будь-якому разі стояти тут не було часу, бо здатність не розкачана, тож постійно не діє. А відведених десять хвилин не так уже й багато з огляду на те, що бігати зараз гноміха не може. Отже, відкинувши суперечки з самою собою вона рушила через печеру, уникаючи стін та намагаючись не підходити дуже близько до монстрів.
Там у глибинах печери є підземне озеро й біля нього вона буде в безпеці, чомусь Тутта була впевнена в цьому. Але, як далеко знаходиться це місце, вона й гадки не мала, тож поспішала якнайшвидше дістатись мети.Наступна зала зустріла її досить несподіваним для катакомб інтер'єром. Більш за все кімната нагадувала стародавню контору. Кілька письмових столів зі свічками та канцелярськими дрібничками на них, біля стін - шафи. На полицях деяких з них були теки та книги, на інших чудернацькі предмети, можливо, артефакти. Раціональність геймерки трохи посперечалась з внутрішнім хом'яком. Тваринка виграла, й гноміха підійшла до однієї з шаф. Скляні дверцята виявились закритими, й тієї ж миті, як жадібні пальчики торкнулись ручки, кімнату наповнила сила силенна ефірних істот.
Туттамін впала на підлогу й якомога швидше поповзла до виходу. На щастя, літаючі створіння не відчули її присутності під собою. Опинившись в проході вона пообіцяла собі, що колись обов'язково повернеться сюди й забере собі всі побачені дрібнички.Відвернувшись від кімнати з засідкою, гноміха натрапила на темряву. Пітьма була така густа, що здавалося її можна взяти у руки. Пересиливши свій страх, Тутта ступила у грузлий простір. Відчуття були такі самі як і тоді, коли вона вперше зайшла до гри. У суцільній темряві не можливо зрозуміти, де підлога, а де стеля, чи є тут стіни чи прохід. Лялькарка зробила ще крок й зрозуміла, що це ніякий не прохід до наступної зали, це і є наступна зала, а якщо це так, то пройти навмання й не натрапити на сторожа кімнати буде неможливо.
Але викрити себе, запаливши смолоскип, або зняти невидимість та викликати Злючку, яка трохи підсвітлювала бузковим кольором, також було дуже небезпечно. Проте байдуже, що відбудеться згодом, якщо вона зупиниться, то це точно буде смерть, тож Туттамін не зупинялась. Повільно, дуже повільно, робила вона кроки, зважуючи кожний рух та прислуховуючись до своїх відчуттів.Відчуття не підвели. Геймерка могла присягнутись в тому, що побачила як велетенська змія спробувала ухопити її у кільце свого тіла. Тутта відскочила на кілька кроків убік та боляче вдарилася плечем у стіну. Остаточно втративши відчуття напрямку, гноміха запанікувала. Не важливо, що станеться, довше знаходитись у цьому моторошному незнанні вона не могла.
За мить печеру осяяло яскраве світло смолоскипу, й Туттамін з жахом подумала, що незнання - то є щастя, а знання - джерело відчаю.Надзвичайно швидко вона дісталась до володіння боса, надзвичайно легко. Й тепер не вірила у те, що було перед самісінькими очима.
Упиряча матка 50 рівня підсліпувато мружилась від яскравого світла. Монстр, тіло якого простягалось вздовж стіни печери та закривало собою вихід, був завдовжки метрів десять. Тутта все ще стояла поряд з тонким відносно тіла роздвоєним хвостом, одну з частин якого гноміха у темряві охрестила змією. Інша частина була тверда, як спис, та сочилася отрутою. Більша частина тулуба лежала на підлозі й тонкі задні кінцівки не могли підняти її над землею хоч на міліметр, але цього й не потребувалося, бо матка почала народжувати своїх захисників.Увага! До Вас застосована здібність "Смертельний відчай".
Побачивши першого упиря, Туттамін приготувалася до смерті.
Вона не розуміла, на що сподівалася до того. Наче це була перша в житті інста геймерки, й вона не мала уявлення, що чекає на неї в глибинах підземель. Піти вглиб печер без команди, ба, навіть без сил - то самогубство. Й немає жодного шансу, щоб це доробло з виплодком померло раніше, ніж одна єдина гноміха."Не варто пручатися, не сила пручатися. Хай уже я помру та цей безлад скінчиться", - приречено схилилась Тутта, прискорюючи свій кінець. Вона із сумом дивилась на шкалу життя, що швидко повзла вниз від ударів двох, а трохи згодом і трьох, Упирів-ветеранів.
Увага! Ви померли.
Геймерка не хотіла виходити з гри. Їй треба було побачити, якої шкоди завдала непередбачувана смерть, яку здобула вона у проклятущій печері, а що вдалося зберегти.Відлік часу у темряві скінчився й навкруги знову стало світліше, але храм, в якому зараз висіла бульбашка відродження, вона бачила вперше.
Увага! Ви воскресли у Храмі озера Сліз.Пройшло ще трохи часу й Тутта із подивом розглядала незнайому залу. Це без сумніву був підземний храм. Прохолода й розсіяне сяйво були чомусь віддалено знайомі, наче вона бачила їх уві сні. Недобре передчуття поповзло під товсту шкіру гнома. Вона озирнулась і побачила підземне озеро, освітлене фосфоритами.
- Своєї мети ти досягла, Тутта, молодець, - звернулася сама до себе гноміха. - А що далі робитимеш?{Смерть
Смерть настає після того, як герой втратить всі очки життя. Штраф досвіду за смерть для підлітків відсутній, для юнаків - 20% досвіду рівня, для дорослих - 50% досвіду рівня. Втрата предметів в наслідок смерті для підлітків заблокована, для юнаків - 0-3 випадкові предмети, для дорослих - 1-7 випадкових предметів.
Вбитого героя можна воскресити (посилання) протягом 45 секунд. Якщо воскресіння не відбувається, герой перероджується в храмі найближчого міста або поселення, якщо такий є. Герой може прив'язати душу до певного міста та воскресати тільки в ньому.}
__________
* Переродження монстрів у грі.- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку