Ранок. Душ. Кава. Робота і сон. І знов з початку. Сил на щось інше не вистачає. Життя проходить, а навіть фільм перед сном псує наступний день, ніякої тобі продуктивності. Постійний біг на рівні з секундами. Навколо нічого не змінюється, крім самопочуття. Це лише згущує графік. Тепер потрібно не лише добиратися на машині з одного місця в інше, чи переміщатися по офісу, а між цим пити пігулки від спазмів. Хоча ліки руйнують шлунок і замість них достатньо перепочити. Варвара це знає, але свідомо ігнорує. Не вистачає часу жити, любити себе і радіти малим речам, як от день народження батька.
- Мамо, купи!- Варвара не збавила ходу, але повернула обличчя до хлопчика, що стояв біля невеликого магазинчику мармеладу. Вивіска була яскрава. Рожевого кольору з різнобарвним написом. Але жінка не дивилась на неї. Мати хлопчика зайшла в сусідній магазин, тому не помітила, що син відстав.
Трудівниця не знала на кого більше злитись. Здавалось, вони обидва безвідповідальні та неуважні.
Але Варвара сіла в авто і одразу забула про ситуацію. Думки про наступний пункт призначення зайняли її.
- В тебе прекрасний вигляд. Ти схудла?- Так жінку привітала колега. Вона розпростерла обійми для подруги. Навідміно від Варвари, дівчина виглядала свіжо. Робота для неї просто обов'язок, а головне життя і самореалізація. Ніби правильний підхід, але сумнівний.
Варвара не здивувалась комплементу, бо її вага змінилась і змінюється кожного дня. Дієта? Ні. Лише ранкова кава, обідні снеки і вечірні фрукти.
Папірці заполонили її стіл і жінка знов впала в роботу з кістками.
Виснажена робітниця сіла в таксі. Авто зломалося як тільки вона виїхала на дорогу, прийшлось залишити його там.
***
Кава. В неї хоч є смак? Варвара заповняла ним шлунок, як водою.
- Мамо, купи!
Цього разу жінка осяклась. Знов він? А мати як і в той раз кудись пішла вперід. Невже їй начхати на малечу?
Варвара сіла в машину і одразу поблідла. Звідки вона тут? Вчора авто залишилось біля роботи зламане.
Жінка випила чистої води з пляшки і вирішила їхати, з усім вона розбереться у вільний час.
Варвара піднялась на свій поверх і усміхнулася колезі, котра знов її обняла.
- В тебе прекрасний вигляд. Ти схудла?
Жінка напружелась і відсторонилась від подруги.
- Не жартуй так.- Варвара напружено зайняла своє місце.
- Як скажеш...- розсіяно промовила дівчина, залишаючи документи на столі в колеги, котра здивовано переглянула їх.
- Я вчора їх заповнювала.
- Варвара, я не знаю... Якщо ти так кажеш, то дай мені, що ти там заповнювала. І діло з кінцем.
Але наскільки б робітниця не шукала- нічого.
Додому вона знов їхала на таксі. По тій ж причині, тільки тепер, крім втомлено щей  напружено.
Наступного дня знов середа. І наступного. І так ще чотири рази.
- В тебе пре...
- Відстань. Знаю.
- Ей. Не грубіянь.
Варвара нічого не відповіла і просто взяла з рук колеги ті ж документи.
Жах і підозрілість змінились на роздратування. Після цього стадія прийняття? Це було б спасінням, бо стрес все ж впливав на її тіло, хоч і не на день.
Клавіатура, шорох паперу, ручок. Туфлі. Принтер. Сміх, схожий на скрежет дверей. Дихання, гучне, як сирена.
Варвара зірвалася з місця і закрила двері у вбиральню. Холодне повітря одразу дало ляпаса і жінка трохи заспокоїлась, даючи волю сльозам. Вона вмилась холодною водою, котра одразу стікла по підборідю і шиї під саму рубашку. Варвара стиснула піджак на грудях і зажмурилась, отримуючи новий потік сліз.
Додому вона йшла пішки. Хоч і далеко, але знов бачити того таксиста- мука. Хоча б це не повинно бути таким самим, як вчора.
Можливо використати ситуацію і відіспатись? І скільки так буде тривати? Кому кричати про допомогу?
***
Кава мала чудовий, але специфічний смак. Гіркий привкус залишався на язиці. Тіло наповнювалося енергією, а шлунок ніби насищався. Колись саме через цю ілюзію Варвара її пила, а тепер відчула справжній смак напою.
Ранок з кавою змушував посміхатися. Жінка посміхалась хмарам. Кожного дня небо змінюється, воно, як і кожне явища природи різне, немає повторень. Це Варвара змогла зрозуміти тільки, коли день перестав відрізнятися від дня. Хоча так було і до цієї халепи, але в той момент не змінювалась тільки її життя, а всесвіт її організму та світу мало свою течію. Тепер все навпаки.
Жінка подивилась на хлопчика. Сьогодні вона поспостерігає за матір'ю і сином.
- Мамо, купи!
Хлопчик почав плакати і шукати маму, котра не відізвалася на його слова. Жінка вибігла з приміщення поруч, шукаючи сина. Вона крепко обняла хлопчину і вибачилась. Це потішало Варвару, бо скоріше б повірила, що мати накричить на сина за його розсіяність, забувши, що той ще малий і його манять яскраві вітрини.
Незважаючи на визнання провини, мати не змогла купити мармелад сину, бо основні гроші на картці, а все інше на більш важливі продукти. Хлопчик сумно плентав ногами за мамою, але не плакав.
"Завтра куплю йому мармеладу".- З таким рішенням Варвара пішла на роботу, хоч і з запізненням, але все ж відповідально.
***
Кава знов засяяла новими барвами, ніби смачно, а ніби гірко, але з вишньовим сиропом- чудово.
- Мамо, купи!
Як тільки хлопчик обернувся в пошуках матері, Варвара привернула його увагу.
- Я куплю, які схочеш.
Вони разом увійшли в магазин. Очі розбігались. По мармеладках пригали промені сонця. Солодкий запах ліз навіть у вуха. Хотілось залишитись тут на годинку...
Як і обіцяла, Варвара купила солодощі хлопчиську. І допомогла знайти маму.
***
- Так ти Василько,- Варвара посміхнулася, спостерігаючи, як повна продавчиця наповнювала паперовий пакет мармеладом. Сахар, котрим він був покритий, кришився і видавав неприємне шорудіння.
Мати Василя ще не вийшла з магазину, тому жінка посадила солодкоїжку на лаву неподалік і завела розмову. А він все запихав щоки смаколиком.
-  А ви любете мармелад?
- Обожнюю. Я ціную його смак, тому що в дитинстві не мала змоги багато їсти солодощів.
- То ви кожного дня купляєте?- Із захватом і блиском в очах спитав, а можливо і констатував для себе, Василь.
- Ні. Я його давно не їла. Чи годиться такій дорослій різнокольорових крокодилів їсти?- Виправдання, котрому вона сама не вірила, але не могла по-іншому пояснити навіть собі, чому не їла так обожнювальні солодощі раніше. Не купувала до гіркої кави, чи замість снеків, або фруктів? Або до шкідливої піци, від котрої також давно відмовилась. А її спосіб життя не шкідливий?
Від таких думок Варвара опустила плечі і насупила брови.
- На!- Василь протягнув синього засахарованого кораблика новій знайомій.
Варвара взяла мармелад і поклала в рот. Це щось неймовірне! Феєрверк відчуттів і настольгії нахлинув на жінку. Солодкий смак знищив гіркоту і пробудив голод. Хотілось ще. Смак життя, так це називається? Викрадений у старшої сестри перший мармелад був таким ж солодким. Він тянувся і не хотів розкусуватися під зубами, продовжуючи танути в роті разом з сахаром ще довгий час. 

Цей день став найщасливішим. Жінка віддала радісного сина схвильованій та вдячній матері. І купила собі сукню фісташкового кольору.
Варвара гуляла по парку, мокала руку у фонтан. Вітер холодив промокшу руку, але жінка знов занурювала її у теплу воду, граючись, як дитина.
Якийсь юнак зробив їй комплемент. Варвара засоромилась, але із задоволенням згадувала цей момент.
Ось би все плинуло далі, а не лише вона. Хочеться бачити нове небо, нові хмари, займатися новими документами і їсти разом з колегами гамбургери на обіді, залишивши роботу на робочий час.
Наступного дня, з кавою з тепер карамельним сиропом, Варвара заклопотано дивилася на магазин мармеладів. Хлопчика там не було.
Жінка з усіх ніг побігла до машини, але на місці пусто.
Але Варвара точно знала, де вона. Жінка сіла на маршрутку і добралася до роботи. Авто зачекає, а ось колеги- нізащо.
  Жінка вбігла в приміщення і обняла майже всіх.
Вона взяла відпустку на тиждень в наступному місяці і з задоволенням сіла працювати.
Колега передала їй нові документи із заклопотаністю. Що могло статися за один прогуляний день у трудоголика, щоб вона почала цінувати себе і час?