Спочатку Люмі зупинилася біля входу в печеру. Здавалося, там темний та бездонний шлях. Виглядало не дуже привітно, тому Софія хотіла швидше оминути це місце. Аж тут, як грім серед ясного неба, Люмі раптом безтурботно сказала:

- Почнемо нашу екскурсію з цієї дивовижної печери.

Софії стало трохи моторошно:

-Ти що? Навіщо нам йти в печеру? Там не може бути нічого цікавого.

Але гномик заперечила:

- Ні. Саме це місце дуже цікаве!

- Але ж там немає виходу.

- Ти дуже помиляєшся. Тут все не так, як здається.

І вони зайшли в темну печеру. Пройшовши декілька кроків в темноті, дівчата зупинилися перед непрохідною стіною. Софія старалася намацати вихід, але нічого не знайшла. Вона хотіла вже повертати назад, як почула якийсь звук. Люмі доторкнулася рукою до стіни, і раптом камінь попереду посунувся. Сонце блиснуло так яскраво, що Соня примружилася. Але дуже зраділа світлу. І як тим кротам живеться?

Перед ними з’явилося гарне казкове місто. Софія була вражена! Скільки тут всього дивовижного – в цій країні. Були в непрохідній печері – опинилися в прекрасному місті.

Дівчинка – гномик, наче прочитавши думки Соні, звернулася до неї:

- Ти не дивуйся – це ж Чарівна країна – вони вийшли з печери, і камінь повернувся на своє місце – закрив вхід в печеру. Люмі огорнула долонею краєвид. – Ось це – Тріленд – місто дивовижних рослин. Дерева тут, як величезні квітки. Навіть пелюстки є – вона розповідала, поки дівчата йшли по містечку. – Тут всі дуже люблять і поважають природу! В цій місцевості в кожного ростуть якісь рослини. Колись тут жили тільки ельфи, але зараз тут мешкає багато інших жителів: тваринки, гноми. Тут мешканці привітні і хазяйновиті.

Вони вийшли на долину і здалеку виднілося озеро:

- Там, за горою, місто Русалок – продовжувала Люмі. – Там живуть лише русалки. В них звідусіль вода, тому інші мешканці не можуть там жити. Хоча…риби інколи запливають та…одним словом, я вже відійшла від теми. В їх місті рідко бувають, тому немає сенсу розповідати про це.

- О, Люмі, що це таке? Як цікаво! Вони що літають? – дівчата саме проходили біля цікавого і незрозумілого Соні місця і та дуже захопилася.

- Так, це атракціон «Метелик». Тут тебе на деякий час лишають ваги і ти можеш літати. Але з цим атракціоном треба бути обережнішим – все-таки невагомість, хтозна, які наслідки.

Але, попри все, Софія спробувала атракціон. Їй дуже хотілося спробувати все в цьому місці. Це ж мрія!

Пройшовши Тріленд вони опинилися в дуже привітному місці. Тут було гарно і по-домашньому затишно. Всі усміхалися і виглядали дуже щасливими. Софія познайомилася зі справжньою феєю та покуштувала чудове морозиво. «Фантастично-смачне», як його поетично назвала любителька солодкого – Люмі.

В цій країні було прекрасно. Софія насолоджувалася, гуляла, знайомилася та милувалася краєвидом. Вона наче відчула себе маленькою дитиною. І це було приємно.

І тут, коли дівчинка відпочивала з морозивом в руці, вона побачила загадкову коробочку неподалеку. Виявилося, що там зберігаються чарівні палички. Можна було взяти собі одну, але кожну можна було використати лише один раз і на території країни. Софія не знала, що забажає, але спокуса взяти паличку перемогла все. Паличку вона сховала собі в карман.

Коли вони проходили повз якийсь автомат, Соня зупинилася:

- Люмі, скажи, будь-ласка, що це таке?

- А, це ти про телепорт. Ну, це такий автомат, що може переносити по різним казковим світам.

- А що, є й інші казкові світи? – здивувалася дівчинка.

- Звісно! В нас, наприклад, країна Дружби та Добра. Тут всі дружні та добрі. А ось – Люмі показала на кнопочку з малюнком неприємної чорної істоти – Світ Пітьми. Чесно кажучи, не дуже приємне містечко. А ще, бачиш, тут намальований Слюмик – ось ця кнопочка. Так от, там…

- Вибач – перебила її Соня, - а хто такий – Слюмик?

- Це таке створіння, схоже на ведмедика, але фіолетового кольору. Там, у їхній країні, всі дуже боягузливі. Чужинців жахливо бояться і остерігаються майже кожного. В на не так. Хоча мама часто дає мені зауваження, що я розповідаю дуже багато. І говорю навіть з тими, кого не знаю. Але я відчуваю, хто злий, а хто добрий. Ти мені не зашкодиш – я знаю.

Люмі натиснула на кнопку з квіткою:

- Ось, дивись – це Флорамінія – країна фіалок. Там живуть дуже крихітні створіння. Давай завітаємо до них в гості! – коли гномик натиснула на кнопку, з’явився портал. Вона зайшла і зникла. Через декілька секунд вона повернулася – Тепер ти!

Але коли Софія підійшла, портал закрився. На екранчику пристрою з’явився напис: «Проходити можуть лише жителі казкових країн».

- Жаль – з сумом мовила Соня.

- Нічого, тут є ще дещо цікаве! Хочеш проїхатися на пегасі.

- А що можна? – зрадівши спитала Софія.

- Звісно. Ось, пішли по дорозі, там живуть коники.

Софія, побачивши цих прекрасних створінь, дуже зраділа. Коні були її улюбленими тваринами. А казкові коні… Вона спробувала осідлати одного, та він скинув дівчинку. Це виявилося непросто, та через декілька спроб дівчинка нарешті сподобалася одному пегасу. Вона дуже боялася летіти в небо, та цікавість перемогла страх.

І ось, коли вона сіла на пегаса, він почав бігти і набирати швидкість. Софія міцно зажмурила очі і схопилася за гриву коня. Коли дівчинка розплющила очі, вони вже неслися над землею. Гномик залишилась внизу.

Коні не мали залітати далеко. В них був свій шлях і далі нього залітати не можна було. Дівчинка спочатку боялась, але потім призвичаїлася і навіть захотіла летіти ще далі. Коник був молодий, тому йому також хотілось свободи, безмежних широт. Тож, на великий подив Люмі, яка стояла внизу, вони раптом зникли з її очей.

Софії дуже сподобалося, вона вже зовсім не боялася. Коник летів до лісу – далеко і швидко. Але вони були невисоко, ближче до землі. Коник дивися вперед, аж тут позаду щось затріщало і він повернув голову. Виявилося, що то Софія на ходу зірвала листок з дерева. Коник заспокоївся і повернув голову вперед. Раптом він побачив майже перед собою дерево. Соня і пегас так захопилися польотом, що не помічали нічого. І це дерево було великою несподіванкою для обох. Пегас, за рефлексом, відразу на льоту зупинився. А Соня не втрималась і впала з коня. Добре, що було не дуже високо. Дівчинці здалося, що вона звалилася на когось. Коли вона поглянула вперед, то побачила – о, вона навіть не могла такого собі уявити – вона побачила Аню!!!