ІІІ

Бернард:

Чуєш, Вероніко?

Дванадцята ночі! Її що є сили відбиває Біг-Бен!

А це означає, що поки сплять люди,

На волі гуляє тривожний фрагмент.

Давай-но і ми прогуляємось містом.

Не злазячи з даху безпечного, звісно!

Вероніка:

Та куди б не пішов, картина та сама.

Художник її малював не фарбами,

А кров’ю, яка пролилась між стінами,

Й дорогою витекла наче морями.

Бернард:

Поглянь! Він все мітиться!

Не знає де дітися!

Убивця новий.

Вероніка:

Схоже ще молодий!

Бернард:

Закинувши тіла,

Каміння прив’язавжи до ніг,

У Сену аж до дна,

Він кинув обох їх.

І вдівши капелюх,

Втікає, не лишаючи сліда.

Вероніка:

Цікаво куди вирушить він.

Бернард:

До містера Брама,

на постоялий двір.

Дивно, що ніхто не помічає,

Звідти кожен третій злочини вчиняє.

Навіть на минулому тижні’,

Пограбували жінку у корчмі.

Вероніка:

А місяць тому вкрали човен у порті.

Бернард:

А два тому дзвонаря убили на мості.

Вероніка:

Дивно, що ніхто не помічає,

Ніби в темряві весь час блукає.

Бернард:

Ах! А ось, міс Макбет Кентервільська.

Її дядько служив у англійському війську.

Вероніка:

А вона на базарі біля по’рту упала,

Рибиною тою вже зовсім пропахла!

Бернард:

Якби кожен з людей шанував свій закон,

То бізнес ніколи б прибутковим не був.

Навіть за Макбет такий є грішок!

Вона зависоку всім каже ціну!

Вероніка:

Люди дурні, а в котів нюх чудовий.

Від риби міс Макбет несе як від гнилі.

Продукт, що псується міс не викидає,

А вдвічі їй більшу ціну назначає!

Бернард:

А ось містер Роджерсон - наш академік.

Додому повільно іде наче мертвий.

А всьому проблема – його люба дружина,

Яка кожної ночі йому мозок пилила.

А сама його жінка також різнобарвна.

За спиною любого крутила романи,

З кишенями, повних банкнот, вусанями,

Тож кожен із лондонців вартий похвали!

Вероніка:

Місіс Роджерсон – пані кривої наруги,

Але й чоловік її теж не без напруги,

Щоночі із думкою він засинає,

Що вбивство дружини у собі включає.

Тож кати нові – лиш часу питання.

У Лондон біжуть немов у заслання.

Бернард:

А що скажеш, люба, про містера Санкса?

Він ніби порядний із виду й анфаса…

Вероніка:

Та є у аптекаря одна таємниця –

З чужими жінками в готелі вмоститься.

А ще з препаратів в вітрині аптеки,

Він витягає в кишеню таблетки.

Бернард:

А як щодо пані старої в тім домі?

Щонеділі до церкви прямує…

Вероніка:

У домі,

Її помер чоловік,

Його отруїла вона бо утік

Він до жінки чужої.

Людською хтивістю сповнений Лондон!