ІІ
Бернард:
На даху старого святого собору,
Кішка лежить, воркоче й сліпому,
Своєму господарю сон накликає.
У нього давно вже вона проживає.
Годує її він, леліє, плекає,
В теплі і обіймах вона спочиває.
Та кожної ночі на світ споглядає,
З високого даху усе помічає.
Кіріє:
Не бачили ви тих людей, що вмирають.
Їх душі давно із тіл утікають,
Але молитвами вони їх тримають,
Хоч причин утечі вони і не знають.
Всі вірять в спасіння, яке прикликають.
Всі хочуть до неба, до вічного Раю.
Але серед смороду, що спричиняють,
Їх час все минає, вони помирають.
А кроку до Раю іще не зробили,
На власну погибель потратили сили.
Це спосіб їх вижити, або спасіння,
Чи радість, можливість чинити свавілля.
Не ждіть від таких молока ні краплини,
Марно просити у бабці сардину.
Скоріше отруять вони миш’яком.
Для них що не кара, то не йменується злом!
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку