Смог за вікнами задавав плавні межі своєї влади, що, граційно вигинаючись, хвилею накривала скло, - і плавно відліплювала від нього прозорі пальці, залишаючи білі мітки.

Балкон не вирізнявся якоюсь довершеністю стилю – на неї не вистачило б грошей. Єдине, що розбавляло цю Різдвяну ніч: гірлянда що дратувала очі, вино, два наповнені бокали і два майже однакові подихи.

- Чого сумний? – пошепки запитала дівчина. Її голос майстерно сідлував тишу і линув на цьому баскому коні до вух юнака.

- Та ні, нічого, - похапцем відповів він, не зводячи очей з неї, - просто… дивлюся на тебе.

- Я ж не статуя, - засміялася вона, - не експонат.

- Звісно, - погодився він, - ти набагато більше.

Сміх змінився посмішкою і опусканням погляду в підлогу, через що темні, заледве покручені пасма закрили її обличчя і шию.

- Мені зашарітися?

- Як хочеш, - юнак знизав плечима, - тільки обличчя не ховай.

- Та досить вже! – образилася вона, коли стрілася з ним поглядом.

- Нєа!

Вона зітхнула, опустила руки на коліна і теж дивилася на нього. Ці сапфірові очі…

Її відразу взяв сміх – хлопець вхопив тендітні руки, якими дівчина вже потягнулася закрити рот – і вона відразу заспокоїлася, покірно опустивши долоні.

Звук дихання канув в тиші, повітря загусло, - і лиш світло псувало гармонію постійності. Легка посмішка торкнулася її губ.

- Не уявляла я так наше святкування, – прошепотіла вона.

- Тоді як? – юнак схилив голову набік; його очі блищали, мов у навіженого.

- Думала кудись підемо, чи… - кожне слово звучало все з меншою впевненістю, допоки вона взагалі зупинилась на півслові.

- Чи що?

- Не знаю, - опустила очі.

За вікном залунав свист – і раптові вибухи.

- Салюти, - видихнула дівчина, злегка повернувши голову до скла, - чому ж ми не можемо святкувати так, як і всі?

- Бо вони за вікном, не з нами, - відповів хлопець, - я ж думав, що ти хотіла побути… собою. І я щоб був собою. І щоб наші «собою» побули разом.

- Просто скажи, що не вистачає грошей на святкування.

- Ну, - ображено проскиглив юнак, - є, взагалі-то. Але тоді б ми були з ними, були б за вікном. Про себе чомусь ми завжди забуваєм.

- То якщо вже не салют, то хоч поцілуй мене.

- І салют, взагалі-то, є, - він нахилився до неї, - але спершу цілунок.