Лінка очікувала більш звичних фотографій. Просто обличчя й фігура мають бути настільки чіткими, щоби хтось вибрав її з каталогу дівчат. Таких теж було кільканадцять, зате решта — геть інші. Фотографії вражали! Халіна насилу впізнала на них себе. Хто ця дівчина із блискучими кучерями, на обличчі якої завдяки грі світла вимальовувалася таємничість? Проте найбільше вражала якість знімків. Саме ті місця, які вона хотіла би підкреслити, були чіткими й виразними, решта м’яко їх доповнювала. Найдужче Лінці сподобалася серія фоток, на яких світлим був лише невеликий фрагмент: ніс, одне око, вуста. Решта поринала в темряві, і лише крізь волосся, з боку кадру, соталося світло. За мить Халіна забула, що роздивляється саму себе в різних позах, вона аналізувала техніку фотографа. Той посміхнувся.

— Бачу, тобі подобається.

— Як тобі це вдалося? — нарешті наважилася Лінка. — Як досягти такого ефекту? Наприклад, отут… як ти робиш, що обличчя таке виразне й рельєфне? І оці тіні… У мене вони завжди занадто гострі.

— Я й не знав, що ти теж фотографуєш.

— Це лише хобі, — дівчина густо почервоніла.

— Ну, що ж, — усміхнувся Мацек. — Час на перший урок. Найважливіше — це освітлення. — Розчинив вікно. — Дивися, чудовий день, ранок, сонце не надто яскраве. Знімки будуть гарні завдяки природному світлу.

Хлопець засунув штори. У студії запанувала цілковита темрява.

— Чи можна досягти такого ефекту в приміщенні? — запитав він.

— Ну… певне, так. Є такі спеціальні лампи, які імітують сонячне світло, — похвалилася своїми знаннями Лінка.

— Дурня. Лампи, звісно, класна річ, але вони ніколи не створюють такого ефекту. Сонце може просвічувати крізь листя, відбиватися від будинків, повітря може бути вологим, усе це важливо. Лампа ніколи не замінить сонця, — Мацек говорив дедалі швидше. Лінка відчувала в темряві його теплий подих. Боялася ворухнутися. — Зате лампою можна керувати, — продовжував він. — Дивися… — Раптом світло пронизало темряву. Дівчина примружилася й побачила, що він установив лампу собі над головою. — Глянь на мене. Дивися, що відбувається, коли обличчя освітлюється згори. Я виглядаю, як Мефістофель, еге ж? Тепер трохи опустимо лампу, світло розсіюється. Бачиш? Усе було би чудово, але тоді тут, — хлопець торкнувся ніздрів, — лягають довгі тіні. Це можна виправити, скориставшись додатковим рефлектором. А тепер бічне освітлення, так, як на цій фотографії.

Світло знову згасло, за мить його обличчя було освітлене тільки з одного боку, вихоплюючи одну щоку й око. Лінка зачаровано дивилася, як Мацек, посуваючись то вперед, то назад, то вбік, змінював довжину тіней і чіткість рис. Не могла відвести погляду від його вуст, які рівномірно рухалися, і від очей, котрі сяяли від світла рефлекторів.

— Відсуваєш джерело світла від осі об’єктива…

Але вона більше не слухала. Понад усе прагнула, щоб він її поцілував. І тоді Мацек підійшов і просто обійняв її, а вона притулилася до його плеча, наче сподівалася знайти там відповіді на всі свої питання, розвіяти всі власні побоювання. Обоє стояли незграбно, боячись найменшого руху, який порушив би їхню єдність, і все зіпсував. Тоді він погладив Лінку по спині, спершу якось механічно, як гладять пса, який підійшов по свою порцію ласки, та вже за хвилину ніжно, відчуваючи під тканиною плаття лопатки, хребет, усе молоде тіло, яке прагнуло пестощів. Вона сама відшукала його вуста, задерши голову догори й зануривши пальці в його густому волоссі. Їй здавалося, що цей поцілунок розтоплює її, вона неначе тане в сонячному промінні й перетворюється на тремтливе, гаряче повітря.
Хлопець підвівся й вимкнув рефлектор. Лінка дивилася, як м’яко він рухається в темряві. Засвітив маленьку бічну лампочку й присунувся до дівчини. Його руки пестили її плечі, а вуста знову відшукали її губи, тоді вухо, шию. Лінка відчувала, як у неї калатає серце, їй здавалося, що вона от-от знепритомніє. Вуст, рук, усього було занадто багато, дівчина втрачала над цим владу й тоді раптом випручалася.

— Я не можу…

— У чому справа? — майже вигукнув він. — Щось не так?

Різко підвівся й увімкнув горішнє світло.

— Що ти собі уявляєш? — грубо сказав він. — Що отримаєш щось задурно? Тут тисячі таких, як ти, пхаються в усі вікна й двері. Це бізнес, а не дитячий садок. Немає співпраці, то й фоток нема. Ну, хіба що ти їх у мене купиш. Хоча не думаю, що в тебе знайдуться такі гроші. Подзвони, як передумаєш.

Лінка дивилася, як він запихає її фотографії до конверта й кладе до шухляди, а тоді просто вийшла геть.