Неволя України
Кузаня
Мої мрії тихенько згорають, Вони пил тих останніх надій! А за спи́ною крила... Вмирають. Ти радій поки можеш, радій! Ланцюгами заплутані долі, З їх очей лються сльози Землі... В них немає ні правди, ні волі, Тільки люди головою в петлі! З нас здирають останню відважність, Хтось веде нас в пустелю, на смерть! А навколо лиш гроші...Продажність, Ми живем, знов збігаючи геть! Ми не любим свою Батьківщину, Не кохаєм людей за добро... "Самотік" лиш руйнує країну, За яку проливали ми кров! Так загасим вогонь і ті спалахи, За останню надію в душі! І ці мрії, і мертвих крил запахи, Нам замінять кривавих дощів... Наші мрії тихенько згорають, Вони пил тих останніх надій! А за спи́ною крила... Вмирають. Якщо можеш, ти тільки радій...
2019-01-26 12:10:33
12
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Макс Фолс
Геніально!
Відповісти
2019-01-27 09:30:18
Подобається
Інші вірші поета
Темрява Авторе милий, Авторе любий Покинути тебе (Пісня) Надзвичайні
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3348
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11548