Журналюжне
(18+)
Я непохитна. Ні, не нездоланна. Брехня колись закінчиться, тим паче Недоліки - це ми. Хіба не значить, Що треба знати міру до талану І до чужого безладу, юначе. Хтось недозрілий. Ні, не неспроможний. Та є якась різниця, чи до біса Однаково, на нього хто повісив Ярмо стереотипів цих? Завіса Засуджуючих поглядів вороже Зриває недоцільну огорожу: Невдалий особистістний кордон. Неначе в шоу, де якийсь го*дон Та інші рожі, всміхнені за гроші Всі надбагаті. Ні, не невбиєнні. Вночі бояться чути писк щурячий. За власну шкуру трусяться, і, значить, Свідомо відкупають від геєнни Всіх родичів (авжеж, не гарбузових). Пустих, неначе викидень-полова. Запроданих за те брехливе слово, Яке - всьому могила і кінець. Терновий надягни собі вінець, Якщо ти журналіст (читай: месія), То не гвалтуй новини як в росії.
2021-12-02 19:20:39
2
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Юлія Богута
Мощное стихотворение. И по сути и по ритму и по стилистике, мне нравится подобное. Спасибо.
Відповісти
2021-12-02 19:44:29
Подобається
Кіса Белінська
@Юлія Богута Спасибо!
Відповісти
2021-12-02 20:58:30
Подобається
Юлія Богута
Відповісти
2021-12-02 20:58:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5846
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12447