Mochileiro
Deixa eu, Viajar em meus pensamentos E me movimentar parado, voar sem ter asas e viajar o mundo sem sair de casa só pra adquirir a experiência do saber. Gente que é devagar desacelera a gente em um pouso forçado sem parada planejada somos forçados a fazer o que não queremos. Vamos aproveitar mais a vida sem ter medo dela, temos tão pouco tempo, então vamos aproveitar. Sem arrependimentos futuros pois teremos aproveitado tudo que tinha para aproveitar, sem frescuras, vamos viajar e aproveitar a vida não sabendo assim quando tempo ainda temos, vamos só vivenciar. Não que precisamos chegar no céu, mas que tal seria se a gente aproveitasse do melhor que a vida tem pra dar, mesmo com as coisas ruins desse mundo vamos aproveitar o bem, e praticar assim podemos melhorar um pouco e deixar as coisas melhores que ontem. Vem viver nas nuvens e explorar a natureza e toda sua beleza, não resolvermos todos os problemas que temos, mas vamos apenas aproveitar sem tempo para julgar o outro. Vamos apenas evoluir pra recomeçar, sem julgar. JN 12/08/18 11:09pm
2018-08-13 02:14:38
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10919
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1105