Чоловік вперто сидить за своїм ноутбуком, поглиблений у своїй роботі. У світі абстрактних чисел і даних. Він зосереджено дивиться на екран, його очі випромінюють напружену рішучість, а дисплей віддзеркалює сконцентрованість та розум в цілому.

Він носить окуляри, які надають його вигляду додаткової естетики, а його волосся залишилося зачісане, щоб не заважати під час роботи. Його вбрання — стримане і ділове, показує його професійний підхід до справ.

Кожен рух — це розрахований крок у його світовому аналізі та стратегії. Сем Бранд майстерно переглядає аналітичні дані, аркуші з числами та графіками, розглядаючи кожну деталь.

Пальці його руки швидко та впевнено гуляють по клавіатурі, натискаючи клавіші з точністю хірурга. Він знає, що кожен натиск може мати велике значення в аналізі даних, у розумінні тенденцій та прогнозуванні майбутніх результатів.

Його мозок працює як комп'ютерний процесор, а його розум — як програма, що аналізує інформацію і виробляє стратегії. Він — майстер свого фаху, який знає, що ключ до успіху — це важливість до деталей і уміння читати між рядками аналітики продажів.

Донька підійшла до батька з теплою усмішкою на обличчі. Вона обняла його ніжно, неначе в цих обіймах містилися всі слова любові, які вона хотіла висловити. Руки їх злагоджено зліталися, ніби дві частинки пазла, що віднайдені після тривалого розшуку. В обіймах донька відчувала тепло і безпеку, а її серце наповнювалося радістю від того, що вона має батька.

- Ти хочеш мене задушити?

- Ти вже здогадався чому я прийшла?

- Дай но вгадаю. Міраж?

- Татку, це моя мрія. Я дуже цього хочу.

- А вчитись хто буде? Сем усміхнувся.

- Я встигатиму. З усмішкою відповіла вона.

- Я пишаюсь тобою. Пишаюсь, що прагнеш бути сильною та не залежною. Але потрібно спершу здобути освіту.

- Тату...

- І я тобі обіцяю. Я особисто братиму участь у виборі приміщення.

Мая його поцілувала у щоку та покинула вітальню. Сем ще деякий час прискіпливо дивився на дисплей ноутбука. Дзинь. Погляд на екран смартфона. Софія.

- Так.

- Ти ж мені казав, що автомобіль повністю справний. Кричала дружина.

- Ти про що? Сем підвівся.

- Я і десяти метрів не проїхала від заправки. Вона просто почала ричати на мене. Купа диму. З мене всі сміються. Ти мене підвів...

- Тихо! Закричав Сем. - Ти сама заправляла?

- Я все робила як ти мене вчив.

Сем зловив себе за голову. Він знову сів та відкрив нову вкладку у браузері. - "Двигун. Mercedes-Benz S W222. купити". Пошук.

- Сьогодні ти мені коштуєш близько тридцять п'ять тисяч доларів.

- Ти хочеш сказати, що я тупа?

- Що ти залила?

- Дізель, цей твій.

Сем знову зловив себе за голову. Він не знав, що робити. Сміятись чи плакати. Він підвівся та почав ходити колами по вітальні.

- Все добре. Виклич водія. Я чекатиму тебе вдома.

- Тобто я тупа?

- Припини кричати. Просто приїжджай додому.

Сонце танцювали на листках дерев, розфарбовуючи їх у відтінки золотистого та зеленого. Сем стояв на подвір'ї, спокійно роздивляючись свій створений твір природи. Він милувався мінливими контурами газону, витонченими фігурами кущів та чудовими квітами, що виблискували барвами від ніжного рожевого до глибокого червоного.

Завдяки вправній грі світла та тіні, кожен елемент ландшафту виглядав як частина мальовничої композиції. Тримаючи в руках безалкогольне мохіто, він розглядав кожну деталь із захопленням, неначе це був шедевр митця.

Легкий вітерець ніжно гойдав верхівки дерев, аромат квітів наповнював повітря, створюючи атмосферу мирного спокою. Семові здавалося, що він не просто роздивляється свій ландшафтний дизайн, але спостерігає за живим танцем природи, який відбувається прямо перед його очима.

Згодом через високі, чорні ворота заїхав чорний Мерседес. Вже із відстані він бачив невдоволене обличчя Софії. Ще у машині вона почала махати руками. Сем для себе це прийняв. Потрібно просто пережити ці хвилини.

-Ти ж мені обіцяв, що вона справна. Софія вибігла з авто та накинулась на Сема. - Ти мені збрехав. Я виглядала наче дурнюня.

Сем зловив її легко за руку та повів за віллу. Вони ввійшли через чорний вихід. Закривши двері він легко кинув її до кам'яної стіни.

- Слухай мене сюди. Він тримав перед нею вказівний палець. - Ще раз ти на мене кричатимеш. Я тебе в порошок зітру.

- Котику.

- Закрийся!

Тиша підвалу була розірвана різким вибухом злості. Сем, стоячи перед Софією, з глибини свого серця віддавав голос своєму гніву. Його крик пронизував повітря, розлітаючись навколо, мов удар грому по тихому небу. Його слина наче кислота, яка роз'їдала повітря.

Він кричав на Софію з такою силою, що його слова здавалися розламаними шматками. Викиданими на вітер. Кожне слово було заповнене гнівом.

Рухаючись нервово, він вибухав із пристрасті, його очі були підпалені вогнем розлючення. Кожен крик був вулканом, який виливався з ним, немов потік розпаленої лави, готової знищити все на своєму шляху.

- Я Сем Бранд. Віцепрезидент SOMO.

Софія бува, хотіла щось сказати. Але він дав їй знати, що краще цього не робити. Він відійшов від неї. Мовчанка. Вона сповзла по кам'яній стіні та почала тихо плакати.

- Досить мене ганьбити. Від крику та злості наче сів акумулятор. Сем відчував млявість. Махнув рукою, маючи на увазі покинути його. Він деякий час сидів на одинці.

Ранок Сема починається з великої спальні, де кожна деталь продумана, щоб забезпечити максимальний комфорт і ефективний старт дня. Опускаючи свої ноги на червоний килим, він відчуває пухнасті хмаринки під ногами. Світловий потік проникає крізь штори, нагадуючи про наближення нового дня. Сем Бранд спостерігає за першими променями сонця, що проникає у кімнату. Злегка розтягуючись, він виходить зі спальні.

Його ванна наповнена тихою концентрацією, що дозволяє зосередитися і злитися з потоком думок. Дивно, але Софії десь немає. Він переглянув телефон. Нічого.

Відкривши шафу, він обирає костюм і аксесуари, які вже чекають на нього, організовані й готові. Після того, як він завершує свій ранковий ритуал, бізнесмен виходить із впевненістю, готовий до нових викликів у світі бізнесу. На подвір'ї вже чекав його водій.

- Доброго ранку! Злегка нахилившись промовив водій відкриваючи задні двері авто.

Сем кивнув. Він замислившись обернувся на свій будинок. У вікнах ніхто не спостерігав. Він піднявся сходами та ввійшов.

- Мая!

Він почав підійматися до кімнати доньки. За цей час ніхто не відгукнувся. - Мая! У кімнаті на розбитому ліжку нікого не було. Він відразу побіг до третього поверху. Вона любила спати там при відкритому вікні. Посеред кімнати лежав матрац. Біля нього чашка кави. Тепла.

- Мая!

- Так.

- Де ти?

Вона вийшла із невеличкої тераси у жовтому халаті. У руках тримала мобільний телефон. Наче тільки, що завершила розмову. Вона усміхалась.

- Я знаю про минулу ситуацію. Вона реготала.

- Припини. Строго промовив він. Дивлячись один на одного почали разом сміятись.

- Вона просила передати тобі. Мая сьорбнула кави.

- Що саме? Коли вона пішла? У голосі було чутно стурбованість.

- Годинку назад. Казала, що готує для тебе сюрприз. Просила передати, що любить тебе. Вона усміхнулась.

Вишуканий кабінет віцепрезидента був наповнений атмосферою спокою. Стелю прикрашала кришталева люстра, що відбивалася в підлозі. Вишукані картини на стінах і величезне вікно, крізь яке проникало бліде світло ранку, створювали відчуття розкоші та влади.

Віцепрезидент, здавалося, втрачений у свій світ думок, читав новини, що лежали перед ним на столі. Його секретарка вже все зробила. Кава. Газета. Розклад дня. Проте поза виглядом спокою сховано внутрішню бурю, яка загрожувала його планам. Його замислений погляд стримував панічний страх, що виник у нього після прочитання кожного нового заголовка. "Знайдено труп."

Сем підвівся. Зігнувся над столом, підтримуючи своє обличчя руками, із замисленою мініатюрою на обличчі. Час, здається, сповільнився, а кабінет, який ще кілька хвилин тому був оазою спокою, тепер став ареною боротьби.

- Що ж це робиться?