Лісник відчував, як кожен його крок стає важчим, коли його очі залишалися сфокусовані на цій картині. Він намагався відшукати ознаки життя, але усе, що зустрічало його погляд, було спокоєм та мовчанням. В цьому місці, де здавалося, що час зупинився, лісник відчував величезну важкість, яка стиснула його серце.
З гучною сиреною поліцейське авто вривалося в лісовий простір, розігнавши невеликий туман і змішавши його з розгубленим диханням природи. Детектив спритно вийшов із машини, його волосся відбивало блиск сонячних променів. Крок за кроком, його черевики ступали по моховому покриву, руйнуючи тишу лісу своєю присутністю. Очі Джеймса були спрямовані вперед, на місце, де тіло лежало в очікуванні вирішального розслідування. Офіцери обступили місце злочину, мов хор воїнів готових до бою. Але в їхніх поглядах літав шок.
Детектив Джеймс Харпер стоїть на межі реальності й жаху, спостерігаючи за безжиттєвим тілом молодої дівчини, що лежить на землі. Глянувши на її обличчя, зморшкувате від болю, він не може стримати хвилю співчуття та погляд, що шукає відповіді. Холодний вітер обіймає його обличчя, але він не відчуває його. Увага захоплена білим обличчям. Сліди від кроків, які виводять його на висновок про те, що це була нещодавня подія. Джеймс Харпер відчуває, що його розум працює як комп'ютер, збираючи та аналізуючи кожен зібраний слід. Його серце б’ється у такт відблисків синьо червоних вогнів. Він знає, що це лише початок, що перед ним безліч не закритих справ. І з цією думкою він дістав пачку сигарет.
Майже оголене тіло молодої дівчини років двадцяти. Лежало наче впало із неба. Адже померла вона від отриманих травм голови. Позаду це нагадувало пробите колесо автомобіля. Напів шар, тільки усередину. Її очі згасли від пекельного болю. І водночас миттєво. Кінцівки рук відрізані. Хтось із офіцерів шепотів. - "Для чого відрізати пальці рук"?. Детектив думав про те, для чого взагалі вбивати. Також криміналісти помітили свіжі шви у районі стегон. До нього повернуться пізніше у морзі.
- Там наче, щось є. Сказав один із них.
- Доповісти мені одразу ж після розтину. Відрубав Джеймс.
Вітер тихо шепоче серед дерев, неначе супутник, коли детектив керує своїм автомобілем по вулицях міста. Його руки міцно стиснуті на кермо, а думки блукають від свіжого вбивства до родини. Телефонний дзвінок розриває тишу, і він відповідає, відчуваючи легкий трепет очікування у своєму серці. Голос його дружини звучить як мелодія, що розгортається в теплі слова та радість. - Джеймс, ти не повіриш, але наша маленька Синті отримала роль принцеси у шкільній виставі! Серце зосереджується від гордості та радості за свою доньку, уявляючи її у казковому образі. Він уявляє веселі очі та радісну посмішку, яка світиться на сцені перед глядачами. - Це просто чудово. Вона буде справжньою зіркою. Він відповідає, відчуваючи тепло родинного зв'язку навіть на відстані. За кілька хвилин розмова завершується, а Джеймс продовжує свій шлях додому, наповнений відчуттям щастя та гордості. Потім він знову повернувся до дівчини яку знайшли у лісі. Його автомобіль рухається вулицями, неначе корабель, що пливе у вирі.
Темрява у кімнаті окутує його, як чорнило паперу. Щільні штори закривають вікна Він не любив багато світла у приміщенні. Джеймс опускається на стілець перед своїм робочим столом, де чекає його складна головоломка. Він розгортає перед собою фотографії, збиті в одну купу, як пазли. Його руки рухаються впевнено, але спокійно, неначе художник, який розфарбовує свій шедевр на полотні. Він вивчає кожну деталь, кожен слід, кожен куточок зображення, як пристрасний читач, що поглиблюється у світ книжки. Джеймс шукає зв'язки, ланцюжки подій, які здаються непомітними для більшості. Він намагається знайти схожий почерк вбивці. Невже це щось новеньке. Невже у місті народився маніяк. У кімнаті панує мовчання, порушене лише його подихом, неначе він спілкується з самим собою. Він готовий, готовий віддати себе цій грі, цій незвіданій дорозі, де кожен крок може привести до розкриття правди, або до безвідповідальності в сутінках. Цікаво, що з цього гірше?
Джеймс прокидається зранку в обіймах своєї дружини. Перші промені сонця лагідно проникають через штори, освітлюючи їх обличчя. Запах свіжої кави розповсюджується в кімнаті, запрошуючи насолодитися ранковим спокоєм. Яку Емма заварила зазделегіть. Джеймс і його дружина, герої в підтримці один одного в складних справах і в житті, тепло обіймаються, забуваючи на мить про всі турботи й тривоги. Їх поцілунок є вираженням ніжності та розуміння, яке вони ділять, бувши відданими один одному і готовими протистояти будь-яким викликам, що принесе новий день. Ця мить спільного щастя є їхнім джерелом сили у світі, де правда і справедливість завжди на вагу.
- Я кохаю тебе.
Спогади про кохання, тонкі як перлини нитки спільного життя. Випливають з глибини його душі, коли починає розповідати Еммі про свої почуття. Він обережно викарбовує кожне слово, немовби витягуючи їх із самого серця, щоб подарувати їй. Його голос звучить мелодійно, наче він знає, що кожен звук має вагу та значення.
- Ти - світло моїх днів. Починає він, зухвально збираючи слова. Його погляд, наповнений теплом і ніжністю, літає по її обличчю, ніби шукаючи відгук у її очах. - Кожен момент поряд з тобою - це казка, в яку я хочу повірити. Продовжує він, сповнений віри та вдячності за те, що вона є поруч. Його слова несуть з собою відтінки натхнення, змальовуючи картину кохання, де кожен елемент є відтінком щастя. - Ти - моя опора, моя надія, мій найближчий союзник у цьому світі. Заключає він, відданий кожному слову, що виходить з його уст. Його кохання до неї не знає меж, і він готовий зберігати її в серці завжди, в кожній розмові та кожному погляді.
Зазвичай ранок в їхньому домі завжди починався з радісного шепоту і дитячих посмішок. Донечка, весела та повна енергії, раптово відчиняє двері спальні, прагнучи поділитися своїм щастям з батьками. Її коса тремтить під власним плином, а очі блищать як зірки на нічному небі.
- Мамо! Тату! - з радісним криком вона відшукала їх серед простору спальні, викликаючи їхню увагу. Її кроки вибухають радістю, мов веселі феєрверки на святковому небі.
Її поява приносить відтінок дитячої невпорядкованості в їхню ідилію ранкової атмосфери. Синтія починає розповідати про свої сни, пригоди в тому світі, які вона відкрила, намагаючись обдарувати своїх батьків усмішками та теплом.
Емма і Джеймс посміхаються, приймаючи її з відкритими обіймами. Ранкова магія знову оживає в їхній оселі, наповнюючи кожну мить коханням та турботою.
Детектив спокійно сідає за кермо свого автомобіля, його руки вже звикли до механіки та точних рухів. Він робить це з гідністю, яка властива лише тим, хто знає свою силу і відповідальність. Запускаючи двигун, він відчуває під собою потужну машину, яка стає його вірним спільником у протистоянні зі злочином. V8 двигун не для слабаків, як любить говорити його брат Джон.
Мотор розгойдується з глибини, неначе прокидаючи власне серце до нового дня, до нових викликів.
Піднімаючи погляд на відділок, який досить швидко опинився перед ним. Він усвідомлює, що кожна мить, кожна справа це чиєсь життя. Автомобіль рушає вперед, відбиваючи світлові промені ранкового сонця від своїх блискучих дзеркал. Шини ледь відчувають асфальт, неначе співзвучно зі своїм водієм вони намагаються досягти кінцевої мети, бувши обійнятими спільною місією. Але детектив всього-на-всього паркується.
В глибині поліцейського відділку, знаходиться таємне місце, куди відправляються ті, що вже пішли з цього світу. Це місце, де час стоїть нерухомо, де тіні довкола глибокі, а світло дрібно проникає крізь маленькі вікна важких дверей.
У коридорах, де кроки санітарів лунають відгомонами молитов, відбувається дивне сприйняття часу. Серед стін, оббитих металом, та старих дверей, що скриплять, мов душі, що просять про визволення, розгортаються тихі сцени смерті. Здається, наче вона досі гуляє серед своїх жертв.
Новоприбуле тіло дівчини оселилося у холодній камері. Вона лежала ніби дерев'яна. Її залишили на одинці із темрявою.
Це місце, де час, смерть і життя зливаються в одну симфонію, де кожен куток витканий вже зі спогадів, а кожен подих наповнений таємничим дотиком вічності.
- Чекаю звіт у своєму кабінеті.
- Так, сер.
- І швидше.
- Так, сер.
У кабінеті детектива, затишному та наповненому атмосферою розгадок, лежить легкий запах сигарет. Стіни оздоблені полицями, на яких розташовані книги. Великий стіл, затягнутий переплутаними документами та картами.
Серед цієї атмосфери розуму та напруження сидить сам Джеймс. Він – втілення впевненості. Високий. Зосереджено бере газету, розгортаючи її сторінки та шукаючи вчорашню подію. Вираз його обличчя готовий розгадати загадки, які зіткнуться на його шляху, він – страж у своєму містичному світі. Промінь світла проникає через штори, кидаючи свої відблиски на дешевий папір газети, які переплітаються з тінями, створюючи магію.
ТРАГЕДІЯ: ЗНАЙДЕНИЙ ТРУП МОЛОДОЇ ДІВЧИНИ.
Ранкова дрімота перервалася несподіваним шоком. Коли рання прогулянка містом виявилася страшним відкриттям. Тіло молодої дівчини, імені ще не розголошено, було знайдено під виглядом янгола який наче впав із неба. На перший погляд, сцена схожа на метушливу імпровізацію, що заганяє відважних містян у страх.
Подія розслідується правоохоронними органами, які тримають подробиці та деталі справи в суворій таємниці. Інсинуації та чутки коливаються серед мешканців, змальовуючи різні теорії та версії події. Все це стає об’єктом детективного обурення та суспільного обговорення. Містичне зло лягло на місто. Це питання, яке лишається без відповіді, переплітаючи реальність з міфами й сутінками невідомого.
- Невже в місті появився серійний вбивця? Промовив детектив.
Двері розчинилися з тихим скрипом. Легкий вітерець ледь дихнув на шию детектива, який стояв посеред кабінету із газетою в руках, замислившись.
- Детективе. Прозвучав тихо, але напружений і серйозний голос.
Джеймс підняв свій погляд від столу, його очі переливались від світла на його обличчя, створюючи загадковий вигляд.
- Що ти маєш для мене?
- Звіт, детективе. Відповів офіцер, підходячи ближче до столу.
- Невже? Джеймс видавив нотку здивованості.
Відкривши звіт, його очі швидко прочитали слово, мов захоплений ворог, що розгортається перед його очима. - Тупий предмет.
- Господи, голова ніби побувала під колесами бульдозера. Його брови стиснулися, коли він досяг кінця сторінок. Його мозок працював швидко, поєднуючи кожний фрагмент інформації, мов аналітик. - Вище правої ноги було зашито предмет. Купюра. Два долари.
- Що ж ти за звір?
Офіцер кивнув, його вираз обличчя залишився невиразним.
- Ми зробимо все можливо, детективе. Відповів він, знижуючись, щоб покинути кабінет.
- Я хочу, щоб це було не обіцянкою, а загрозою.
Двері зачинилися. Залишаючи детектива на самоті зі своїми думками. Очі його знову опустилися на звіт, але в цей раз вони були наповнені злістю. Ця гра йому відома, і він не збирався програти.
Розріз робили наче тупим кухонним ножем. Як же недбало та неохайно можна робити такі речі. Принаймні зрозуміло, що вбивця не лікар. У звіті йдеться, що на тілі дівчини знайдено багато косметики. Вона ніби готувалась до побачення із другом. На єдиному пальці під нігтем знайдено частинки шкіри. Вона боролась. На руках був всього один мізинець на правій руці. Решту пальців невідомо де. Біля місця вбивства та в радіусі двісті метрів нічого не знайшли.
- Так собі сувеніри.
Знущання сексуального характеру не виявлено. На голові велика гематома. Зроблена великим тупим предметом. На кшталт "гирі" або шар із боулінгу. Синців чи порізів по тілу більше не виявлено.
- Що ж він хоче сказати своїм підписом? Заговорив Джеймс. - Два долари?
Консультацію детектива зі своїм розумом перервав один з офіцерів. Він ввійшов та кивком привітався.
- Джеймс, у мене для тебе прохання.
- Я здогадуюсь.
- Ти ж знаєш, що краще за тебе ніхто не підбере слова.
- З ким вона жила?
- Проживала сама. Орендувала маленьку квартиру у центрі міста.
- Батьки?
- Мати. Сестер чи братів немає. Батько загинув в аварії.
- Це ж треба. Детектив затамував подих та сфокусувався на будинках міста, що за вікном.
- Так, буде не легко.
- Добре. Надішли мені адресу на пошту. Детектив покинув кабінет зі свіжим звітом.
Того дня вітер мляво шепотів, даруючи шелест листя, що танцювало на мальовничій вулиці містечка. Вона стояла там, у порозі, з міцним обличчям, що віддзеркалювало лише любов. Очі її, здавалося, були вікнами до світу щастя, куди вона так і не змогла заглянути. Віддзеркалюючи свій власний гіркий біль, вони втратили той вогник, який колись розсіяв темряву душі. Спрагле серце затоплене хвилями скорботи, що обіймають її кожним моментом, що нестерпно гризе її.
- Вона мертва?
Тривога стискала її серце, коли слова поліцейського наступали як німе військо. Відчуття неминучого. Він піднісся до неї, мов примара в тумані.
- Пані, ми знайшли вашу доньку. Його слова лунали, мов скрипки на похороні, розбиваючи останні крики.
Її губи, що колись усміхалися, зараз тільки шепотіли мовчанням.
- Вона... вона... не... зі мною. Слова заплуталися в горлі, де німа туга відірвала голос. Вона впала на коліна.
Лишився тільки спогад про доньку. Та невідомість. Страшна невідомість, яка її обгорнула, наче павутиння холодного болю. Її світ вкрила темрява й печаль, а серце ще довго віддзеркалюватиме лише спогад про сміх донечки, що тепер загублено у безодні вічності.
- Ви ж зловите?
- Так.
- Вона ж отримає по заслугам?
- Вона? Так. Авжеж. Детектив глянув на офіцера.
На кам'яному ґанку будинку, зануреного в спокій життя. Джеймс запалив сигарету. Спершись на поруччя, розгублено розглядаючи дим, який мов супроводжував його думки у непевний лабіринт обставин. Вітер відчувався м'яким дотиком на його щоках, неначе хотів допомогти зрозуміти те, що лежало в межах його досяжності.
З кожною затяжкою він відчував, як напруга повільно розслаблюється, а невідомість поступово виганяється з темних кутків його розуму. " Серійний вбивця".
Сигара була його вірним супутником у кожному кроці цього довгого шляху розгадки справи. Символом безмежної відданості. Кінцевою метою було розгадати кожен пазл цієї загадки.
Та наразі, на ґанку, під спокійним куполом неба, детектив лише продовжував курити свою сигару, злегка відпочиваючи перед наступним кроком у цьому складному танці злочину.
Дзвінок. Джеймс побачив на екрані смартфона ім’я. Емма. Він кілька секунд потримав телефон у руках.
- Алло.
- Джеймс. У мене сьогодні психолог.
- Так.
- Я буду пізно.
- Я тебе заберу.
- Дякую.
Коли на вулицях царює зло, буденність людей стає тенетами, які обгортають його, навіть у самісінькій його середині. Вони виходять на вулиці, щоб здійснити свої щоденні справи. Люди поспішають, здійснюючи свої обов'язки. Їх кроки важкі та невпевнені. Погляди зустрічних людей стають більш замкненими, обережними. Вони шукають ознаки небезпеки в очах інших. Розмови на вулиці стають приглушеними, обмеженими. Навіть звуки міста здаються іншими - гамір автомобілів, клекотіння людських натовпів - відчувається з підтоном напруги. Щоденна рутина плавно перетікає в неспокій.
Проте в цій буденності також тліє світло надії - надії на краще майбутнє. Надії на перемогу справедливості над злом. Серця людей можуть бути важкими, але вони не втрачають своєї волі боротися за свою безпеку. І в цій боротьбі вони знаходять силу продовжувати свій повсякденний шлях, навіть коли на вулицях царює зло.
Темрява. Детектив у глухій атмосфері старого особняка, оповитого мороком та похмурою таємницею. Кроки звучать безшумно по підлозі, немов це прокляте місце поглинає кожен звук, не дозволяючи знайти вихід.
Стіни особняка немов дихають, згинаючись і скриплять під вагою століть. Він проникає глибше всередину, душа сповнюється жахом, коли усвідомлює, що не один. Тіні танцюють у кутках, привиди минулого блукають коридорами, їхні погляди пронизують його, змушуючи шкіру рук покриватися холодним потом.
Але найстрашніший момент настає, коли він виявляє тіло. Воно лежить у темному кутку кімнати, і кров утворює моторошні візерунки на підлозі. Серце завмирає, коли усвідомлює, що тримає у руках кривавий ніж.
Розслідування починається у цьому кошмарному світі. Він обшукує кожен кут, і кожну нитку змушує тремтіти від напруги. Сліди ведуть глибше в пітьму, і він розуміє, що вбивця може бути десь поруч. Він глянув на дзеркало, яке висіло на стіні.
Важко зупинитись. Йому треба знайти правду, навіть якщо вона ховається в похмурих куточках власної свідомості. Продовжує йти вперед, борючись з моторошними видіннями й темними таємницями, тому що він детектив, і це його робота - проливати світло на найстрашніші моменти людської природи. Навіть якщо це означає занурення в похмурі куточки душі.
Було чутно звук дзвінкого цокання. Будильник. Джеймс схопився за своє обличчя. Потім глянув на свої руки. Вони були чистими. Сон. Просто довбаний сон. Він зрадів та кинув погляд на годинника. Вісім сорок.
- Мені потрібен душ. Промовив сам до себе.
Джеймс розмірковує про свої сни. Це може бути досить цікавим дослідженням його підсвідомого життя. Він може аналізувати їх символіку, спробувати зрозуміти, які емоції вони викликають у нього та який вплив вони можуть мати на його психологічний стан. Зазвичай сни яскраві та добрі, сповнені пригод та емоційних переживань, тоді як інші можуть бути туманними та неясними. Навіть страшними. Незалежно від цього, сни завжди можуть стати об'єктом роздумів і внутрішнього дослідження. Допомагаючи йому краще зрозуміти самого себе.
Детектив зазвичай робить каву як щоденний ритуал, який допомагає йому розпочати день з енергією. Він може ставити чайник на плиту або включати кавоварку, дбаючи, щоб кава була свіжою та смачною. Коли кава готується, він дістає чашки та цукор.
Готово. Джеймс наливає її в чашки з ретельністю та увагою до деталей, стараючись заповнити їх рівномірно. Він також враховуває вподобання своєї дружини, додаючи у каву ті інгредієнти, які їй подобаються. Вона любить каву з молоком. Готується їй такий напій з усією турботою.
Джеймс приносить каву своїй дружині з теплою посмішкою, яка свідчить про його любов. Цей щоденний ритуал є часом для спільної насолоди. Обмінюючись своїми думками та планами на день.
- Ти стурбований.
- Тобі здалось.
-Ти вчора всю дорогу мовчав.
- Ця робота. Ця справа.
- Я вірю в тебе. Ти посадиш того звіра.
- Так. Авжеж. Сидячи на ліжку він дивився на дзеркало навпроти.
Дзвінок. Смартфон вібрував наче навіжений. На екрані світилось ім'я "Дракон". Джеймс знітився та вийшов у коридор. Перед цим поцілував Емму.
- Алло.
- Джеймсе. Це повна дупа.
- Що сталось?
- У нас труп.
- Що?
- Скинув тобі адресу на пошту.
- Я миттю.
Детектив приїжджає на місце злочину у парку міста. Він прибуває на місце і відразу ж оглядає навколишню територію, звертаючи увагу на будь-які сліди або елементи.
Парк, який він бачить, може зазвичай є спокійним та красивим місцем, але зараз він перетворився на місце розслідування. Детектив звертає увагу на кожну дрібну деталь: сліди на землі, обірвані гілки, свідки, що перебували в парку під час злочину.
- Ти коли мені зателефонував, я аж сахнувся.
- Це просто жах, Джеймсе.
- Що там? Спілкуючись вони рухались стежкою вглиб парку.
- Дівчина. Років двадцяти п'яти.
Джеймс зупинився. Він дивився прямо у вічі Маркуса. Не було жодних звуків дихання чи руху повік.
- Невже у нашому місті з'явився серійний вбивця? Маніяк? Запитав Детектив.
- Мені самому моторошно. Думав таке тільки у фільмах. Вони почали йти далі.
- Що їх може об'єднувати?
- Це ми з'ясуємо, друже. Все далі йди сам. Туди я більше ні ногою. Заявив Маркус.
Детектив кілька секунд дивився на нього. Опісля покинув його. Згодом почала вимальовуватись страшна картина. Джеймс потрапив наче на зйомки фільму. Криміналісти. Офіцери поліції. Всі були зайняті своєю роботою.
Біле та оголене тіло дівчини лежало на землі. Якщо точніше воно було у невеличкій свіжовиритій ямі. Зрозуміти, що це дівчина можна було тільки по геніталіях. Адже їй зняли скальпель. У неї наче вкрали перуку. На руках відрізано всі пальці. Окрім мізинця на правій руці. Очі сповзли вниз. Знову свіжі та невдалі шви. Невже знову довбані долари.
- Немає зубів...
Детектив майже не чув криміналістів які оглядали тіло. Вони ввесь час записували та фотографували. Один із них чітко та виразно говорив.
- Гематома на голові...
Тепер можна зрозуміти Маркуса. Детектив прикрив ніс та рот рукою. Згодом він почав бачити кольори. Адже від побаченого і Джефрі Дамер би вмлів. Біля тіла лежав прозорий пакет. У ньому виднілось, щось схоже на фотоапарат.
- Olympus.
Криміналісти працювали досить професійно. Детектив помітив, як вони обережно та спокійно роблять свою роботу. Джеймс думав, що найгірше сьогодні йому наснилось. Але доля розпорядилась по своєму.
- Маркусе. Це що за божевілля?
- І не скажи.
- Це ж не собаку з дерева зняти. Нам потрібно ловити маніяка.
- Скажу тобі більше. Мені страшно.
- Маркусе.
- У мене дві доньки росте. Вони бляха гуляли у цьому парку.
Маркус обернувся та прямував до свого авто. Дорогою він підняв руку. Даючи знак, що зустрінемось у відділку. Джеймс дивився на чистий та зелений парк. Спів пташок навіть не підозрює про жахіття яке сталось цієї ночі.
Згодом він дістав смартфона та побачив повідомлення. Це ж треба бути наскільки нажаханим, що б не чути власного телефону. Він прочитав голосом Емми. - Що сталось?
У приміщенні відділку кримінальних справ панує запах старих документів і кави. Комірник, виважено крокуючи, переносить стопку нових справ, що лише почали свій шлях до розкриття. На стінах висять дошки з фотографіями підозрюваних.
Маркус переглядає відео за останню добу. У парку встановлено всього дві камери спостереження. Клацання миші супроводжується сивим димом сигарети. Його погляд спрямовано на дисплей монітора.
- Криміналісти кажуть її вбили близько вісім годин назад.
- Джеймсе, ти ж розумієш, що її туди привезли вже вбитою.
- Що його могло зупинити?
- Ти про вириту яму? Так. Це досить дивно.
- Ти знав про її особливість?
- Ти про що?
- Аутизм.
Детектив уважно розглядає фотографії дівчини, які розташовані на столі перед ним. Його погляд, заглиблений у кожну деталь зображення, видає його глибокий інтерес та рішучість розкрити таємницю цієї справи. Але шок досі присутній. Він обережно перегортає кожну фотографію, шукаючи сліди, які могли б підібрати ключ до розгадки події.
- Я дещо дізнався. Ця дівчина майже не покидала свого дому. Батьки її народили досить пізно для свого віку.
- Вона єдина у них?
- Так, Маркусе.
- Хто ж на таке здатний?
Маркус уважно досі переглядає відеозаписи з камер спостережень. Його погляд вмить зупинився. Коли він помічає підозрілу фігуру, яка з'являється на одному з кадрів. За допомогою майстерності та досвіду він аналізує рухи та поведінку цієї особи. З кожним кадром він наближається до екрана.
- Це ж Томас?
- Що? Дай глянути.
Томас. Томаса знають всі. Місцеві знають як хорошого та тихого хлопця. Знають про його психічні відхилення. У психлікарнях теж дуже добре знають. Останнє його лікування довело, що він безпечний для людей. Часто його можна побачити на вулицях у синій піжамі. Інколи може щось бурмотіти собі під ніс. У свої двадцять два він живе тільки із люблячою матір'ю. Освіти звісно він не має. Хоча ходять чутки, що матір його таки навчила читати.
- Ти чув про версію, що цей Томас від її брата?
- Так.
На відео видно як Томас ходить від лавки до лавки та час від часу різко підстрибує. Наче йому хмари по коліна. У руках він тримав якісь картки. Схоже на фотографії. Одягнений був у чорний спортивний костюм. Навіть на чорно-білому відео чітко видно плями на одязі.
- Це за годину до заходу сонця.
- У парку багато хто гуляє. Невже він буде підозрюваним?
- Камери встановлено тільки у двох місцях. Зайти в парк, не потрапивши на них можна майже із кожної сторони. Джеймс кинув фотографії на стіл.
Тінь сумної хмари лягла на вікно, коли Джеймс із помічником ступили на поріг скромного будинку. Вони відчували тягар важливої місії, яка лежала на їх плечах. Серце билося в грудях швидше, ніж зазвичай. Здавалося, навіть природа трималася задихано, очікуючи наступного кроку. Двері відкрилися, і перед ними з'явилася жінка у піджаку і спідниці, з очима, які віддзеркалювали найглибшу тривогу. Детективи обмінялися поглядами, зберігаючи тихість, що лежала між ними як тінь. Джеймс схопився за руку матері та із тихим голосом сказав: "Ми маємо поговорити з вами про вашу дочку..."
Після відвідин матері жертви детектив сидів у своєму кабінеті, заглиблений у свої думки, як у сплетіння вулиць на мапі, яка повинна привести його до маніяка. Він переглядав фотографії місць злочинів, розглядаючи кожну деталь, намагаючись знайти хоча б слід, що веде до злочинця. Він занурився в море доказів, намагаючись відтворити в уяві кожен крок маніяка, кожен його мотив, кожен рух. Важлива деталь. Він їх не ґвалтував. Сексуальний мотив відпадає. Тут щось геть інше. Він жорстокий. Не боїться крові. Можливо надміру сильний. Мабуть, має привабливу зовнішність. Що ж може об'єднувати цих дівчат?
Робота над цим справжнім лабіринтом буде нелегка. Джеймс знаходився на грані виснаження, але він не збирався відступати. Цей злочин був пазлом, який він намагався скласти. І тепер кожен день він ставив перед собою одне завдання — знайти злочинця, перервати цей ланцюг насильства.
Його роздуми були сповнені напруження. Він відчував, як його мислення летить через всі можливі варіанти, від аналізу психологічного стану до ретельного вивчення всіх можливих свідчень. Це була боротьба, але його впертість і наполегливість ведуть його вперед, вглиб справи, як у безкраї простори темряви, де тільки він може знайти світло правди. Вони обидві із малозабезпечених сімей.
- Так. Детектив крутив ручкою наче мечем і пишався собою. Бідність.
Для нього це було більше, ніж просто робота. Це була його місія. Детектив набрав короткий номер на телефоні. Гудок.
- Надішліть мені адресу Томаса Редда. Чекаю. Дякую.