"Це якась хвороба?", - подумав він. Про таку особливість йому навіть чути ніколи не доводилося.
Втім, часу на міркування в нього не було. Вбивця смикнув широкими ніздрями, наче принюхувався. Очевидно, запах Даарена не припав йому до душі, і він, вискалившись, миттєво кинувся до нього.
Тільки в цьому випадку "миттєво" буквально означало миттєво. Зазвичай ривку передує пружний рух стопи, а вага тулуба переноситься вперед. Досвідчений боєць завжди звертає увагу на подібні "попередження" і за долі секунди готує відповідь. Але цей (Даарен ще не встиг підібрати назву для цієї істоти) злетів з місця, немов болт, випущений з арбалета - без будь-яких попереджувальних ознак.
І тому Даарен схибив…
Він не був достатньо згрупований, щоб відбити атаку. Меч усе ще внизу, а мав би вже перебувати в позиції блоку.
Швидко. Занадто швидко.
Пазурі викинутої вперед руки прорізали нагрудник, наче той був зроблений із сирої глини. Даарен на власні очі бачив, як дрібні шматочки його власної плоті, відокремилися й упорхнули кудись убік. Якби не інстинкти, які змусили його в останню секунду трохи відхилитися назад, пазурі ввійшли б всередину і вразили серце.
На коротку мить нападник забарився. Напевно, не відразу зрозумів, що жертва все ще життєздатна. Даарен скористався цією затримкою і вдарив мечем тому під лікоть, перерубивши сухожилля. Кігтиста рука повисла безвольним батогом, а нелюд спантеличено на неї витріщився.
Даарен, однак, був упевнений, що руку взагалі вдасться відсікти, і дуже здивувався міцності його кісток. Навіть ефір не зміг їх розрубати. Ще більш неочукваним стало те, як нелюд пересмикнув плечем, і сухожилля ураз зрослося назад, ніби хтось відмотав час назад.
- Якого…
Даарен спробував ударити знову, але грудну клітину охопив гострий біль, і випад вийшов неефективним. Противник легко ухилився і відразу атакував у відповідь. Даарен, ухиляючись, припав на одне коліно. Це було його межа. Наступну атаку він вже ніяк не міг відбити. Він встигав лише подумати про те, наскільки це безглуздо – ось так просто здохнути незрозуміло де, без свідків. Свідком була лише Фанні, але й вона, напевно, розділить його долю кількома секундами пізніше, а отже, не зможе нікому доповісти про те, як Даарен фор Клайден доблесно сражався з грізним супротивником і героїчно загинув, як належить справжньому воїну ордену феантрійців.
Чорт, прикро то як…
Проте, безславної смерті не сталося. Принаймні поки що. У голову чудовиська прилетіло щось… Картинка змазалась, і Даарен не відразу зрозумів, що то було коліно. Воно виникло ніби нізвідки і на великій швидкості врізалося у скроню нападника. Паршивця відкинуло з такою силою, що його тіло ще довго перекочувалося по землі, здіймаючи під собою пил.
Даарен сперся на меч, вільною рукою прикриваючи рану на грудях. У такій позиції він розгледів перед собою жінку. Високу та чорняву. Ноги її здавались дивовижно довгими та стрункими.
І хто взагалі вирішив, що жінки мають носити спідниці замість штанів?
«Во зарядила...», - зрештою подумав Даарен, згадавши як усього секунду тому одна з цих ніжок ледь не знесла голову нелюдю, який майже вбив його.
Однак, дурманний ефект розвіявся, щойно його погляд досяг обличчя незнайомки. Усередині Даарена ніби все миттєво стислося, коли їхні погляди зустрілися. Виникло незрозуміло наполегливе бажання вбити. Та не чотириокого виродка, а саме її. Цю жінку.
- …Печать!
Даарен раптом зрозумів, що весь цей час вона намагалася йому щось сказати. Вражений і спантеличений подіями, та ще й поранений, він не розібрав слів. Тоді жінка схопила його за нагрудник і труснула так, що він якимось чином знову опинився на ногах.
- Прийди до тями, ідіот! Давай! Знімай печать! - розлючено кричала вона йому в обличчя.
- Що? Яку печать? - розгублено перепитав Даарен.
В цей момент погляд жінки змінився. Він все ще був жорстким, але тепер додалося розчарування та зневага.
- Тільки не кажи, що тебе цьому не навчили. Дідько…
Її чорні зіниці різко змістились, помітивши щось периферійним зором. Вона відштовхнула від себе Даарена, і наступної миті між ними знову виникла людиноподібна істота. Зав'язався бій. До уваги відразу кинувся той факт, що жінка майже не поступалась супротивникові у швидкості рухів. Вона то підскакувала, то присідала, то відстрибувала, вивертаючись і уникаючи пазурів. Під ноги вона не дивилася, ніби й так відчуваючи під собою кожен камінь, кожну ямку, залишаючись стійкою і вправною, наче кішка. Якоїсь миті її кулак врізався в щелепу супротивника. Удар мав таку силу, що його голова провернулася, застрягши в неприродньому положенні. В руці жінки з'явився вигнутий дор-ханський ніж, і вона полоснула ним поганця по горлу.
- Може, таки, допоможеш відрубати йому голову? - крикнула вона, закликаючи Даарена до дій.
Злегка присоромлений, він, переборюючи біль і смертельну втому, перехопив зручніше рукоятку меча і подався вперед.
Якби Даарен міг передбачати майбутнє, то приберіг би свої запаси ефіру до цього моменту. Залишки енергії, на відновлення якої піде не менше доби, витрачалася на те, щоб регенерувати пошкоджені тканини. На приглушення болю запасів, певне, не залишилося.
Незважаючи на це, він підібрався до нелюдя, чия голова вже повернулася в нормальне положення, наче в дерев'яної ляльки на шарнірах. Розрізане горло теж заросло, залишивши лише криваву пляму на грудях.
Скориставшись тим, що вся увага потвори зосереджена на жінці, Даарен безпомилково влучив йому мечем під ребро. Нелюд позадкував на пару кроків, але потім відразу знову кинувся у напад. Даарен одним махом відтяв йому кисть руки. Жінка занесла ніж для удару, але змогла лише трохи зачепити вухо. Навіть із двома противниками, він умудрявся реагувати на всі випади з феноменальною швидкістю. Та нарешті, ще через кілька секунд смертельного танцю, довгонога силачка змогла захопити його руку і повалити на землю. Гад брикався, аби вивільнитися з її пастки. Жінка щосили намагалася його втримати. Навіть під одягом було видно, як від натуги напружилися м'язи її тіла, а на шиї виступила жила.
- Зараз! - скомандувала вона, хоча могла і нічого не говорити. Даарен вже заніс меча і рубанув їм по шийних хребцях, дивуючись тому, наскільки важко увійшло лезо. Ще раз. Щоб відрубати голову, довелося вдарити двічі, хоча зазвичай йому було достатньо одного разу.
Зрештою, їхні спільні зусилля увінчалися успіхом, і Даарен полегшено впав на коліна, затиснувши рукою рану, що продовжувала кровоточити.
- Паскудство... Щоб тебе... - ледве дихаючи, прохрипів він.
Жінка сховала ножа і зтрусила з одягу пилюку. Вона зовсім не виглядала виснаженою. Дихала рівно, ніби не скакала щойно в божевільному вихорі. Однак...
- У тебе… - він вказав на велику рану у неї на животі.
Жінка ніби не одразу зрозуміла, про що мова, але потім опустила погляд. Двома пальцями вона торкнулася рани і деякий час задумливо вивчала свою закривавлену руку. Далі вона підійшла до обезголовленого трупа і почала його оглядати.
Тим часом до Даарена поспіла Фанні, яка, очевидно, до цього успішно ховалася десь серед каміння.
- Покажи, що там у тебе, - вона швидко оглянула рану і запустила руку в маленьку сумку, що висіла в неї на ремні на талії - все, що залишилося від її майна. З неї вона витягла голку і нитку, а також маленький флакон зі спиртом.
Поки Фанні займалася його раною, Даарен уважно стежив за діями чорнявої жінки. Вона зосереджено обмацувала труп, звертаючи на них не більше уваги, ніж на каміння, розкидане довкола.
- Що воно таке? - поцікавився Даарен. Він скривився, коли голка Фанні проколола шкіру.
- Це я й намагаюся з'ясувати, – сухо відповіла Меленгорд. У тому, що це була саме вона, сумніватися більше не доводилося. Він не бачив мітку, але вже знав, що вона там, під рукавом.
- Я ніколи таких не зустрічав. У нього чотири зіниці. А ще регенерація, як у… - він не закінчив, бо побоявся, що напівкровка знайде його спостереження абсурдним.
- Як у інакших, - між тим закінчила вона замість нього.
Меленгорд взяла ніж і зробила грубий розріз на грудях мерця, якраз поміж ребер. Потім відтягнула рукав і запустила праву руку всередину. Впродовж пари секунд Даарен міг бачити ту саму мітку, але не розгледів деталі малюнка.
- Що ти там намагаєшся знайти? - спитав він, здивований тим, з яким крижаним спокоєм вона проводила цю процедуру.
Зосереджена на своєму занятті, жінка не відповіла. Даарен знову зашипів, коли голка зачепила особливо чутливу ділянку на грудях.
Нарешті, Меленгорд витягла руку, разом з чим почувся неприємний чавкаючий звук. Даарену й так було зле через втрату крові, а зараз його зовсім занудило. Не вистачало ще проблюватися в присутності двох жінок. Що правда, Фанні, мабуть, вже давно звикла до вигляду вмісту його шлунку, дякуючи морським хвилям.
Меленгорд невимушено витерла руку об брудний одяг мерця.
- Ну? Який вердикт? - знову звернувся до неї Даарен.
- Серце праворуч, - відповіла жінка, підводячись із землі.
- Ага. Отже, праворуч, - глибокодумно повторив Даарен. Насправді він й гадки не мав, що це мало означати, проте, уточнювати не став, щоб не здатися ідіотом. Хоча, судячи з виразу обличчя напівкровки, вона вже його таким вважала.
- В інакших, на відміну від людей, серце праворуч. Дивно, що ти цього не знав.
- Я знав. Просто забув, - запевнив її Даарен.
Фанні затягла нитку. Вона не брала участі в обговоренні, що здалося Даарену трохи дивним.
- Отже, це, таки, інакший, - підсумував він.
- Інакший і щось ще.
- Щось ще?
- Це химера. Сподіваюся, тут вже пояснювати не потрібно?
Меленгорд зовсім не приховувала своєї неприязні. Втім, за всієї стрункості її ніг, Даарен теж не відчував до неї симпатії. Дивне відчуття ворожості, яке охопило його деякий час тому, притихло, але не зникло зовсім.
- Я знаю, що таке химера. Але ж це лише якісь вчені домисли, - сказав Даарен.
- Гомункулів теж колись вважали домислом, - несподівано втрутилася у розмову Фанні.
Погляд Меленгорд перемістився на неї. Став настороженим. Оцінюючим. Вона ніби тільки зараз помітила присутність третьої особи.
Даарен звернув увагу, що зіниці напівкровки повністю чорні. Тобто не мають кольорового обідка взагалі. Мабуть, саме через цю особливість її погляд і здавався таким колючим, змушуючи його уникати. Хоча, крім очей, в образі цієї жінки було ще дещо, що робило її водночас привабливою і відштовхуючою. Може, це тонкі губи зі складками у кутках? Чи гострий кінчик носа? Впадинка між насупленими бровами? Як би там не було, якщо дивитися на Айліс Меленгорд загалом, то її, поза всякими сумнівами, можна було назвати гарною. А от якщо розбирати по компонентам, знаходилися очевидні недоліки. Груба, холодна краса – все ще краса.
- Вірно, - погодилася вона з Фанні, - Причому створити химеру набагато легше, ніж гомункула.
У тоні Меленгорд звучала ворожість та недовіра.
- Може, ви обидва нарешті представитеся? - раптом попросила вона.
- Я Фанні, - посміхнулася вчена-медик.
- Ясно, - без інтересу озвалася Меленгорд.
- Мене звуть Даарен фор Клайден.
Зазвичай Даарен вимовляв своє ім'я з гордістю, але цього разу голос його зрадливо рипнувся, і він спробував прокашлятися.
- Клайден, кажеш?
Вона пильно подивилася на нього. Схоже, його прізвище було їй відоме, і Даарена це втішало.
- Хто би міг подумати, що в такому славетному клані феантрійців, тепер народжуються такі ідіоти.
Спочатку Даарен подумав, що йому почулося, але вираз обличчя напівкровки говорив про протилежне. Він був настільки приголомшений і обурений її відвертою грубістю, що на якийсь час навіть забув, як дихати.
- Якби не мій клан, тебе б вже давно спалили на вогнищі. Тож раджу стежити за язиком, - нарешті знайшовся з відповіддю Даарен.
- Отже, ти не вважаєш себе ідіотом? Тоді поясни мені, якого біса ти привів із собою сторонню людину? Не можу повірити. Ти перший із спостерігачів, хто до такого додумався.
Фанні, закінчивши зашивання, перерізала нитку ножем.
- Це все моя провина. Я сама ув'язалася… - спробувала заступитися за нього вчена, за що була нагороджена ще більш зневажливим поглядом.
- І печать знімати також не вмієш. Тоді яка з тебе користь? - продовжувала гніватись Меленгорд.
- Та що з тобою? Чого тебе несе? Краще б подякувала за допомогу… І так, я дійсно гадки не маю, про що ти говориш. Що означає знімати печать?
Даарен очікував, що зараз напівкровка збіситься ще більше, але вона раптом притихла. Ця зміна відбулася швидко, наче сильний вітер нагнав і уніс з собою короткочасний шторм. Погляд її погас, і вона присіла на камінь, потираючи передпліччя.
- Вибач, - раптом сказала вона, і це вже зовсім збило Даарена з пантелику, - Все-таки, добре, що обійшлося без цього.
Вираз її обличчя пом'якшав. На ньому з'явилася туга.
Даарен підвівся. Ще раз глянув на труп химери, а потім знову на Меленгорд. Тепер вона здавалася звичайною людською жінкою.
З перших хвилин їхнього знайомства стало зрозуміло, що з нею буде важко. Що ж. Потрібно якось протриматись цей рік. Потерпіти. Ось тільки, якщо кожен день з нею буде на зразок цього, то, можливо, було б краще дозволити голкоходу його прикінчити.
- Моє ім'я ти знаєш, тож не представлятимуся, - знову заговорила Меленгорд. Досі сидячи на камені, вона почала виколупувати з-під нігтів шматочки запеклої крові, - На Мертвому Континенті мене називають Аміною. Пропоную вам і надалі звертатися до мене саме так. Я дуже сподіваюся, що ти не присвячував свою супутницю у подробиці…
- Ні, - з ходу запевнив її Даарен, - Наші шляхи розійдуться, як тільки ми повернемося в Межу. Чи не так, Фанні?
Вчена кивнула.
- Чудово.
Меленгорд підвелася і підійшла до вбитого розвідника. Вона взялася за його руки і перетягла тіло у впадину між камінням. Потім пішла кудись вверх схилом і через пару хвилин повернулася, тягнучи за собою ще один труп. Мерець явно страждав зайвою вагою, але нова дієта під назвою "смерть", без сумніву, позбавить його цього недоліку.
- Що ти робиш? - спитав Даарен, спостерігаючи за тим, як вона складає один труп поверх іншого, а потім засипає їх камінням.
Меленгорд не відповіла.
- Послухай, уже темніє, - зауважив він.
- Так. І нам у будь-якому разі доведеться ночувати тут, посеред пустки. Тож, якщо тобі нічим зайнятися, крім як ставити безглузді запитання, можеш подати мені той камінь.
- Я взагалі-то поранений, - нагадав Даарен.
Меленгорд, не піднімаючи очей, продовжувала зводити щось на кшталт кургану.
Даарен вимучено зітхнув і повільно нахилився, щоб підібрати камінь, на який вона вказала. Шви небезпечно натяглися, але витримали.