Чи вдома я?
Говорять, що у всього є початок, Є кінець; Третина й середина... Нема кінця тому лиш, де живем Любові до Вкраїни. Любові до калини, до верби Любові рідним милостливим краєм Любові до Дніпра-ріки, Дуная Любові до землі кінця немає. Приїхав якось з заходу на схід Старий, не молодий вже пан Планував завжди свій кожен хід Ім'я його - Степан. Любив він дуже мандрувати Дивитися на світ любив; По недоторканій землі ступати І часу марно не губив. Бува, гуля Степан у Польщі Гуля у Швеції краях Чому ж такі чуття гіркущі, Ніби в ворожих кораблях? За все життя бував він всюди, Але не бачив одного: Які є в Україні люди, Що мешкають удаль нього. Недовго думаючи пан Зібрав все те, що треба Він перебравсь через паркан І подививсь у небо. - Чи міг я буть сліпим таким? Чи міг я бачить світ? Навіть коли ж був молодим Не міг побачить цвіт. - Цвіт рідної країни Що робиться на сході там? Цвіт неньки України Всю душу я цьому віддам! Степан, зібравшися з думками, Рішився рушить в путь далеку Він усілякими стежками Йшов далі незважаючи на спеку. Пройшла година, два і три Пан не хотів і зупинятись навіть Він думав: "Ось, лишилось тільки три Але цим світом час же править..." Степан дістав годинник Подивився час: вже було пізно Настільки пізно, що аж злісно, Що не встигає він за раз!.. Заснув під деревом у полі Як завжди з різними думками Він думав про справжнюю волю Дана що страшними вовками. Під утро вирушив у путь. ... "Ось воно! Нарешті я удома!" - Вдиха Степан знайомий вітер "Не бачив ще цього кордона Як рад я - вже немає літер!" Але це щастя швидкоплинне Було у нього в голові Якесь чуття було глибинне При цій тутешній вимові. Звідусіль чується мова Але не рідна аж ніяк! "Прівєт, дєла как?" - чутно слово "Чи вдома я?" - спитав Степан? Чи може буть таке, що у країні Іде розмова чужим словом? Знаходжусь я на Україні? Чи помилився я кордоном? Де можна чути рідну мову? Де дружна, любляча сім'я? Як же вернуть цю мить чудову? Чи вдома я?
2018-10-07 22:45:39
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12714
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2363