Генрі крадієць сенсу
2024-04-15 09:53:44
Шедевр
Цікаве, Думки вголос, Особисте
Той момент коли думаєш: а воно мені треба?
Хочу навчитися вдосконадіше писати і малювати, вдосконаліше робити так казати. Але кожен раз, бачучи результат (хороший результат, прогресс) я думаю - а воно мені треба? Коли успіх, навіть маленький, дається легко - мотивація пропадає. А ставити не реальні задачі в засмучуватись - не бачу сенсу. Я міг би критикувати свої праці - але я задовільнений тим маленьким успіхом, я не очікував від себе навіть цього - бо я вже нічого не очікую від себе. Очікувати щось від себе - безсенсове заняття.
Але там, же усілій технічних не треба, але треба вкласти думку і ідею - отут я починаю активно працювати, бігати, суєтитись - бо це ж Д У М К А. Це задум, це інформація в Всесвіт! Його правильна найточніша подача (генрі крадієць сенсу) - найважливіше що я можу дати в енергопростір. І ця Д У М К А - як не дивно, не потребує технічно дотошного виконання. Все, що воно потребує - це оригінальність і щирість.
І ось, здавалося б - виникло бажання технічно вдосконалитись в попрацювати. Ура. Але перед холстом - я в ступорі. Що малювати, цим технічно дотошним пензликом? Чого я прагну передати своєї ідеальной романтизацієї Всесвіту через прізму гармонії і пропорціональності?
Нема нічого в світі, щоб мене чіпляло настільки, що я готов би був потратити роки або ж все життя на втілення цієї Д У М К И. Предмета. Явища.
Немає.
Єдине про що я мрію - це намалювати ті карі очі, що кохаю. Але це вже на грані маньячельства, ітак помітив за собою, що зовсім здурів і в мене і в мого енергопростіру їде криша.
Не готовий присвятити дотошний ідеал своєму божевіллю. Я і так задолбав людину своїм існуванням...
Я не знаю нічого в світі, щоб мене дійсно надихало на ідеальний шедевр мого життя.
Доречі, гроза за вікном.