ІІ
Потяг прямував на захід. У вагоні було ще 24 таких як я юнаків. Неочікувано для мене, зі мною їхали два мої давніх друга - Федько Драганюк та Іван Шумятенко . З цими юнаками я товаришую ще з малих літ. Ми все робили разом: і бешкетували, і працювали, і воювали. Так, я і мої товариші разом воювали в Польщі. Але, на жаль чи на щастя, ми не були разом у Прибалтиці і Фінляндії. Це був перший випадок, де ми не були разом. Я зустрів їх ще на вокзалі. Вони зразу ж мене впізнали, і ми ще довго стояли і розмовляли. Як тільки пролунала команда " По вагонам" ми всі кинулися до потяга. Як не дивно, мої товариші їхали разом зі мною у вагоні і, як завжди , розмовляли. Федько розповів мені, що він та Іван також воювали у 6-ї армії. Я зрадів, що мої товариші воювали разом зі мною пліч-о-пліч. Ми ще дуже довго розмовляли, а потяг все віз нас до західного кордону Радянського Союзу.
Настала ніч. Всі у вагоні позасинали, а я все ніяк не міг заснути. В голову "лізли" різні погані думки. Не лише я не спав у ту ніч. Іван також не міг заснути. Ми почали перешіптуватись, щоб не розбудити інших. Іван розповідав про сім'ю (він мав дружину і двох маленьких дітей), про свої справи, про службу. Я ж вислуховував кожне слово. Як тільки він завершив свою розповідь, він запитав:
—А як ти там? Як батько з матір'ю? Як служба?
—Все добре, хвалити бога, - відповів я. -     Батько з матір'ю працюють, живуть добре.
—Якусь дівчину вже маєш?
—Ще ні. Поки що не знайшов ту єдину, якій віддати своє серце.
—Зрозуміло.
І ми замовкли. Я та Іван їхали в тиші аж до сходу сонця. Чи він заснув, чи він просто не хотів розмовляти, я не знав, бо стояла страшна темрява.
Як тільки сонце зійшло, всі проснулися. Через хвилин так 30 почали щось шукати в торбинці, щоб перекусити. Я й собі шукав чи поснідати. Я витягнув свіжоспечений хліб, шмат сала та зелену цибулю з часником. Так і поснідав. Під час поїздки ми робили нетривалі зупинки аби сходити до туалету, чи подихати свіжим повітрям. Багато хто доставав портцигар і курив. Особисто я, не курив. Через 5 хвилин всі повинні бути по вагонах.
Приїхали ми аж під вечір. Потяг зупинився на станції Ковель. Там нас перевірили кожного та видали посвідчення, яке засвідчувало, що ви дійсно служите у складі такої-то армії. Допоки мене перевіряли, мене гукнув якийсь командир. Це був Іван Музиченко. Він мене знав ще з війни у Польщі.
—Остап Лазарчук? Здоров, вояка
—Здравия желаю, товарищ лейтенант
—Не ожидал тебя увидеть. Я уж думал ты будешь в составе другой армии.
—Никак нет, товарищ лейтенант.
— Оставь Ти эти прелюдия. Пока что говори со мной неформально.
—Хорошо.
—Как ты? Я слышал ты был ранен. Выздоровел?
— Так точно
—Это хорошо. Хорошо, что ты у нас в армии. Ладно, мне пора. До встречи.
—До встречи.
Всі були здивовані з цього діалогу. Ніхто не очікував, що мене знає сам генерал-лейтенант Музиченко. Ледь отямившись, мене записали і оформили як і потрібно. нас направили в частини, які знаходились ближче до кордону. Приїхали ми аж опівночі. Допоки розвантажилися, допоки вистроялися - настав ранок 15-го червня. Три дні ми налаштовували техніку і перевіряли зброю. Через ці три дні я зміг познайомитися з іншими побратимами. Ми сиділи і чекали у військовій частині. Через два дні до командування дійшов звіт із ставки головного командування, що німецькі війська готуються і війна може розпочатися в найближчі 48 годин. Звіт дійшов увечері 20-го червня. Командування підняло всіх зі своїх місць і наказало готуватись, перевірити та привести в рух техніку. Був наказ підходити до кордону. Я з Федьком та Іваном швидко піднялися і піднімали всіх інших. Тільки о третій ночі було все перевірено і ми вирушили в хід. Цілий день 21-го червня ми йшли до кордонів. Ближче до ночі ми підійшли на безпечну відстань від них та почали готуватись. О другій ночі ми вже сиділи готові. У нас хоч і не було багато техніки, але ми вірили, що ворога вдасться стримати. В цей день, 22-го червня сонце зійшло дуже рано - о 3:45. О четвертій ранку ми почули над головами гув вертольотів. Вони летіли на наші міста і підривали їх. Нам також трохи дісталось. Як тільки затихли вертольоти, ми побачили німецькі танки та і самих німців не далеко від своїх позицій. Вони почали обстріл наших позицій. Ми відповідали їм тим же. Це був сигнал, що Німецько-радянська війна розпочата.
В цей день, 22-го червня, розпочалася Велика війна!