– Лопух! – крикнув на всю квартиру Пітер, захлинаючись сміхом з програшу брата в шахи.

– Піт, це тільки шах, – пробурмотів його брат, куняючи в напівтемряві після вимкнення світла на весь район. Щастя ситуацію рятували Ферріси, які виконували роль факелів, і Долія, яка проявила талант до люмінесценсії, і тому м'яко розкидувала на половину кімнати м'яке блакитне світло.

– Ну так!

– А для того щоб виграти треба поставити мені мат, – пояснив він, рухаючи коня навгад, просто не знаючи що ще можна зробити.

– А, – згадав нарешті Пітер і сунув ферзя в глиб шахових фігурок брата. – Тоді тобі мат.

– Та невже, – саркастично здивувався Ден, але варто було йому уважніше оглянути "поле битви", як очі округлились як тарільця і рот розкрився в німому здивуванні. – Всмислі!

– Все, Піт виграв, Ден – лопух, а мені нудно, – об'явив Роуві і пішов до холодильнику.

– Не суй палаючі руки туди! – крикнула Сара, вилазячи з-під рук Віторі. – Давай я тобі дістану щось. А що саме?

– Дай он-ту шоколадку.

– Ні, – категорично заявив Віторі, навіть не встаючи з дивану. – Це на завтра.

– А що завтра? – здивувався Роуві, різко повернувшись до брата.

– День святого Валіента, чи щось таке.

– Валентина, – виправила Сара. – Святий Валентин був священиком, що таємно одружував з коханими військовослужбовців, яким шлюб був заборонений їх... Не пам'ятаю чину, але він суворо забороняв підопічним заводити будь-які залежності, що можуть втримати їх від принесення життя в жертву державі. Валентин йшов всупереч цій забороні, за що поплатився життям, тому день всіх закоханих названий в його честь.

– Взагалі, Торі сказав правильно, – відповів Кайтен. – На нашій також був такий тип, які в давні часи підтримував шлюби представників різних частин Помпейї. От років так сто до мого народження шлюб з Верхнім вважався страшним покаранням, коли ти Нижній. А для Верхніх шлюб з Нижнім був просто образливим для слуху. Але винятки бували і саме ці винятки підтримував Валіент. Щоправда, його потім представник нашого класу прослухав, а представник класу Феррісів, тобто доволі ревнивий пірокінетик, спалив.

– Знаєте що! – раптом розлютився Роуві. – Нафіг цього Валіента і цю шоколадку, краще чай збацаю.

– Так чайник же..! – хотіла було попередити Сара, але Роуві успішно вткнув електрочайник в розетку і схопив повний розряд, який може видати виделка зламаного електроприладу.

***

– Ох, йош таремтину мать! – пробурмотіла жертва електрики, різко підіймаючись з лежачого положення. Оглядівшись швиденько навкруги і зрозумівши, що підлога спині чужа, стіни очам не ті, а низька стеля голову не жаліє, Роуві зрозумів, що щось тут не те. Особливо, коли він зрозумів, що в коморці. І що ні низька стеля, ні незнайомі стіни, не заважають йому рухатися. Навіть крізь них.

– Шанті, заспокойся, по-людськи тебе благаю! – почувся йому огидно знайомий і водночас до болю невідомий голос. – Це ж всього лише подряпина!

– Подряпина?! – почувся вереск, який рудик впізнав одразу і будь він останньою сволотою, якщо не гляне на власницю цього чудесного голосу.

І тут Роуві зовсім розгубився, бо варто було йому вийти, як згадана дівчина хутко пройшлась наскрізь нього, а явно трохи молодша версія його самого стала як камінь, зупинившись на місці в німому жаху.

– Шанті? – пробубніла копія.

– Що?! – нервово випалила вона, завзято не помічаючи рудого, крізь якого пройшла. – Знов ти щось бачиш завдяки своїй магії? Не набридло всі свої гріхи скидати на магію? В малого коліно..!

– Те подряпина, – чітко промовила копія, все ще розглядаючи свого старшого і невидимого двійника. – Мені треба йти.

– Не смій нікуди бігти! – заперечила дівчина. Хоча, було б доречніше назвати її жінкою.

– Тоді вийди ти, – твердо заперечив молодший і, коли двері за розлюченою Шанті зачинились, продовжив: – От нашиша ти тут? От хто ти тут? От чого ти такий тут? Й так не можу з нею помиритись, а ти відволікаєш!

– Скільки тобі років? – тільки й пробурмотів Роуві.

– Сорок п'ять з половинкою, – все ще розсерджено відповів двійник.

– То в твоїй паралелі вона вижила...

– Хто? – не впетрав молодший, для зручності засунувши руки в кишені. Насторожений. Роуві власні звички знав.

– Шанті.

– Так. А а твоя що? Того?

– Та в нас половина планети... Того, – невесело відповів він.

– І Торі також? – підняв брови двійник.

– Та ні. Живий, грізний, одружений.

– От тобі весело, – хмикнув молодший. – Та й що тут скажеш, самому не нудно.

– А твій що? Того? – Роуві прямо незручно стало з такої схожості манери висловлювання.

– Так, – відповів двійник, вперши погляд в ноги. – В нас звісно не півпланети, але все ж ціла база вигоріла. З Віорікою. От не думав я, що він аж так її любив, що й року без неї не витягне.

– Ти що! – шоковано крикнув Роуві. – В нас же також Віоріка того, але ж він не кидався в обійми смерті! А Сара куди дивилась?

– Хто?

– Джей... Себто Маєсто... Точніше вона вже Ферріс.

– Жодної не знаю, а живучи в цьому пеклі може ніколи й не дізнаюся.

– А що? Невже малі такі деспоти?

– Не вгадав! – гаркнула копія. – Деспот тут Шанті і не ховаючись скажу, що ти щасливчик, якщо в твоєму вимірі вона того! Тобі пощастило, а мені батечко рідний такий подарунок весільний чудовий зробив.

– Тато? Тобто як? – швидко закліпавши очима спитав Роуві.

– От значить стоїмо з Шанті під вінцем, вона просила по обом традиціям святкувати, а мені ж не влом, то й чом би й ні. Стоїмо значить, сказав "Так", вона – "Так" і чую татів голос позаду: "Що? Про прокляття не сказали? Про жодне не сказали, так і знав що змовчать". Обертаюся, а там його привид стоїть так струнко, грізно й продовжує: "От не сказали тобі..." – Бьяс, діти поруч, я про те промовчу. "Не сказали вони скажу я. Перше кохання ніколи не триває довго. Прокляття на весь рід, вже шістнадцяте покоління плентається. От почекав би до другого кохання– зрозумів би, а тепер страждай". І вір тепер Торі, що тато добрий був.

– Жесть.

– От-от. Слухай, а хто тоді моє... Наше щастя, як не Шантайн?

– Та фіг фігу знає, – потиснув плечима Роуві. – Потім побачу. Може тобі скажу. Або не скажу, я ж не шарю чого я тут взагалі опинився.

– А що сталось останнім?

– Мене током шарахнуло.

– Вітаю, або ти здох, або в відключці.

– Всеодно. Хоча ні, краще б здох. Це був би найкращий варіант пережити день Валіента.

– А що? Зовсім сам святкуєш?

– Та ні. В сімейному колі, скажімо так. З братом, його дружиною, її братами і дружиною її брата.

– То чим тобі свято не вгодило? Сім'я це також вияв кохання, просто трохи іншого. Іди святкуй, лопух-страдалець!

***

– Йоперний кордебалет! – вигукнув Роуві, різко сідаючи, і ненароком вдарив брата в ніс чолом.

– Живий. Скотина, – константував Віторі, потираючи ніс.

– О, вернувся, – сказав уже внятно Роуві. – Ой, чуваки, як же я вас люблю.

– А ні, живий, але зібрався це виправити, – змінив діагноз Торі.

– Не мели маячні, я просто зіскучився. Я тільки-но Шанті бачив.

– Ну і? – насторожився Кайтен.

– Як одружився з нею такою стервою стала, – з жалем до себе і гіркотою в голосі відповів Роуві встаючи на ноги.

– Коли це ти з нею одружився? – злякався брат потерпілого.

– В іншій паралелі. Де є вона, нема тебе, в мене є діти, але нема в подругах Сари і мені себе дуже шкода!

– Любі мої, вгадайте що в мене! – вигукнула Бель, заходячи до квартири.

– Світло! – вигукнув Пітер і рівно через секунду воно все-таки ввімкнулось. Судячи по вигукам за стінкою, не тільки в них.

– Ну от, вся романтіка зникла, – хмикнув Кайтен.

– Зате з'явилася ми, – гордо відповіла Бель, ставлячи на стіл мішечок з хіздомом і всім стало ясно, що цей день Валіента вони проведуть весело.

***

Всім любові.
Рано чи пізно.
Обирайте мудро.
Обирайте з серцем.