P.S. ışığım з турецької перекладається як "моє світло".
  Приємного читання!

"ışığım"
 
  Я втратив довіру в людей, став холодним наче камінь у глибинах печери без єдиного промінчика сонця і не мав надії, що це зміниться. Завжди мислив тверезо, розсудливо, не дозволяв собі літати поміж хмар мрій.
  Мій батько, чоловік суворий, серйозний, завжди виховував нас, двох синів, по-дорослому. Його ніжність зовсім не була схожа на мамину. Татова ніжність - то посмішка, тепла широка долоня, що скуйовджувала густе волосся моє та брата. Він виховував нас у строгості. З сестричкою, наймолодшою дитиною, він був не таким суворим, але й не балував сильно.
  Батько, мати, брат Фарід та сестра Канан для мене були найдорожчими у світі. І більше нікого я близько до серця не підпускав. Поки не з'явилася вона. Неочікувано та вчасно.
  Молодша за мене, з довгою темно-русою косою,  смарагдовими очима, дзвінким сміхом та посмішкою, що гріла моє серце.
  - Вона прийшла тебе врятувати, - якось сказала мені Канан, посміхаючись, - та подарувати те, чого потребує серце - кохання.
  Я дивився в очі сестри, а серце стискалося у грудях, бо боялося вірити. Вона це відчула і поклала свою долоню поверх моєї, легко стискаючи, посмішка не сходила з губ.
  - Не закривайся від неї, брате, - майже пошепки сказала Канан. - Довірся, бо Аллах ніколи не зводить тебе з непотрібними людьми і ти це знаєш. Ваша зустріч мала статися.
  Від того дня я почав поступово змінюватися, майже постійно згадуючи слова сестри. І був до глибини душі вражений схожістю з цією дівчиною та, водночас, ми були різні.
  Минали дні, тижні, місяці і в серці моєму ніжно почала розкриватися квітка кохання. Чи було мені страшно? Так. Але я довірився Вищиим Силам, бо нічого не трапляється просто так. Все відбувається у свій час.
    І якось, стоячи на балконі з видом на Босфор, я розмовляв зі своєю коханою, перебираючи її м'яке волосся з приємним запахом квітів.
   - Як ти це робиш?
   - Що саме? - дівчина трішки повернула до мене голову.
    - Чарувати мене, кожного дня дарувати кохання і запалювати серце вогнем життєрадісності. Як, скажи?
     Дівчина посміхнулася, дивлячись мені прямо в очі.
   - Так це тому, Яман, що я тебе кохаю, і душі наші заздалегідь домовилися зустрітися на цій планеті, саме у цей час.
     І як же вона була права. Я нічого не відповів,  з легкою посмішкою подивився на дівчину, мій погляд став ніжнішим, я наче розтанув у ній. Нахилившись, я обережно спустив рукав сорочки з плеча коханої і залишив на тому місці ніжний поцілунок, від якого по оксамитовій шкірі дівчини побігли мурашки. І знов підвів погляд. Прибрав з обличчя її неслухняне пасмо, перевів погляд на очі, що світилися від кохання під сріблим світлом місяця, на привідкриті губи, груди, що здіймалися від бурхливого дихання.
І поцілував її ніжні уста. Лагідно, готуючи до більш пристрасних емоцій.
  - Ти змінила моє життя, ışığım, надала сил. І ніколи - чуєш? - ніколи не перестану тебе за це дякувати і кохати.
  Ці слова я закінчив більш глибоким та пристрасним поцілунком, поки душа моя світилася, серце билося сильніше, а тіло збуджувалось і за спиною наче розкривалися білі великі крила, які здатні піднести моє тіло і душу, сповнені щастя та кохання, у небо.