Десь за годину до того, як задзвонив будильник в Агрибоса, мармозетка, на ім'я Тахталь та цукрова сумчаста летяга Ибут, як завжди вирішили підживитися. Бо ж вони люблять попоїсти. Багато попоїсти. Особливо вночі, коли всі сплять. А от порожній шлунок не спить. Тож, Тахталь хотів чогось смачненького, а Ибут просто йшов слідом. Він завжди ходить слідом. Бо ж вони є найкращими друзями. Друзями які ніколи не сварилися. Хоча ні, все ж таки було в них одне невеличке непорозуміння. А все через те, що Ибут з'їв банан Тахталя. Принаймні так вважав сам Тахталь. Ибут, звісно ж, всьому заперечував, але той і слухати не хотів. Мовляв, що якби він з'їв його улюблені ласощі, то також не зізнався.

Отже, Ибут йшов за Тахталем, а Тахталь йшов за чимось смачненьким.

– Тільки не до тарілки Айка, а то знову усіх побудемо. – попереджав товариша Ибут.

Та всупереч усім словам, дійшов Тахталь до тарілки собачки та й смачно поїдав її недоїдену вечерю. А Ибут з усіх сил намагався хоч якось йому завадити. Бо це ж дуже небезпечно. Але, на превеликий жаль, усе було марно. Бо ж голодного Тахталя, як і голодну свиню, від корита е-е, не відтягнеш.

– От ти з'їдаєш усю їжу Айка, а він потім на нас сердиться! – мовляв Ибут заглядаючи в тарілку собачки.

– То якщо після нього щось лишається в тарілці, то значить він не голодний. Я от, наприклад, якби наївся, то також лишив залишки їжі комусь іншому. Та й взагалі, Айку зараз зовсім не до нас.

– Це ж чому? – поцікавився Ибут.

– Тю, ти що, забув? У нього ж сьогодні День Народження! Він, мабуть, відсипається перед насиченим днем.

– Так, про День Народження забув! – тяжко видихнув Ибут – А ми без подарунка. А значить і тортика не отримаємо! Сафоля отримає тортик, Го отримає тортик, Агрибос отримає тортик, а ми ні!

– А Агрику за що? – поцікавився Тахталь.

– За подарунок! – пояснив Ибут.

В ту мить Тахталь припинив трапезу. Склалося таке враження, що він щось замислив. І по його очах можна було побачити, що замислив щось погане.

– Не впевнений чи знав ти, а я от точно знав, лахматому тортика не можна.

Тахталь, інколи, Агрибоса називав «лахматим». А ще кучерявим, волохатим, мохнатим та зрідка рудим!

– В нього ж алергія. – продовжив Тахталь – І він завжди про це забуває. Тому, якщо ми поцупимо його подарунок і привітаємо ним Айка, то лахматому це буде тільки на користь.

Ибут підозріло поглянув на товариша.

– Не знаю, що ти там замислив, але краще переосмислити та прийняти правильне рішення.

– Не бійся, мої рішення завжди правильні! Ходімо.

Ибут поглянув на блискучу мисочку собачки, яка блищала як роса на сонці й надув свої маленькі щічки.

– Знов нічого не залишив! – він почесав свого животика й пішов слідом за товаришем продовжуючи розмову – А довго я ще смакуватиму порожньою тарілкою?

– Мій банан багато для мене значив. Тому, навіть не починай.

– Та не їв я твого банана. – обурився Ибут.

Та на жаль, Тахталь проігнорував слова товариша. Адже кому потрібні слова, коли мова йде про тортик?

І от, поки Агрибос міцно спав, ці двоє вирішили проникнути до його клітки та скоїти страшний злочин. Точніше Тахталь вирішив, а Ибут погодився.

– Ти стій на варті, а я піду за подарунком.

Тахталь потер лапки й зажмурив очі. Так би мовити, налаштовувався на серйозну справу.

– А може навпаки? – запропонував Ибут.

– Ну добре. Я піду за подарунком, а ти стій на варті.

Ибут замислився притуливши лапку до підборіддя. Він не зовсім зрозумів, що саме змінилося в словах товариша, але якісь зміни він почув. Тому й погодився. Тож, подався Тахталь за подарунком, а Ибут лишився чатувати.

– І чому мені завжди доручають найскладніші завдання? А якщо мене хтось помітить? Хто дивитиметься за тим, щоб мене ніхто не помітив?

Промовив Ибут обійнявши лапками самого себе. Йому було дуже лячно.

– Це ж якщо мене помітять, то сваритимуть. А якщо сваритимуть, то я буду плакати. А я ж не люблю коли мене сварять. Ніхто цього не любить.

Він скрутився в клубочок й ледве не розплакався. Його очі наповнилися краплинами сліз, а вушка скрутилися в трубочку немов пожовкле осіннє листя.

– Потрібно сховатися так, щоб мене ніхто не помітив.

Ибут злегка покотився ліворуч.

– Ой як страшно стало. А головне, ще нічого не трапилося.

Йому було дуже страшно, тому він вирішив заплющити очі.

– Хто вимкнув світло? – раптово вигукнув Ибут – А, це ж я очі заплющив. А так темно було, що навіть ще страшніше стало.

Ибут обережно підвівся.

– Ой, здається я вступив у якусь невеличку калюжу з дуже знайомим запахом. Добре, що то не я її залишив. Чи все ж таки може і я!?

Ибут почав винюхувати незнайому речовину.

– Мабуть, таки то був я! Але «я» не тоді, коли підвівся, а «я» тоді, коли заплющив очі.

Ибут знову скрутився в клубочок та покотився праворуч. Але так, як до цього він злегка розвернувся поки винюхував калюжку, то це праворуч стало попереднім ліворуч.

– Цікаво, як там Тахталь? Чи довго йому ще? Цікаво, а що він робить? Може піти позаглядати? Чи краще сидіти на місці?

Він знову присів тяжко зівнувши.

– Ех, так багато запитань, що аж в думках запаморочилося.

В цю мить задзвонив будильник Агрибоса. Ибут аж підскочив від неочікуваного звуку. Його погляд зосередився на Тахталю який із маленьким м'ячиком вискочив з клітки хом'яка. Вискочив і подався у невідомому напрямку. А точніше до кімнати господарів.

«А як же я?» – подумав Ибут. Подумав та й побіг слідом.

І поки Агрибос думав про свято та подарунок, поки ходив до Сафолини та намагався її розбудити, Ибут та Тахталь думали як їм непомітно залишити кімнату господарів. Адже незабаром вони також прокинуться і тоді буде дуже багато запитань.

– І чому ти зайшов саме до цієї кімнати? – схвильовано прошепотів Ибут – Та ще й з м'ячиком Айка?

– Тобто, м'ячиком Айка? – здивувався Тахталь.

– Тю, ти що не знав? Це ж улюблений, викрадений Агрибосом, давно загублений м'ячик Айка.

Ибут виглядав дуже стривожено. Здавалося, що в такій поганій ситуації він ще ніколи не був.

– Он воно як! Добре що я помітив напис на коробочці й вирішив викрасти лише подарунок. Бачиш який я молодець!

– Молодець? Ти хоч уявляєш що з нами тепер буде? Айк подумає, що це ми його поцупили. А тепер здогадайся, що він з нами зробить, коли вирішить, що м'ячик був увесь час у нас? Не бачити нам нічних прогулянок та смачної їжі.

Ибут сказав саме «смачної їжі» тому, що вночі, їжа, чомусь набагато смачніша аніж вдень. І так вважав не лише Ибут. Так вважали усі маленькі мешканці будинку.

– Тю, та не хвилюйся ти так. Якби ми викрали коробочку, то тоді було б набагато гірше. А так, в нас є шанс все виправити. Зараз непомітно повернемо подарунок і все буде добре. – підбадьорив товариша Тахталь.

– Аби ж це так легко було зробити як сказати.

– Так, зробити буде не просто. Але реально. І я, здається, придумав як. Ти залізай в господарів капець й сиди тихо. А коли тебе впіймають, то вигукнеш «Сюрприз». А до того часу, щоб ні звуку!

– В якому сенсі упіймають? – не зовсім зрозумів Ибут.

– Мовчи сказав! Залізай та сиди тихо!

Ибут заліз в капець й лапками прикрив рота, щоб випадково нічого не мовити. Потім зажмурив очі й тими ж самими лапками затулив вуха. Щоб раптово нічого страшного не почути та не побачити. Та від того що він нічого не чує та не бачить, йому стало дуже страшно. Тому Ибут розплющив очі й знову притулив лапки до рота.

Тахталь підтягнув капець до дверей й через щілину спостерігав за збентеженими побратимами які щось з'ясовували.

– Ні, Агрику, це погана ідея! – зауважила Сафоля.

– А мені здається навіть дуже чудова. Коробочка для подарунка також подарунок. – заперечив їй хом’як.

– Агрику, порожня коробочка це не подарунок. Там повинно щось бути в середині.

– І що, наприклад?

– Наприклад-приклад, моя пір'їна! – втрутився у їхню суперечку папуго Го – Здається, від удару я втратив якийсь шмат пір'я втратив. Тому можна покласти навіть декілька пір'їн. Це буде схоже на букет квітів. Тільки замість квітів пір'я!

– Ні, пір'я не годиться! – мовила кролиця.

– Ні, не годиться! – підтримав її Агрик.

– Ну то візьміть он того капця-капця! – запропонував Го – Айк обожнює господаря капці.

– Капці це чудово! – вигукнув Агрик.

– Ніяких капців ми не даруватимемо. – знову заперечила Сафолина – До того ж за цей капець господар сварить Айка. І взагалі, звідки він тут взявся? Декілька хвилин тому його тут не було!

А поки товариші сперечалися, Тахталь тихесенько витягнув капця з кімнати господарів й лишив його неподалік від них. А сам десь причаївся чекаючи слушної миті.

Папуга намагався зібрати пір'я докупи щоб зрозуміти яка пір'їна з якої частини тіла відлетіла. Сафолина обережно винюхувала капець. Їй здалося, що щось з тим капцем не так. Хом'як лишив порожню коробочку на підлозі й підійшов до Сафолі. Як раптом, щось тихесенько дзявкнуло у сусідній кімнаті.

– Айк прокинувся! – мовила кролиця.

– Імпровізуємо! – прошепотів Агрибос й поглянув в бік маленької квадратної коробочки біля якої з посмішкою на обличчі стояв Тахталь. Той взяв коробочку в лапки й мовив:

– Тримай. І пам'ятай, не можна губити подарунки.

На радощах й з веселим настроєм до кімнати зайшов ибака Айк. І не просто зайшов, як заходять зовсім звичайні собаки у зовсім звичайний день. А зайшов так, як ніби король. Повільно, з високо піднятою головою і з повними очима щастя. Його погляд зосередився на капцю, через який його дуже часто сварили господарі.

– Невже це мені?

Вигукнув Айк й швиденько підбіг до нього. Він охоче почав обнюхувати його, як раптом з того капця визирнув Ибут та весело вигукнув «Сюрприз». Собака навіть трохи злякався. А через те, що злякався собака, злякався й сам Ибут. Він обережно витер лапками свої налякані оченята й грімко чхнув:

– О, а в мене є повітряна кулька. – зрадів Ибут – А, ні, це лише бульбашка з носа!

– Оце так сюрприз! – задзявкотів собака.

– Так, Айку, це тобі капець від мене та Ибута. Поцупили у господарів поки ті спали. – Тахталь обережно обійняв іменинника й відійшов убік, як ніби приготувався втікати. Мабуть, таки хвилювався, що щось піде не за планом.

– Ой, дякую вам друзі. Це ж мій улюблений капець лівої ноги господаря. І пахне так смачно, як ніби в ньому хтось дуже когось злякався.

– Та хто його зна, чим пахнуть господарів капці!? – засміявся Тахталь.

Собака лопав від радощів. Його переповнювали емоції.

– А це від мене-мене! – мовив папуга Го вручивши Айку букет пір'я. – Це як квіти-квіти... тільки пір'я-пір'я.

– Ой, дякую. Як приємно. А який приємний в них аромат. – мовив Айк принюхавшись до букета.

Та раптом, його погляд зосередився на квадратній коробочці яку тримав Агрибос.

– А це від Агрика! – невпевнено мовила Сафолина – Коробочка для подарунку.

Хом'як повільно віддав подарунок й трохи закляк. Чи то чогось боявся, чи то когось в чомусь підозрював.

– І що там? – запитав Айк – Від тебе, Агрику, можна очікувати що завгодно! А я, ще одного переляку не витримаю.

Собака згадав, як хом'як підстриг йому вуса. То звісно ж було випадково, але Айк тоді дуже злякався. Він обережно відкрив коробочку і...

– М'ячик! Мій улюблений гумовий м'ячик. Ти поцупив його, щоб потім подарувати мені?

Хом'як трохи почервонів. Йому, навіть на мить здалося, що все найгірше вже позаду.

– Та ні. То я колись, щоб відвернути увагу Тахталя від банана, жбурнув м'яча. М'яч впав на підлогу й кудись закотився. Тахталь побіг на звук, а я банана схопив і втік. А про м'яч зовсім забув. А Сафочка випадково знайшла його. Тож, з Днем Народження, друже!

Від почутого, що Тахталь, що Ибут чомусь хотіли сказати хом'яку якісь не дуже добрі слова. Але в ту мить задзвонив будильник господарів і домашні улюбленці розбіглися по своїх клітках.

Агрибос, звісно ж, усвідомив, що вчинив недобре. І справа була навіть не в тому банані. Справа була у тім, що через його вчинок, Тахталь в усьому звинувачував свого найкращого друга. Та на жаль, це Агрик, і інакше бути ніяк не могло.