Приїхавши у Вінницю Актах побачила занадто сурових та сірих людей які не висловлювали зайвих емоцій. У неї склалося відчуття, що вона потрапила у Мемфіс у час великої посухи. Ніхто не сміявся. Ніхто не посміхався. Дорога прокладена теплим вітром привела її до лебединого озера. Воно виглядало казково. Наче це кордон між висячими садами, що розповідали про відчуття любові та жаркою пустелею, що проклала шлях серед безлюдних доріг. Наче сидячи на проміннях сонця сиділа дівчина дуже схожа на богиню природи та душі про яку розповідав Ам. Актах бачила у цьому місті людину яка посміхається сонцю уперше за весь час від її прибуття. Але можливо ніхто їй не посміхався бо через занадто гарну зовнішність їй довелося вдягтися як Арабська туристка, що на фоні інших людей виглядало дивно. Вона вирішила підійти ближче і тому сіла поруч із незнайомкою. Дівчина наче не помічала присутності молодої дівчини, що сіла поруч. Вона просто насолоджувалася сонцем, що освітлювало її думки та мрії. Аж раптом сонце зникло. Теплі промені насолоди кудись зникли і дівчина відкрила очі. Декілька секунд вона дивилася у небо і ось Актах спостерігала диво. Сонце яке тільки що було намертво закрите хмарами і ось наче по волі бога Ра небо розійшлося перед променями, що осяювали загадкову дівчину. Раптом незнайомка заговорила наче говорила у вісні: «Квітка Нілу та сонця Ра. Принцеса, що змінила весь Єгипет. Актах!-повисла пауза-Сестро! Як добре, що з тобою усе добре!»

Ці слова пробудили пам’ять яку ще не до кінця засипали піски Сахари.

-Хат?- різко викрикнула Актах. Це наче пробудило дівчину.

-Вибачте! Я випадково вас заділа?- запитала дівчина.

-Тебе звуть Хат?- запитала вона дівчину.

-Ні. Моє ім'я Олекса. Раз ти тепер знаєш моє ім'я поівдом своє!- Її голос прозвучав наче наказ.

-Мене звуть Актах. Я остання хранителька ока Правди. А також квітка Єгипту та бога сонця Ра.

Нажахана такою розповіддю Олекса завмерла налавці. Так було декілька хвилин поки вона не спитала: «Тебе послав Ам? Син бога Ра.»

-Так. Ти знаєш звідки у тебе здібності до контролю погодою?

-Ніколи не знала. Але завжди вважала, що це моя уява а також збіг обставин.

-Ні. Я розповім тобі усе коли прийде час. А поки мені потрібна твоя допомога.- Сказала Актах та схопила руку Олекси. Але на її подив нічого не сталося і видіння про душу Морі не з’явилося. Тільки через дейкий час вона згадала, що коли прийде час вона зможе побачити. І повільно відпустила руку.