Пішаки
Керол
(18+)
Ми точно як оті солдати, Пішаки у чиїсь грі- Вірні до сліпоти, І їм полум'яні мечі. Тією вірою вбиті тисячі- Тисячами й полягли в грунти. Рвуть піснí серце матері Ті беззбройні пішаки. Руки батька чорні, мов згоріла плоть, Шість годин горіла його кров. Роками віра гробить Пішаків із сотнями мов. Ми точно як оті солдати, Що вірять у святих. Кричать бездушні, гудуть гармати, Кати чекать змучених, сліпих. Плекати б віру тим солдатам Не у людство, а в боротьбу. Наказ ''верхні'' роздають: страта безчесному рабу! ... Тисячами гинули у сліпоті, Йдучи навпомацки у темноті. Вірили вказаній меті Пішаки беззбройні у чиїсь грі. 11-18.04.2023.
2023-04-18 12:22:51
3
0
Інші вірші поета
Шоколадні Додому Крила Не живий
Інші поети
安德烈
@aandrew
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1250
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11470