Маска

Керол

За цією красою Маленьке серце розбите І ти вже не є собою, Бо навіки серце закрите. В тебе посмішка вдень, А сльози у ночі, Душа залита дощем, Від неї загубили ключі. За цією красою Ховається лагідне створіння, Однак не стати тобі собою, Допоки мучать тебе сновидіння. І місяць не такий вже гарний- За хмари ховається весь час, І вітер не такий вже крилатий, Мов розчинився біля нас. Скоро зовсім впаде ця краса І по-котяться сльози рікою, А стануть вони як роса І будуть мовчазні як ніколи. Ти подивишся вгору на птаха І також захочеш літати, І настільки душа не крилата Воля не дасть тобі лати. Тобі все до душі, Але скільки у ній ножів. Тобі все по душі, Бо чуєш безліч голосів... За цією красою Маленькі ручки холодні І не стати тобі такою, Як колись була в будні. Велике серце за цією красою Хоче літати вільно, як всі Воно навіть не плаче кров'ю, Будуючи стежку на дні.

2021-12-23 13:03:18

Інші вірші поета

Моє шосе Давай зі зброєю Замінила мені кров Тримаються в пам'яті змістом

Інші поети

Деміра Рейн

@mirarien

Lovely Heart

@LovelyHeartForever21

Muzalevski

@Muzalevski

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4334

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10920