ПЕРЕДМОВА:
  Я довго не міг написати цю розпо- відь. Після пережитого довелося довго приходити до тями. Але все пройшло і я можу описати що зі мною сталося в пустелі Сахнара.
***
  Все почалося 13 дня посівного місяця. Я довго не міг написати хоч щось, але мені попалася книга  "Таємниці пустелі Сахнара". В ній розповідалося про те, як автор пройшовши її і пізнав всі таємниці Всесвіту. Спершу я в це не повірив, але вирішив перевірити чи це правда і пройти шлях героя книги.
Робити все одно не було чого, а мандри могли направити думку в правильне русло. І через 2 дні моя мандрівка почалася. Дорога була довгою, хоч з Вінгелда до пустелі всього 3 дні поїздки на повозці, я їхав туди цілий тиждень, через постійні дожді. Коли все таки доїхав до пустелі, заплатив торговцю який мене підвіз і одразу пішов в її центр.
***
  Сонце пекло скажено. Пісок був настільки білим, що виїдав очі. Потім в мене закінчилася вода, тому що я випив всю воду в першу годину. Я проклинав себе за це і хотів розвернутися і піти назад. Проблема в тому, що я не знав де я і куди мені йти. Тому йшов вперед сподіваючись найти оазис. Але чим довше йшов, тим все менше мені в це вірилося.
  Коли сонце заходило я помітив кактус. Через спрагу я розрізав його і випив сік, спершу все було добре, а потім мої ноги стали немов ватні і я впав. Дивлячись на небо яке грало всіма кольорами веселки, я подивився на свої руки, а замість них побачив дві змії які дивилися кудись впе- ред. Далі вони розвернулися до мене і почали шипіти, а я почав кричати від жаху. Потім я хотів встати але замість ніг побачив каміння і кричав ще сильніше. Не знаю скільки це тривало, коли отямився був ранок. В роті було сухо і боліло все тіло. Я спробував піднятися, але не міг. Коли минув біль, то я встав і роздивився нав- коло. Все було так само; кактус висох але сік ще був. І випивши ще соку, я знову поринув у світ фантазій. Тільки тепер я не кричав хоч фантазії лишилися колишніми.
***
  Дорогий читачу, мої фантазії я не буду описувати: не тому що це не можливо описати, а тому що після першої інші швидко забуваються і це буде дуже довго.
***
  Одного разу після фантазій десь зранку, я помітив демона який їде на коні і наближається до мене. Мене скував страх, крик вирвався з мого горла. Він все наближався і наближався, а крик ставав ще голоснішим. Аж поки він не під'їхав до мене. Він зліз з чорного як ніч коня і я помітив що це не демон, а дивний обладунок. Потім мандрівник дістав флягу і бризнув водою по мені і сказав:
- Тримайте - сказав воїн в дивних латах  даючи мені воду - а то у вас галюцинації почалися.
  Я зробив пару ковтків і фляга спорожніла. Що мене здивувало, він це сказав взагалі без емоцій. Нібито письменники тут кожний день знаходяться.
- Як вас звати і звідки ви? - продовжував мій рятівник все таким же без емоційним голосом.
- Мене звати Василіск і я з Лігвінда - відповів я дивлячись в землю.
- І що ти тут робиш Василіску?
- Натхнення шукаю, а замість нього найшов дивні кактуси - відповів я з неприхованою усмішкою на лиці.
  Він мовчав і я встиг його роздивитися: шолом нагадував довгу миску з вирізом для лиця, а замість лиця маска демона з грубим носом і великими іклами, очі чорні неначе весь час в тіні, а насправді там чорні лінзи і роги які розмістилися на лобі, а посеред них золотий медальйон з драконом. Обладунок складався з маленьких квадратиків, налічни- ки були тільки на зовнішній стороні руки і досягали до ліктя, а також складалися з квадратиків, рукавиці були бронюваними тільки з зовнішньої сторони. Штани були бронюваними з обох сторін і складалися з 3 частин, а саме з стегно, коліно і гомілка. Черевики були простими з високою підошвою і як весь обладунок мали червоний колір. Між латними частинами видні- лися чорні прошарки.
- Знайшов натхнення?
- Ні - відповів я дивлячись йому прямо в очі.
- А хто ти такий? - спитав я.
- Я самурай. - відповів він спокійним тоном.
- Самурай? Так дай згадаю - я почав пригадувати хто такий самурай - все згадав, ти найманець!
- Якоюсь мірою так.
- А що ти робиш в пустелі?
- Проїзджаю через неї.
- А чим ти займаєшся? - спитав він своїм без емоційним голосом; мене це почало дратувати.
- Я письменник! - відповів нервово я.
- І що ти написав.
- Да багато чого ось наприклад - я чуть зупинився щоб пригадати -
"Синій місяць" моя остання і найпопулярніша книга.
- І коли вона вийшла?
- 2 роки назад- відповів відводячи очі в бік.
  Після недовгої паузи він продовжив.
- Знаєш, наші професії чимось схожі. - сказав він своїм тоном.
- І чим же солдат схожий на письменника? - відповів я не довіряючи.
- Самурай, а не солдат.
- Добре самурай!
- Нас обох об'єднують емоції. Тільки ви використовуєте їх для творчості, а ми знищуємо їх.
- Чому?
- Тому що емоції не допомогають в боротьбі, а навпаки відволікають від бою. І якщо їх не стримати, ти помреш.
- Так наші професії свого роду антоніми, ми створюємо, ви руйнуєте! - крикнув я - А тепер скажи чим відрізняється солдат від самурая?
- Самурай це солдат позбавлений будь яких емоцій. В різних розповідях нам приписують їх.
- Якщо я звідси поїду, то опишу все як найточніше.
-  Тож скільки кактусів ти випив.
- Я не знаю, може хоч лице своє покажеш?
- Ні, кодекс забороняє. Так скільки ти випив соку?
- Який кодекс?
- Секретний кодекс.
- А розказати можеш?
- Тоді мені доведеться тебе вбити.
- Ні я не хочу знати
- Добре, тож скільки ти випив соку.
- Може десь 6 маленьких кактусів.
- Як ти ще не збожеволів?
- Не знаю я їх кожний день п'ю і нічого не відбувається.
- Як тільки закінчиш їх пити, почнеться ломка і тоді ти будеш проклинати той день коли попробував їх.
- Що?
- Так це наркотик, його назва "Каракатиця".
- Стій не продовжуй, я про нього знаю. - сказав я з страхом. - Ти можеш вивезти мене звідси?
- Так, я довезу тебе до храму Сонця там тобі допоможуть.
  Ми сіли на коня і поїхали. Десь по обіді ми вже були біля храму сонця він висадив мене за 100 метрів до храму і поїхав в іншу сторону.
***
ПІСЛЯМОВА:
  Після одужання я почав розшукувати інформацію про цього самурая. Знаходячи історії про синіх, фіолетових і інших я зрозумів що кожний самурай має свій колір. Одного прочитав розповідь торговця Іргіна і вирішив з ним зустрітися. Тому що там йшла розповідь про червоного самурая і як вияснилось він насправді бачив його, хоч його розповідь була не точною, але і цього хватить щоб дізнатися хоч щось про нього.