Ран повільно сіла на край ліжка, голова гуділа від думок.
Алкан мав рацію, хоч Кіра і вчила дівчину темної магії але лише поверхово, і то без практики.

У кімнату зайшов Аріон та глянув на ельфійку.

- Як почуваєшся?  Кіра відійшла по справах , незабаром прийде - сказав він підійшовши ближче.

- Я ... я не хотіла щоб все так трапилося ... вибачте ... - Вона спробувала стати на коліна, але не утримавши рівновагу впала на підлогу.

Аріон підійшов та допоміг сісти назад.

- Ран, припини, ти в цьому не винна - говорив чоловік поклавши долоні на її плечі - Ти врятувала нашу людину, ми вдячні тобі

- Дякую за турботу ... і підтримку ... - Невпевнено промовила ельфійка відвівши погляд убік.

Чоловік лише ніжно посміхнувся на її слова , та погладив дівчину по волоссю.
Його дотики були приємними та заспокійливими.

- А тепер краще займися своїм лікуванням, у тебе багато справ ... - У цей момент Аріон помітив світлу шкіру дівчини та глибокий блакитний колір очей , він замовк дивлячись на неї.

- Добре , я справлюсь ... - Погодилася вона подивившись на чоловіка і побачила в його очах розгубленість - Ваша Величність?

- Хм ... цікаво ... Все ж блакитний колір тобі личить - сказав він підійшовши до столика та взявши дзеркальце , підійшов до ельфійки  дав його їй.

Вона обережно його взяла і подивилася в нього, серце пішло в п'яти, в очах попливло.
На неї дивилася Лаяна, не було фіолетових очей, сірої шкіри та шрамів.

- А... Як ... як?  - Дівчина почала заїкатися.

- Ти ще не сильна в темній магії, твоє тіло не дає їй закріпитися і навіть Ельтеміус не дасть потрібного результату

- Я..я згадала...Кіра говорила що я можу втратити свій "вигляд", після серйозних поранень...і..і далі не пам'ятаю - вона подивилася на Аріона.

- Алкан навчить тебе ... так що просто довірся нам принцесо - сказав він з усмішкою.

- Ваша Величність, будь ласка, не називайте мене принцесою

- Хах добре

Ран, все ще тримаючи люстерко, опустила його на коліна.

- Значить, я знову... така - прошепотіла вона, торкаючись своєї щоки.

Звичка відчувати шрами змусила її пальці затриматись на гладкій шкірі.  Аріон спостерігав за нею з легкою усмішкою.

- Ти можеш бути будь-ким, Ране - сказав він м'яко - Головне, хто ти всередині

Ран звела на нього погляд.  У її блакитних очах все ще читалася розгубленість, але й полегшення.

- Дякую, Ваша Величність - знову сказала вона, цього разу з більшою впевненістю.

Аріон кивнув головою.

- Відпочивай, завтра вранці за тобою прийде Алкан

- Добре, я постараюся

- Удачі тобі, моя світла зариниця

Ельфійка посміхнулася.  "Світла зариниця..." - промайнуло в неї в голові.
Ця назва квітки з легенд, ніжної, вона з'являється на світанку, та несе з собою надію після довгої ночі.

Вона уявила цю квітку:  з пелюстками, пофарбованими в ніжні відтінки світанку, тендітна на вигляд, але стійка до перших променів сонця.
Аріон назвав її так... Наче бачив у ній це світло, незважаючи на темряву, до якої вона тепер торкалася.
Можливо, він бачив у ній щось, що вона сама в собі ще не розгледіла. 
Можливо, вона дійсно має шанс все виправити.