Ангеліна Пилипенко

2020-08-22 17:38:00

Що ти коїш, серце?..

Думки вголос

Я досить давно помітила в собі одну дивну особливість- може, це трохи моторошно звучить, однак всередині мене живе голос, котрий повсякчас диктує мені, як вчинити в тому чи іншому випадку. Ну от, подумаєте ви, вже панянка трохи несповна розуму, що їй голоси вчуваються? Ба ні - то голос мого брикливого, відчайдушного і нелукавого серця. Зізнаюся, наразі я маю багато Інтернет-друзів. Хтось скаже, що це не зовсім правильно - довіряти людині по той бік екрану, але нехай. Старомодні міркування побутують і досі. Є і ще одна причина, чому я так чиню - часом голос мого серця аж надто реагує на того чи іншого рандомного користувача Інтернету, шепочучи: "Ти маєш заприязнитися з цією людиною. Вона допоможе тобі змінитися на краще". І хто, скажіть будь ласка, його просить це робити? Часом я думаю, як же добре бути людиною без серця - таким собі Залізним Дроворубом. Жодних сумнівів, переживань, відповідальності... А мені за те, що я надто покладаюся на цей безцінний орган, доводиться розплачуватися. Я можу місяцями не спати - рій думок, що бунтує в моїй голові, просто-таки доводить мене до істерії. Лишається тільки одне питання: як з усім цим упоратися? Є у мене одна маленька мрія, котру я хочу втілити до кінця поточного року - а точніше, до свого дня народження. День мого повноліття поставить остаточні крапки над "і" у моїх стосунках з друзями. Найкращі друзі знаходяться в дитинстві, і більше я таких відданих не зустріну. Чого б мені це не коштувало - але я досягну своєї мети у призначений строк. Зблиснула мимовільна сльоза в моєму оці... а може, то мені лише здалося? Вчудиться ж таке.