21:00 / парк свободи/

Анна Олегівна прийшла на вказане місце,але  поруч  нікого не було. Слідча роздивилася місце на якому стояла, але  раптом до неї хтось підійшов наставивши пістолет у спину.
— Ви хто? Що ви знаєте?
— Занадто багато питань ти ставиш. Неважливо хто я, набагато важливіше що я знаю.
— І що ж?

Чоловік повернув дівчину до себе обличчям та сховав пістолет. Це був кремезний чоловік, високого зросту та спортивної статури, на вигляд приблизно 40-43 роки.

— Ти копаєш там де не потрібно, за тобою стежать. І ти здогадаєшся хто це. Я буду тобі розповідати інформацію щодо справи дівчат, а ти натомість не даш харківському підполковнику мене впіймати. Це єдина моя умова.
—  Це..це тебе він ловить? Цікаво чим ти можеш мені допомогти? Ти ж здається також із Харкова?
— Хм..ні я родом із Києва, а цей дурень думає що я із Харкова. У мене є здогадки хто вбиває тих нещасних дівчат, але поки не можу сказати точно. Адже тобі потрібен не тільки він а й докази його причетності чи не так?
— А ти обізнаний.
— Ну так що?

Слідча декілька хвилин подумала та зважила всі плюси і мінуси. З однієї сторони якась крадіжка зброї, а з іншої 10 дитячих смертей.

— Гаразд, я згодна. Але де гарантія що ти мене не вб'єш коли я стану тобі не потрібна? І взагалі чому ти вирішив мені допомагати?
— Гарантія це моє слово. А чому я допомагаю саме тобі, тому що ці вбивства пов'язані саме з тобою. Не шукай мене, я сам тебе знайду.

Чоловік хутко пішов у темряву парку. Слідча відчула на собі чийсь погляд, обернувшись вона побачила лише тінь яка шеменула із кустів. Повернувшись додому дівчина прийняла душ та лягла у ліжко, але заснути так і не вдалося. Було дуже багато запитань.

************************************
7:30 / відділок поліції /

Анна прийшла на робу раніше ніж інші її колеги, взявши ключ від кабінету вона попрямувала до нього щоб відчинити двері, але вони вже були відчинені. Старицький нишпорив по полицях і шафах які знаходилися в кабінеті слідчої.

— Що ви робите? Як ви сюди потрапили?

Старицький із страхом подивився на неї та поспіхом сказав.

— Я тут шукаю одну справу, ось подумав що може вона у вашому кабінеті.
— Ні тут не може бути важливих для вас справ. Вийдіть з мого кабінету!

Підполковник вийшов з кабінету та зник у коридорах відділенні.