Чоловік обережно взяв на руки Риту і заніс її в хол. Жіночка консьєржка привітно посміхнулась та допомогла викликати ліфт, після чого вони попрощались і зникли за залізними дверима. Дівчина переймалась, що опинилась в такому становищі і тим паче, що змушена просити директора доглядати її, але дивлячись на його настрій можна було сказати, що він радше радий, ніж засмучений таким перебігом подій. Дзвін сповістив про прибуття на 12-й поверх і чоловік попрямував по коридору. Зупинившись перед дверима, він трохи задумався, але потім зітхнув.

-Ти зможеш дотягнутися до кишені на пальто і досягнути карту? - Рита на секунду застигла, але швидко виправилась і, намацавши під собою кишеню, запхала туди руку. З права було порожньо і вона вже подумки проклинала директора, що той не потрудився поточнити, в яку саме кишеню їй потрібно залізти. Приклавши карту до дверного замка, обоє з полегшенням зітхнули, коли двері відчинилися. - Вимикач зліва на рівні руки, ввімкни, будь ласка, світло...

-Ми вже майже команда. - розсміялась вона, намагаючись намацати у пітьмі той клятий вимикач, і нарешті квартиру наповнив спокійне тепле світло. - Дякую за доставку! - Лео опустив дівчину на пуф у коридорі і присів, допомагаючи розстібнути взуття. - Дякую, але я могла б і сама... - чоловік ледь помітно посміхнувся і залишивши черевики у шафці знову взяв її на руки. Його рухи були дерев'яними, ніби Леонардо Мор вперше брав дівчину на руки, але Рита відчувала у його намаганні допомогти щось ніжне та справжнє.

-Невелика екскурсія: тут у нас ванна кімната, - кивнув він на привідчинені двері зліва, - простора кухня-гостинна і дві спальні справа від тебе. Я можу залишити тебе у спальні і приготувати усе необхідне, чи можемо поки посидіти тут...

"Це я так натякаю, що хочу провести з нею усю ніч, перев'язуючи ноги і розповідаючи усілякі дурнуваті історії, а потім під ранок, коли вона засне, перенести у вільну спальню? І чому я взагалі придумую наперед розвиток подій?! Як якийсь школяр, чесне слово..." - обдумував свою поведінку Лео, очікуючи від Рити рішення.

"Він спеціально поставив мене перед вибором: дивитись, як він буде бігати по квартирі чи сидіти в кімнаті самій, щоб я не змогла відмовитись? І взагалі чому це мені так цікаво, як він буде виглядати, коли піклується про когось?! Можливо це на контрасті пихатого неприступного директора редакції і турботливого друга...? А, блін, треба ж обрати де я залишусь..." - дівчина ледь помітно припідняла голову і заглянула в його обличчя. Чоловік на вигляд здавався чи то максимально спокійним, чи просто відстороненим, тому вона похлопала його по грудях і махнула в сторону дивану.

-Думаю, так буде ближче носити воду і усілякі речі з аптечки... тому можна і тут. - почувши її відповідь, він максимально стримано посадив її на диван і пішов на кухню. Чоловік був тихіше, ніж зазвичай, але Рита сприйняла таку зміну за сором'язливість господаря. Він і сам казав, що останній раз хтось був у нього в квартирі 4 роки тому, можливо приймати гостей тепер стало трохи незвично. Лео стояв за острівком, розставляючи різні пляшечки і скляночки з верхньої полички, а дівчина тим часом роздивлялась інтер'єр. Мінімалістичне оздоблення, яке прикрашав стриманий дерев'яний стелаж для книг та декілька абстрактних картин, сірий диван з чіткими лініями без якогось додаткового текстилю, кухонний гарнітур без натяку на його використання і чоловік за острівком, який уважно обирає медикаменти з усіх наявних. Його смарагдові очі та серйозне точене обличчя, що сконцентровані на справі викликали у Рити якісь незрозумілі затупи, і вона просто бездумно слідкувала за його рухами. Це продовжувалось до моменту, поки погляд не перемістився на диван і вона не зрозуміла, що чоловік вже сидить біля неї і готується до перев'язки.

-Я приніс антисептик та нові стерильні бинти, а також треба буде накласти пов'язку. Не обіцяю, що буде не боляче, але я постараюсь максимально обережно... - його гарячі великі руки обережно обхопили кісточку стопи і чоловік поклав її ногу собі на коліна. Дівчина прослідкувала за рухом спідниці, яка підступно повзла вгору і обличчя її залило рум'янцем.

-Вибачте, але я можу попросити щось накритись...? - Лео підвів погляд від пов'язок на ікрах і побачив руки Рити, які з силою намагались опустити вузьку спідницю нижче. Чоловік миттєво відвернувся і прикрив рот вільною рукою.

-Я зовсім про це не подумав, зараз... - він обережно опустив ноги дівчини і зник у спальні. Повертаючись, Лео ніс цілу гору: велику ковдру, кіпу чоловічих та жіночих речей, подушку під голову. Від такої турботи у Рити знову з'явилась ніякова посмішка. - Я приніс ковдру, бо домашні речі у мене більш легкі, а також після... - він трохи насупився, з чого Рита зробила висновок, що жіночі речі залишились від колишньої. - Ну, загалом ось ще є жіночі речі, вони майже нові, тому можеш обрати, що тобі буде зручніше... - чоловік допоміг їй сісти, поставив під спину подушку і поклав стопку речей на дивані поруч. - І я перевдягнусь, думаю буде зручніше в домашньому, ніж в костюмі...

"Він почав озвучувати, що робить і думає... це доволі властиво зніяковілості. Я теж трохи нервуюсь, не кожен день ти лишаєшся на ночівлі у власного шефа... але чому я взагалі гаю час!" - з цими думками Рита перебрала речі, залишені поруч. Топи усі були з великим декольте та чашками, які явно по розміру були більшими, ніж її груди навіть в ліфі. Тому, трохи засмутившись такому повороту, вона обрала велику футболку і якість шорти. І якщо верх перевдягнути їй було легко, то згинання ніг приносило різкий простріл. Вона зігнулась навпіл, намагаючись не рухати сильно ногами, і обережно потрапила носочками в вирізи шортів. Натягнув їх до колін, дівчина знову зрозуміла, що для повного перевдягання потрібно як мінімум стати на ноги. Оглянув навколишню обстановку, вона вирішила схопитись за спинку обіднього стільця і на руках підтягнутись вгору, щоб хоч пару секунд простояти на своїх двох. Міцно тримаючи стілець однією рукою, вона швидко натягнула другою шорти і почула за спиною кроки.

-Рито, я уже можу виходити? - чоловік стояв спиною в дверному отворі. Вона хотіла спочатку сісти, а вже потім покликати його, але ноги вже почали пульсувати і сили закінчувались.

-Мені довелося встати... Але я вже одяглась, тому можете заходити. - Лео обернувся та побачив цікаву картину: Рита на дерев'яних ногах, вчепившись руками в стілець, стояла в його футболці та шортах Шеннен, і ніяково озиралась в сторону дивану. - Я намагалась сісти, але вперед підтягатись було легше, ніж повернутись на диван... - він швидко підійшов та, підібравши дівчину на руки, знову вклав її на місце.

-Вибач, я навіть не знаю, чим міг би тобі допомогти... ні перевдягнути, ні потримати. Хєровий у тебе помічник. - він розсміявся і знову переклав ноги дівчини до себе на коліна, вкривши усе інше тіло ковдрою. Він обережно розібрав конструкцію лікарів з бинта та пов'язки, обробив рани мильним розчином, який змив чистою водою з іншої миски. Дівчина старалась не видавати зайвих звуків, але на моменті обробки терпіти біль було майже нестерпно, і вона прикрила обличчя ковдрою. - Сильно боляче...? - прибравши від обличчя глушник вона ледь на зіштовхнулась з Лео носами.

-Ага... я доволі давно не отримувала травм і забула, який у мене низький больовий поріг. Але я не буду вириватись і заважати, тому давайте пошвидше закінчимо з тортурами... - примруживши очі, вона очікувала нову порцію болю, але натомість відчула м'який доторк до голови.

-Не переживай, буквально місяць і ти забудеш про усі ці подряпини, знову почнеш бігати по інтерв'ю.

"І про наші дурнуваті бесіди забудеш... І про цю квартиру, і про те, як у мене трусяться руки, бо боюсь зробити щось не так. Усе це забудеш, як страшний сон, і будеш жити далі." - він сумно посміхнувся, останній раз погладивши їх трохи неслухняне хвилясте волосся, яке приминалось та підстрибувало на місце після доторку, і повернувся до свого заняття.

Після закінчення екзекуції Рита попросила у директора планшетку з папером та стисло виклала усі події, які встигла побачити, та репліки, які почула від мітингуючих. Дописавши останнє речення вона підвела погляд і знову застала чоловіка на кухні. Той залив воду в чайник і стояв спиною до столу, вивчаючи види за вікном. Помітивши, що вона закінчила, Лео запропонував каву чи чай і дівчина охоче погодилась на чашечку зеленого листового з лимоном. Чоловік приніс чашки з ароматним напоєм і поставив їх на стіл, прийнявшись розміщувати цукор на дніч а дівчина зацікавлено дивилась за його монотонними рухами, що сповнювали спокоєм. Він спробував тильною стороною долоні чашку, перш ніж передати її Риті, і всередині стало так тепло від усвідомлення, що у місті, де вона була зовсім сама, хтось може ось так просто принести чай ви потурбуватись про її біль. Прийнявши ароматне горнятко в руки, дівчина зробила ковток і поставила його собі на ноги.

-Муся... залишилась вдома сама. - від згадки, що єдина залежна від неї істота буде голодною і самотньою серце стиснулось і дівчина розгублено подивилась на Лео. - Моя кішка, я залишила їй тільки обід, вона напевно дуже голодна. - Рита сховала погляд у чашці, роздумуючи над тим, що реабілітація до зняття швів займе мінімум тиждень, а дійти сама так далеко вона зараз не зможе.

-Якщо ти хочеш... - чоловік сів біля дівчини на дивані і посміхнувся. - Я можу поїхати перед роботою і нагодувати її. Від тебе потрібні тільки адреса, ключі і інформація де шукати ласощі пані Мусі. - Рита підняла очі і зустрілась з його спокійним і впевненим поглядом, трохи втомленим після безсонної ночі, але готовим їхати годувати чужу кішку. На мить їй здалось, що саме так чоловік виглядає, коли годинами відбирає статті для наступного випуску: серйозний, впевнений у своїй компетенції.

-Ви жартуєте?

-Я рідко жартую про гололних дам, навіть якщо вони з вусами. - від такої серйозності дівчина розсміялась.

-Дякую, велике... я напишу адресу на аркуші, а ключі у мене в кишені куртки. Корм стоїть на кухні, у верхній шухляді біля вікна, бо Муся дуже часто залазила своєю наглою мордочкою в пачку... Але якби я знала, що так станеться, точно залишила б її корм на підлозі...!

Ранок настав напрочуд швидко, але Рита турбувалась, що за цими нічними задачами директор не встиг навіть задрімати, і коли він почав збиратись на роботу в двері подзвонили. На порозі з'явилась жінка похилого віку, яка поспіхом скинула пальто і перепитала у містера Мора їх обов'язки на сьогодні.

-Пані Лора, сьогодні у Вас буде ще одна, найголовніша задача. - чоловік жестом вказав на диван і відти визирнула журналістка. - Я не давав їй спати усю ніч, тому допоможіть дівчині розміститись і нагодуйте, будь ласка. Якщо Риті щось буде потрібно - сприймайте це як моє прохання і, звичайно ж, за додаткові задачі оплата як зазвичай. - він ще раз поглянув на дівчину і вона помахала йому на прощання. Жінка закрила за господарем двері і несміливо пройшла в кухню-вітальню.

-Агм... якщо я звичайно не лізу не в свою справу, ви ким приходитесь містеру Мору...? - дівчина трохи ніяково згадала його слова і посміхнулась.

-Ми просто друзі. "Просто друзі." - ехом прозвучало в її голові, але думками Рити одразу заволоділа нова знайома. Вона розпитала у дівчини про поранення, поскаржившись їй на погіршення безпеки у цьому процвітаючому колись місті, і перевела її у вільну спальню. Поки Рита спала, жінка встигла прибрати в квартирі та приготувати для дівчини суп на обід.

Рита прокинулась від смачного запаху і живіт буркітом нагадав, що вона не їла з вчорашнього сніданку, тому позмагавшись з ковдрою, вона все ж знайшла в собі сили встати. Ноги трусились та підкоштувалась від слабкості, а рани пульсували за кожним кроком. Помітивши, що дівчина вже не спить, пані Лора поспішила допомогти їй добратись до столу.

-Яка молода, а вже так перепало... Але нічого, зараз поїж і одразу стане ліпше! Я зробила легенький бульйон з лапшою, не знаю, чи подобається тобі таке... - жінка допомогла Риті сісти і розмістилась на сусідньому стільці. - Смачного. - від її теплої посмішки дівчина відчула тепло в грудях, як в дитинстві, коли мама готувала їй і так само сиділа поруч, очікуючи порожню тарілку. Суп виявився дуже смачним, і Рита впоралась доволі швидко. - А давно ви з нашим Лео подружились? Не ображайся, що я так прямо питаю, просто турбувалась, що він ніколи не приводив до себе друзів... Майже щодня я просто прибираюсь і приношу йому продукти, він навіть готувати мені не дозволяв. А тут дівчина - я вже зраділа, що він вирішив забути усе і почати знову з кимось... - жінка здихнула і підхопивши тарілку понесла її в мийку.

-Якщо чесно - ми з директором були не знайомі буквально до цього інциденту. У п'ятницю я випадково налетіла на його авто біля редакції і він запросив мене у кабінет. Я вже думала, чим платити квартплату, але він виявився не таким страшним, як я чула, і замість звільнення навіть дав мені прочитати свої статті. - жінка уважно слухала, повільно протираючи губкою єдину брудну тарілку. - Вчора зранку його покликали в мій університет, як директора провідної редакції, і мою групу відправили до нас в журнал на практику. А потім я втратила свідомість на тому мітингу і прокинулась вже в кабінеті Лео... - по посмішці гувернантки було зрозуміло, що цей його вчинок її позабавив, але вона не поспішала коментувати.

-Він дуже закрився після тої історії з Шеннен, чи як її там звати... Був постійно на роботі, я турбувалась, чи він взагалі щось їв. Потім потроху забувалось, ми могли навіть попити чай ввечері після роботи, але Лео не звик ділитись душевними переживаннями, тому увесь біль він проживав сам. - жінка притулила до грудей рушник і подивилась на Риту.

-Дякую, що нагодували, було дуже смачно. Якщо ви не проти, я трохи відпочину... - пані Лора кивнула і почала збиратись. Вже на порозі вона ще раз обернулась.

-Цей збіг обставин не може бути випадковістю... я думаю твоя зустріч з Лео потрібна вам обом. - і після цих слів з посмішкою зникла за вхідними дверима.

Дівчина, залишившись сама в порожній квартирі, задумалась над словами пані Лори. Дійсно, якби не знайомство з директором, він, напевно й не звернув би уваги на поранення рядового журналіста і вона прокинулась би в лікарні. І в такому випадку кішку б навідувала стослена після універу Софі, або не дай боже Метью... І гарячого чаю їй би точно не носили, як і заспокоювати після перев'язувань просто не було б кому. Від таких думок у Рити з'явилась сильна вдячність Лео просто за його присутність, і тому вона вирішила віддячити йому хоч чимось. Згадавши, як жінка жалілась, що директор не дозволяє їй готувати, дівчина посміхнулась та повільно попрямувала до холодильнику. Продуктів, які принесла гувернантка, мало б стати на непогану вечерю з надлишком, тому обравши пасту з куркою і салат, як вдячність, Рита прийнялась готувати.


*в той самий час в редакції*

Закінчивши відбір статей для завтрашнього випуску, директор повільно потягнувся у кріслі. Після ранкового візиту у квартиру дівчини, його не полишала думка, що він хоче чимось їх порадувати. На цих роздумах в кабінеті роздався стук і офіс менеджер обережно прошмигнув всередину.

-Містер Мор, якщо не буде більше доручень - чи можу я бути вже вільним? - хлопець підняв очі і побачив задумливий погляд директора.

-Джоне, як ти думаєш, що люблять жінки? - зелені очі поглянули на хлопця і той на секунду завмер.

-Ми зараз говоримо про когось конкретного, чи... - від зміни виразу обличчя Лео Мора юнак вирішив не продовжувати. - Я знаю, що дівчатам подобаються квіти чи шоколад... але якщо, звісно, немає алергії. Або щось з її вподобань, якщо ви про них знаєте. - отримавши відповідь, директор жестом відправив офіс менеджера на вихід і продовжив свої роздуми самостійно.

"Цікаво, що було б приємно отримати Риті... І що взагалі дарують в моєму випадку? Це не буде виглядати дивно, якщо я принесу власній підлеглій до себе додому квіти... чи шоколад...?" - чоловік швидко зібрав усі папери до купи і, накинувши пальто, виїхав на пошук подарунку. Увійшовши в квітковий магазин, Леонардо обвів поглядом купу квітів і привітався з продавчинею.

– Для кого обираєте? – жінка за прилавком, що до цього розбирала кустові рози, поставила їх в скляну вазу на підлозі і посміхнулась. Її руки, трохи потерті роботою з рослинами, лягли на прилавок.

– Для... знайомої. Вона поранилась, і я… – Лео зам’явся, відчуваючи, що ніколи ще не формулював такі прохання. – Хотів зробити щось приємне.

Продавчиня кивнула, оцінюючи його стриманий вигляд і легке роздратування від власної безпорадності.

– Тоді слухайте, – вона вийшла з-за прилавку і провела рукою по квітах. –
Лілії дарують, коли хочуть підтримати, нагадати про світло і чистоту. Вони ніби кажуть: «Я поряд, і все стане добре».
Ромашки й волошки – символ простоти й щирості. Такий букет – наче дружня усмішка без слів.
Білі троянди з евкаліптом – це про турботу й мир, вони більше для того, щоб зняти напругу і дати відчути спокій.
А ось ранункулюси чи анемони – це вразливість і краса, яку не завжди помічають одразу, але яка запам’ятовується надовго. -
вона подивилась на чоловіка уважно, ніби підштовхуючи його не просто вибрати квіти, а відповісти самому собі – що він хоче сказати цією мовою.

Лео замовк. Йому раптом захотілось узяти всі одразу – так, щоб перекрити власну провину й розгубленість. Але замість цього він вдихнув аромат ромашок і подумав, що саме вони нагадують йому Риту: щира, проста і така вільна, як її легкі хвилі, які м'яко ухилялись від його пальців сьогодні вночі.

– Зробіть мені невеликий букет, – нарешті промовив він. – Такий, щоб… їй було приємно.

Жінка ледь усміхнулася, обираючи з відер кілька ніжних ромашок, додаючи до них еустому та гілочку евкаліпта.

– Це буде якраз те, що потрібно, – сказала вона. – Букет для людини, з якою затишно навіть мовчати.

Лео тільки кивнув. Отримавши букет, він ніби знову відчув той доторк до неслухняного русого волосся і на губах з'явилась ледь помітна посмішка. Чоловік також заїхав за шоколадом, а потім згадав про старого друга, який займається видавництвом і нещодавно обмовився про лімітовану колекцію записників у шкіряній обкладинці і вирішив, що для журналіста це корисний і зручний подарунок, яким він зможе прикритись, якщо квіти і шоколад викличуть якісь питання.

Відчинивши двері квартири, чоловік застиг на порозі, відчувши запах їжі. Дім звик зустрічати його тишею і холодом, а тепер тут був запах смаженого м'яса і зелені, а вітальню оздоблювало світло від лампи з тим дивним тканим ковпаком і китичками, яку він ніколи не вмикав. Обережно пройшовши коридор і залишивши там верхній одяг, Лео побачив дівчину за плитою, що спиралась на високий барний стілець і обережно помішувала щось в каструлі. Речі, що вона обрала вчора, трохи прим'яті після сну, і зібране резинкою в хвіст волосся, з якого вибивалися невеликі прядки викликали в чоловіка незрозумілу навіть для нього почуття. Вона підняла очі, почувши кроки.

-Ви вже вдома...? А я вирішила приготувати дещо, бо вчора Ви так через мене і не поїли... - Лео підійшов до столу і поставив на нього свої пакунки.

-І я... дещо приготував для тебе. - дівчина повернулась і побачила на столі букет білосніжних ромашок. Намагаючись повільно підійти, вона зповзла зі стулу і чоловік подав їй руку. - Хотів трохи порадувати, але не знав, що ти любиш. Тому набрав усього потроху... - Рита посміхнулась, підійшовши ближче до усіх подарунків, і провела кінчиками пальців по пелюстках.

-Дякую, вони дуже красиві. Такі ніжні... - Леонардо, що до цього звик бути господарем ситуації, вперше відчув, що не знає, як поводитись. Вже багато років ніхто не готував йому, не піклувався просто тому, що переживає.  - Я не знаю, чи Ви любите пасту з куркою і овочами, але подумала, що якщо ці продукти принесла пані Лора - можна спробувати Вас ними нагодувати... - від того, як водночас приємно і ніяково їм було чоловік розсміявся.

-Не переживай, я з радістю з'їм усе, що ти приготувала. - він допоміг дівчині досягнути тарілки і відніс на стіл салат. Дивлячись, як травмована Рита продовжує з завзяттям піклуватись про нього, у Лео з'явилось відчуття, що вони дуже схожі.

Розмістившись за великим круглим столом, що ще вчора вночі був порожнім, вони почали їсти. Смак домашньої пасти, її турбота і веселий сміх, квіти у вазі позаду - здавалось, він все життя чекав цієї миті. Після вечері вони приготували чай і чоловік допоміг дівчині сісти на дивані.

-Я приніс ще дещо... - Лео виклав плитку шоколаду та записник на невелику тацю, де вже чекав чай, і обережно відніс її у вітальню, поставивши на журнальний столик поруч з дівчиною. Він сів поруч і подивися на неї: хвилі, що до цього тримала резинка, хаотично розсипались по подушці. Дівчина підвелась і потягнулася до таці, невеликі прядки впали в перед, прикриваючи її обличчя, але Рита швидко заправила їх за вухо.

-Як пахне! - вона відкрила плитку шоколаду і поклала маленький шматочок в рот. - Мм, справді смачно. Спробуйте...! - дівчина взяла ще один і протягнула його Лео. Чоловік застиг, усвідомлюючи, як виявляється приємно, коли про тебе піклуються. Вона піднесла плитку до його губ і посміхнулась. - Ану, Леонардо, скажіть "ааа"... - він відкрив рот і дівчина швидко поклала туди шматочок шоколаду.

"Яка вона все таки... проста, навіть не переймається, що годує чоловіка з рук. І яка вона красива, коли посміхається..." - він швидко відволікся, вирішивши подати дівчині чашку з чаєм.

"Який турботливий, так і не скажеш, що в редакції усі по струнці ходять і бояться зайвий раз потрапити до його кабінету... " - вона з посмішкою прийняла чай і подивилась на записник, який до цього не помічала.

-Який красивий... - Рита взяла в руки невелику книжечку і відкрила посередині, вдихаючи запах нового записника.

-Подумав, що цей особливий блокнот точно має бути твоїм. Мій друг займається поліграфією і по секрету розповів, що видання лімітоване. - вона прогортала ще декілька сторінок, помітивши, що на кожній із них біля номеру є маленький малюнок, що дійсно робив записник особливим. Чоловік спостерігав за її рухами: повільні доторки пальців, граційні плавіні рухи, легка посмішка і уважний погляд - усе це ніби зчитувалось, але він і сам здивувався такій своїй увазі до деталей. Рита, помітивши, що директор уважно стежить за нею, ледь помітно посміхнулась, ховаючи це за блокнотом.

"Ніколи б не подумала, що буду ось так сидіти вдома у Лео Мора і, тим паче, отримувати від нього подарунки... Якби мені сказали про це тиждень тому - покрутила б пальцем біля скроні" - вона закрила записник і поклала його біля себе.

-Він просто чарівний, дякую за усе це... - Рита підвела очі і їх погляди зустрілись. Контакт тривав трохи довше, ніж просто ввічливий, і на у
устах обох знову з'явились посмішки.

-Радий, що тобі сподобалось... Доречі, пані Муся була дуже здивована моїм візитом, але після гарної порції ласощів ми з нею подружились. - дівчина, почувши про свою кішку підсунулась ближче.

-Вона не дуже сварилась? - чоловік похитав головою. - Слава богу, бо вона компанійська і погано переносить самотність...

-Вона передавала тобі привіт і просила гарно дбати про її господарку. Я обов'язково завтра ще відвідаю її, тому не турбуйся. - Рита припіднялась і потягнула чоловіка до себе.

-Дякую... за все. - вона обвила його тоненькими ручками за талію, обережно поклавши голову на чоловічі груди.

-Немає за що... - він на секунду завмер від неочікуваних обіймів, але потім рука знову мимоволі лягла на її голову. Ці кучері, що вистрибують з-під пальців були його слабкістю. Чоловік обережно погладив її по голові, відчуваючи, як швидко можна прив'язатись до когось. Вона ніби була звичайною, простою, але у цій простоті так виділялась, що він не міг противитися.