*наступний вівторок*

Безцеремонно перервавши сон дівчини, сонце проривалося крізь не до кінця закриті штори. Кішка, яка до цього мирно сопіла в ногах своєї власниці, вирішила піти у незаплановану ауденцію по квартирі. Рита змучено потерла очі, ніби й не спала зовсім, і розхитаною поступ'ю пішла на кухню. Ранкова кава з молоком, яку вона завжди робила з ціллю додати собі трохи енергії, нічим таким дівчину не потішила, але в голові промайнула цікава думка.

-Муся, якщо я сьогодні, як справжній офісний планктон прийду в офіс з синцями під очима - я особисто покараю тебе тижнем без улюбленого рідкого корму! І спати будеш на дивані, а не моїй голові...! - але кішка ніби й не чуючи її погроз граційно застрибнула на підвіконня і почала вислідковувати чергового голуба. - Ну звичайно, тобі до цих проблем немає ніякого діла, дуже добре, пані Муся! - відмахнувшись від розмови дівчина почала поспіхом збиратись, то малюючи засохлою тушшю вії, то борячись з блискавкою на спідниці. Вона була дуже рада і схвильована одночасно, що їй випала честь познайомитись і провести цілий вечір в компанії директора журналу, бо в їх журналістських колах про нього складали легенди і наділяли його персону чи то не магічними здібностями. Стерши з обличчя дурнувату посмішку після згадки зацікавленого погляду містера Мора, вона вскочила в пальто та туфлі і, попрощавшись з зниклою у кухні кішкою, побігла на заняття.

Останній курс університету на початку здавався таким далеким, а перспективи після нього такими яскравими, що опинившись на порозі цих перспектив дівчина часто задавалась питанням: "А що такого мало статись під час навчання, щоб я одразу могла стати редактором і отримати усі гроші світу...? ", - але воно так і залишилось без відповіді. Старі друзі вже сиділи в аудиторії, привітно підкликаючи Риту до себе.

-Наше ясне сонечко сьогодні виглядає як жертва жовтневої революції... вчора був тяжкий день? - Метью розсміявся від власного порівняння і відсунув для дівчини стілець поруч.

-Мет, не обов'язково псувати з ранку і так не чарівний день... ліпше б збігав нам за кавою, а не тренував свого гострого язика. - Софі, що стояла до них спиною, озирнулась і привітно кивнула Риті.

-Ні слова більше! - хлопець вибіг із аудиторії так швидко, що його стілець захитався на місці.

-Такий він легкий на підйом, у нашому журналі йому б ціни не було... Але що поробиш, Мет - творча натура і його цікавлять тільки власні романи. - дівчата переглянулись і разом засміялись.

Після сніданку капучино із автомату друзі розсілись по своїм місцям і з цікавістю поглянули на лектора. Він привітав усіх з початком курсу і сказав, що приготував для них сюрприз у вигляді прямого доторку до професії і практики в одному з найпопулярніших журналів міста. У Рити промайнула думка, що таких журналів всього 2, але її увагу швидко перейняв на себе високий чоловік у лакованих туфлях.

"Ну чому саме в цьому університеті і саме в той день, коли я вирішила прийти на пари мій директор мав бути запрошеним гостем...? " - чоловік повільно пройшовся поглядом по аудиторії і, помітивши знайому фігуру, ледь помітно посміхнувся. Потім запитав щось пошепки у лектора і посміхнувся ще ширше.

Майже всю пару Леонардо Мор розповідав про будні журналістики, про роботу в редакції і специфіку публікації робіт, але за 10 хвилин до закінчення підвівся лектор і став зачитувати список студентів, що підуть на " пробний робочий день" у цей журнал. У цей клятий журнал! Дівчина уважно слухала імена своїх однокурсників, але свого так і не почула, тому вона подивилась на директора і знову зустрілась з цими вивчаючими зеленими очима.

-Пане Редкліф, Ви забули мою улюблену журналістку. - на секунду в аудиторії стих підлітковий гул і усі подивились точно на Лео Мора. - Рита Па-тер-сон, вона вже працює у мене і думаю буде слугувати гарним прикладом для її майбутніх колег. - обличчя одразу залило жаром, а перешіптування і погляди однокурсників різко змінили свій вектор з директора на Риту. Хотілось провалитись крізь землю, але тортури на цьому не скінчились.

-Усіх студентів, що я назвав прошу збиратись, наступні пари для вас скасовуються, ви будете займатись практикою. А Риту я попрошу пройти з містером Мором в мій кабінет. - вона слухняно підвелась, обдумуючи що такого хоче обговорити лектор з нею та директором журналу, але як тільки вони вийшли з кабінету - пан Редкліф слухняно віддав ключі Лео Мору і з посмішкою попрямував коридором.

-Містер Мор, Вам не здається дивним... - хотіла вже спитати  дівчина про його появу у її університеті саме на цьому потоці, але він жестом попросив помовчати і, взявши її за руку, повів в сторону кабінету пана Редкліфа. Двері за її спиною зачинились і Рита знову опинилась сам на сам з власним директором.

-Рито, ти не перестаєш мене дивувати! - його посмішка тепер стала широкою та щирою, як тоді ввечері. - Мало того, що ліпша студентка на потоці, ти ще й встигаєш працювати повний робочий день журналісткою... і знову назвала мене "Містер Мор". - на останній фразі вона вже не змогла грати здивування і розсміялась.

-Так і знала, що з усіх питань Вас буде цікавити тільки те, що я не назвала Вас Лео!

-Тоді чому ти це робиш... А, значить спеціально провокуєш! - він також засміявся, але здавалось, що думки його були далеко від теми їхньої розмови.

-Мені здається, Вас щось турбує... - чоловік поспіхом натягнув на обличчя безтурботну посмішку і навіть трохи відійшов, але стурбованість з його погляду нікуди не ділась.

-Ти завжди будеш лізти мені в душу, чи тільки коли того потребує справа? - він похапцем поправив волосся і видихнув. - Так, є дещо... у мене через місяць буде благодійна вечеря, де збереться уся верхівка нашого міста і їх запрошені гості. Там можна буде наскрести чимало компромату, але я турбуюсь, що один з акціонерів "Ю-лай груп" все ж вирве собі в плотному графіку вечір і прийде туди разом з моєю колишньою. - Рита привідкрила рот від здивування, бо їй здавалось, що такі зайняті і важливі в місті люди не переймаються колишніми зв'язками і тим паче випадковими зустрічами з колишніми. Але, як виявилось, їм так само не сторонні переживання простих смертних.

-Якщо Вам полегшає від цього: я мушу кожен божий прихід в університет зустрічатись зі своїм колишнім, сидіти з ним на парах та слухати його дурнуваті прозаїчні порівняння мене з історичними особистостями. І хоча наші стосунки були ще далекими від заручин і більше схожі на дружні посиденьки, що стали чимось більшим, але постарайтесь не придавати такої сильної уваги її персоні. Це не ви втратили кохання всього життя, а вона проміняла чарівного чоловіка з глибоким внутрішнім світом і емоційним інтелектом, що велика рідкість у наш час, на  гроші і статус. - Лео присів на край викладацького столу і знову підвів на неї той вивчаючий погляд.

-Ну якщо моя журналістка та просто гарна дівчина так вважає - тоді дійсно немає про що турбуватись. - його очі вивчали кожен її сантиметр, але чоловік не давав і натяку на те, що щось в їх ділових стосунках змінилось. - А тепер, якщо ми обговорили усіх колишніх, я б попросив тебе провести цим дітям екскурсію офісом і взяти їх на твоє наступне інтерв'ю. А ввечері зайдеш до мене і ми обговоримо успіхи. - Рита відігнала від себе усі безглузді думки і поспіхом кивнула, намагаючись якомога швидше зникнути з поля зору його пронизливих зелених очей.

Зустрівши однокурсників в дворі університету, вона запропонувала їм прогулятись і взяти кави по дорозі до офісу, а потім познайомитись з найчарівнішим офіс менеджером у світі і бути присутніми на її інтерв'ю. Усім так нетерпілось скоріше відчути себе справжніми журналістами, що питань з приводу її вітсутності не виникало.

Сьогодні на повістці дня у Рити було інтерв'ю з акторкою Мірабель, що стала замішана у любовному скандалі з відомим продюсером. Вона розповіла по дорозі усім присутнім тонкощі нещодавніх новин з її участю. Але на пів розмови в парку Риту перервав телефонний дзвінок.

-Слухаю? - з деякою тривогою вона прийняла виклик від офіс менеджера Джона.

-Рито, ти ще не дійшла до Мірабель?! - дівчина попросила дати їй хвилинку і компанія молодих журналістів пішла трохи далі по алеї.

-Ні, Джоне, що трапилось? Ти лякаєш мене такими неочікуваними дзвінками...

-Немає часу пояснювати... Журналістка спец-випусків зараз на лікарняному з малим, а в центрі почався якийсь мітинг. Усі наші зараз задіяні на інших репортажах, тому я мушу просити тебе піти у цей балаган і з'ясувати, з якої причини він почався і хоча б якісь деталі! Я не знаю, що робити з твоєю групою жовторотиків, але їх у це вплутувати точно не потрібно, тому можеш відправити їх на пробний репораж з Мірою. Ти дуже мене виручиш, Рито! Будь ласка... - дівчина видихнула і оцінила свої можливості. Більша частина групи чула про скандал і могла б задати акторці влучні питання, а інших можна просто розпустити по домах. Вона жестом поманила до себе подругу і ствердно відповіда Джону, після чого повісила слухавку.

-Друзі, плани дещо змінились! - однокурсники підійшли ближче. - Мені негайно потрібно бути в іншому місці, тому, Метью... - хлопець, що до цього вальяжно попивав каву в стороні, звернув на неї свою увагу. - Ти дуже мене виручиш, якщо візьмеш з собою усіх охочих і заміниш мене на інтерв'ю з Мірабель. Я ненавиджу скасовувати зустрічі, особливо якщо до них залишилось 15 хвилин...! А інші можуть бути вільними. Я передам пану Рідкліфу, що усі були дуже корисними і провели увесь день зі мною. - група радісно переглянулись, після чого команда з 8 студентів пішла на інтерв'ю, а решта у бар за рогом.

-Рито, щось важливе? - подруга Софі була трохи збентежена такою різкою зміною планів, але дівчина похитала у відповідь головою.

-Не турбуйся, просто треба вийти на заміну. Я вірю, що у вас вийде круте інтерв'ю, Мет і без пропуску до кого завгодно в труси залізе, це буде мій найліпший репораж! - вони посміялись з недолугого жарту та розійшлись.

На центральній площі міста дійсно розгортався масштабний протест: люди з плакатами, коктейлями Молотова та іншими підручними засобами прямували до міської ради. Рита вдало підлаштувалась в кінець шеренги та почала слухати, про що гудить розлючений натовп. Виявилось, на великому автомобільному виробництві почались стрімкі скорочення, бюджет урізав фінансування, почали затримувати поставки та виплату заробітної плати. Люди, яким не платили вже пару місяців, залишились без роботи та компенсацій, а багато хто навіть без можливості влаштуватись на інше виробництво через похилий вік чи, навпаки, брак досвіду. Рита помітила в стороні загублений плакат "Поверніть нам наші гроші!" та миттєво підхопила його, продовжуючи марш разом з натовпом. Але рух потроху зупинявся, бо перед стінами кабміну люд вже чекала колона спецназу. Водяні пістолети льодяними струменями збивали людей з ніг, багато хто почав рукопашний бій з стіною поліцейських щитів. Люди, які йшли поруч з дівчиною почали причитати, що і на роботі не цінували, і тепер переб'ють як скот на фермі, але в секунду перед ногами пролунав гучний вибух скляної пляшки, яку жбурнув хтось попереду і дівчина тільки і встигла, що скрикнути від різкого болю. Натовп вмить розійшовся, хтось поблизу почав кликати на допомогу. Перед очима у дівчини попливли силуети, а шум людей ставав все далі і все тихіше, поки зовсім не зник.

Прибігши на крики людей, Софі та Метью побачили справжнє поле бою в ніби цивілізованому місті. Багато людей перед будівлею вже лежало, декого крутили і пакували в буси люди в формі. Серед усієї цієї какофонії вони помітили на асфальті непритому Риту, яку намагплись відтягнути в сторону небайдужі дідусь та його онук.

-Що сталося?! - дувчина впала на коліна перед подругою і побачила декілька уламків пляшки в її ікрах, повз які тонкими стуменями текла кров. Хлопець одразу підхопив дівчину на руки і не чекаючи роз'яснень побіг в сторону офісу. - Не турбуйтеся, ми її друзі! - тільки й встигла крикнути на ходу поблідла Софі, намагаючись наздогнати Метью.

Вони пробігли пару кварталів, перш ніж на горизонті побачили вивіску головного офісу журналу. Дівчина вибігла наперед і відчинила двері, щоб юнак міг занести Риту. З-під стійки винирнув Джон, і впізнавши безсвідоме тіло, негайно натиснув на кнопку виклику директора. Софі тим часом швидко пояснила оператору швидкої поранення подруги і назвала адресу.

-Містер Мор, Рита Патерсон без свідомості, її друзі викликали швидку! - лінія одразу обірвалась, і Джон стурбовано перевів на студентів погляд. - Ви поки покладіть її на диван, я принесу води і щось, чим зможемо перемотати рани! - як тільки хлопець зник за кутом, у фойє майже влетів директор. Він спочатку виглядав злим і трохи збентеженим, але побачивши скло в ногах дівчини його обличчя прийняло мармурового відтінку.

-Що сталось?! Чому вона з склом в ногах після інтерв'ю з актрисою? - він поспіхом присів на коліна перед диваном і накинув на неї свій піджак.

-Вона пішла на заміну, сказала нам провести інтерв'ю самим! Звідки ми могли знати, що вона піде на якийсь мітинг?! - юнак був наляканим і злим одночасно. Якби вони знали, куди саме Рита зібралась йти - відправили б з нею команду хлопців. А так дівчина опинилась одна в епіцентрі бурхливого протесту, і він картав себе, що не був там замість неї.

-Мітинг...? Джон!!! - офіс менеджер, ніби чекаючи свого вироку за кутом, миттєво став перед директором і покірно схилив голову. - Якого біса рядовий журналіст забув на мітингу?! Без спец.оснащення, без підготовки до таких репоражів? Чому ти, клятий ідіот, сам не пішов постибати з плакатом з цими мирними мешканцями? А!? - чоловік і надалі б визвірявся на юнака, якби в двері не зайшли працівники швидкої.

Після огляду, вилучення уламків та дезінфекції, жінка наклала на найглибші рани шви, зробила перев'язку та надала рекомендації з догляду, а також наполягла на госпіталізації, якщо до вечора дівчина не прийде до тями, після чого бригада покинула приміщення. Друзі побули ще деякий час, але директор був сам не свій і наполегливо попросив усіх закінчити роботу швидше і покинути будівлю. Він переніс Риту в свій кабінет, підготував їй диван та накрив дівчину пледом. Сам сів за робочий стіл і почав нервово стукати подушечками пальців по стільниці, потім нерозбірливо перекладати папери і щохвилини підводився на рандеву навколо дивану, перевіряючи, чи не приходить вона до тями. Секунди тягнулись вічність і через довгих годину і 20 хвилин після її поранення дівчина все ж почала подавати ознаки життя. Трохи простонавши, вона відкрила очі і спробувала підвестись, але знову відчула той пронизливий біль в ногах і скрикнула.

-Шшш, тихо, все добре, ти вже у безпеці... - з полегшенням він протягнув свою руку до дівчини, але застиг, так і не встигнувши доторкнутись. Що він взагалі робить? Чому нервується, не знаходить собі місця? Чому так відлягло, коли вона нарешті отямилась? - Рито, ти в офісі, на мітингу в тебе потрапили уламки скляної пляшки і від стресу ти втратила свідомість. Твої однокурсники принесли тебе сюди, лікарі обробили рани і тепер все добре... - дівчина повернула голову, примружившись від світла настільної лампи, і її погляд знову наштовхнувся на ці зелені очі.

-Містер Мор, а чому я у Вас в кабінеті? І що з ногами, я не можу поворухнути, дуже болять... - вона привстала на ліктях, але кінцівки були скриті під м'яким пледом. - І чому це все схоже на турботу моєї мами... - від такого порівняння чоловік почав нервово сміятись.

-Ти права, я настільки рознервувася, що хіба не підібгав тобі ковдру і в лоб не поцілував... - він сів на підлогу, прикривши обличчя руками. - А ще розпустив весь офіс і вигнав твоїх друзів, бо хотів сам бути поруч, коли отямишся. Я невиправний егоїст, думав ти будеш рада мене побачити... хоча з якого дива, якщо ми буквально вчора познайомились. - Рита слухала це монолог і на її вустах розповзалась незатійлива посмішка.

-Або просто хвилювались за свого нового друга...? - вона протянула руку і погладила його по волоссю кінчиками пальців. - Не нервуйтеся так, якщо я зараз відкрию цей плед, і там будуть не ампутовані ноги - я буду найщасливішою людиною на планеті. - чоловік піднявся і допоміг дівчині розкритись. На ікрах було пару незначних подряпин і декілька ділянок, перемотаних бинтами. - А це... - вона обережно показала в бік глибших ран і поглянула на Леонардо.

-Там наклали шви і розповіли, як за ними доглядати. Першу добу потрібно постійно промивати і робити перев'язки, тому я напишу тобі усі рекомендації на аркуш і відвезу додому... - чоловік вже зібрався йти до робочого столу, як Рита його зупинила.

-Мені немає кого попросити доглянути... мама в іншому місті і хвилювати її точно не хочеться, а тут хіба висмикнути з занять Софі, але вона йде на червоний диплом і мені... - дівчина зупинилась на півслова, слідкуючи за рухами директора. Він обернувся і знову присів перед нею навпочіпки.

-Ну тоді відвезу до себе додому, якщо ти не проти, і буду усю ніч займатись перев'язками, а завтра прийде гувернантка і буде допомагати тобі. - Він, ніби спеціально не дочікуючись відповіді, згріб Риту в руки і поправив на ній плед. - А тепер я постараюсь обережно донести тебе до машини, якщо ти постараєшся не вириватись. - вони разом засміялись від такого збігу обставин: вона уявляла, як незнайомий до цього жорсткий директор тепер усю ніч буде обхажувати її хворі ноги; а він думав, що чомусь новина про відсутність допомоги ощасливила його і вперше за 4 роки в холостяцькій квартирі з'явиться хтось окрім прибиральниці.