Давно опала калина,
І під снігом спить горобина.
А в Україні плаче дитина,
Її маму вбила вражина....
Хоч маля, та все розуміє,
Та від страху волосся сивіє.
Знову клята тривога завиє,
Знов від жаху крихітка мліє.
Весною зацвіте знов калина,
І повернеться батько до сина.
Та не верне вже маму дитина...
Ось до чого ти дійшла, Україна!
Біль і відчай на нашій землі,
Плач і сльози рікою течуть.
Ми бороним кордони свої,
На болота всі орки втечуть.
Помстимось за опалу калину,
Помстимось за руду горобину.
І за маму, бабусю, дитину.
За скривавлену Батьківщину!
Від ворогів ЗСУ захистить,
Україна і Київ стоїть.
Хто не воює, Бога моліть,
Щоб могли діти з мамами жить.
Щоб всі воїни до дому прийшли,
І в Україні щастя знайшли.
Щоб ніколи ми не допустили,
Днів, де народ наш губили.
Повірте, проросте ще калина,
Восени дозріє горобина.
Буде радість у доньки і сина,
Все мине, заживе Україна!