- Самий справжній.

- Я, щоб ти знав, син одного з самих впливових чоловіків України. Мій батько - Сергій Володимирович Кропивницький. Знаєш такого?

- Ти ж навіть схожий на мене. Світле волосся, сині очі, статура...

- Ні ні ні. Олег Винник дуже на тебе схожий. Вали до нього, а мене облиш.

- Ти мені не віриш?

- Хех, - розсміявся спянілий хлопець, - Чорту довіритись, що піти й повіситись.

- Тобі потрібні докази?

- Я не буду робити тест на батьківство. Боюсь уколів.

- Жодних уколів.

 Артур підійшов до Макса. Його руки лягли на світлу голову хлопця. Мисливець підсунув своє обличчя до обличчя співрозмовника.

- Ти що, хтивий збоченцю, зібрався мене цілувати? Я дівчат люблю. Я натурал.

- Замовкни і дивись мені прямо в очі.

 Макс слухняно виконав наказ, задля цікавості. Їх погляди зустрілись. Кропивницький дивився в сині очі. Вони стали змінюватись, переливаючись різними кольорами. Фарби вертілись по колу все перемішуючись та перемішуючись. Макс почав розрізняти картинки. Макс зазирнув у минуле.

Тим часом.

 Ніка знаходилась у квартирі свого бойфренда в якій пахтіло немитими носками і завжди стояв безлад.

 Чорнявий хлопчина з пластирем на носі та прищами на обличчі сидів за ноутбуком, попивав енергетик та рубався в гру.

- Владе, я що, даремно приїхала? - невдоволено поцікавилась руда лежачи на ліжку.

- Вибач, але в мене тут серйозна битва. Я не можу залишити друзів у біді. Без мене їм гайки.

- Ти завжди сидиш в цій клятій грі! Ходімо посидимо біля Дніпра?- В мене гра. Ходімо покатаємось на роликах в "Хрещатик Сіті"? - В мене гра. Ходімо з друзями в кафешку? - В мене гра. Скільки можна? - Ніка надула свої рум'яні щічки.

- На все свій час. Терпіння і ще раз терпіння, - спокійно відповідав Влад не відриваючись від екрану.

 Ніка зняла з себе одяг. На ній була спокуслива спідня білизна чорного кольору, яка досить апетитно виглядала на її чудових формах. Ніка повільно підійшла до ігромана. Тендітна рука дівчини закрила ноутбук, а інша розвернула крісло, аби Влад бачив що йому пропонують.

- Ти здуріла?! - вигукнув той, але відразу ж замовк щойно його очі глянули на дівоче тіло.

- Владику, ходімо в ліжко.

- А ти даси? - невдоволено буркнув хлопець. - Чи як завжди, все закінчиться одними лиш цьомками та обіймашками?

- Любий, ти ж знаєш що для мене це серйозна річ. Я ще не готова.

- А я не готовий ще хто знай скільки працювати своєю правою рукою. Моя долоня скоро вже мохом вкриється. Ти ж чула легенду, де говориться, що в тих, хто часто "турбує козака" на долонях виростає волосся?

- Не вигадуй. Це лише міф, - усміхнулась дівчина і сіла йому на коліна.

- Ніка, тобі вже 19. Інші дівки вже в 13 втрачають цноту, а ти все чекаєш у моря погоди.

- Ми ще мало зустрічаємось.

- Мало? Пів року! Я вважаю що вже настав той самий час.

- Владику, я хочу щоб це було якось оригінально. Щоб запам'яталось на все життя.

- Вибачай. Я бідний студент і не в силах влаштувати тобі щось офігенно-грандіозне.

- А до чого тут гроші? В цій справі потрібно лише трішки креативності.

- Ніко, лягай спати. Я маю закінчити битву.

 Влад змусив дівчину встати з його худорлявих колін. Як тільки но Ніка злізла хлопець розвернувся назад до столу і відкрив ноутбук.

 Осінь пофарбувала в жовті кольори листя і тихенько зривала їх з дерев. Небо набуло кольору какао. Пішов дощ. Місцевий парк шумів від ударів холодних краплин. Люди сховались у своїх домівках і тільки одній дівчині було все одно. 

 На мокрій дерев'яній лавці сиділа дев'ятирічна красуня. Довге руссяве волосся мочив дощ і від цьго воно стало схожим на відварену лапшу.

 Небо плакало, а разом з ним, і самотня в парку дівчина.

- Не гоже такій чудовій дівчині сидіти тут в таку паршиву погоду. Ви що, плачете?

 Дощ перестав мочити бідолашну. Її захистила чорна парасолька яку тримав незнайомець сидячи поруч на лавці. Це був Артур. Він новсив той же самий плащ, який носить і до тепер. Таке ж саме світле, довге по плечі волосся, але його обличчя виглядало свіжішим, білішим та не мало зморшок.

- Не звертайте на мене увагу. Ідіть собі своєю дорогою, - з плачем відповіла молода дівчина.

-  Який я тоді буду джентельмен якщо залишу вас тут, в такому стані, мочитись під холодним дощем? Ще захворієте, та не доведи Боже, помрете. Хах. Я згадав за нього. Мої б земляки мене б пришили, - усміхнувся Артур, але дівчина пропустила повз вуха його останні слова.

- Не хай так і буде. Я не хочу жити.

- Красунечко, заспокійтесь. Розкажіть мені про свої проблеми, а раптом, я зможу їх вирішити?

- Я дуже сумніваюсь.

 Дівчина хвилину помовчала, а потім, все ж таки наважилась розповісти.

- Мій чоловік дуже хоче мати дитину. Хоче, а я не можу. Я безплідна. Він витратив купу грошей. В яких клініках я тільки не лікувалась і все марно. Знаєте що він сказав мені сьогодні вранці? - Люба, я тебе кохаю, але мені не потрібна жінка, яка не в змозі народити мені спадкоємця. - Сьогодні ходила за результатами. А він мені сказав - Якщо нічого не зміниться - ми розлучаємось. Безплідна жінка це як спиртне без алкоголю. Ти його п'єш, а толку нуль.

- І що сказали лікарі?

- Я сиджу і реву під цим кляти дощем! Гдаєте, від того, що все чудово?! - плачучи волала знедолена дівчина.

- Ви мене вибачте, але ваш чоловік, він ще те лайно. Як вас звати?

- Ольга.

- Дуже приємно. Я Артур. А що, якби я Вам сказав, що є вирішення вашій проблемі.

- Я на все згодна, - жваво відповіла та.

- Не поспішайте з відповіддю, бо цей варіант вам може не сподобатись. Ольга, ви зможете мати дитину, але, тільки від мене.

 Ольга незрозумілим поглядом глянула на свого співрозмовника.

- Ви що, псих?

- Ні. Я просто не такий як інші. 

 Дівчина з недовірою дивилась в його сині очі.

- Я краще піду.

- Хвилинку!

 На землі лежали камінчики які пробрались дощем. Артур нахилився і двійко взяв в кулак.

- В казках розповідають історії про чортів які вміли перетворювати звичайне каміння на золото. Цікаво, а чи зможу я?

 Артур розкрив долоню.

Ольга встала щоб піти якомога далі від хворого, на її думку, чоловіка, але побачивши що на його долоні лежать дві золоті монети відразу ж присіла на своє місце.

- Як це Ви...Ви чарівник?

- Можна і так сказати, - легко усміхнувся Артур і жбурнув монети в сторону.

 На мокру траву презимлилось два звичайних камінці.

- Це ще не привід щоб Вам вірити. 

- Без питань. Покажу Вам дещо цікавіше, - Артур підвівся і відкинув парасольку в сторону. - Встаньте.

 Чоловік в чорному плащі протягнув свою руку Ольгі. Вона вагалась, але потім взалась і стала на ноги. 

 З внутрішньої кишені свого довгого плаща Артур дістав невеличке квадратне дзеркальце розмірами з два сірникових коробки. Вільна рука міцно стискала долоню Ольги.

- Заплющ очі і думай про свою кімнату. Нехай її інтер'єр стане в тебе перед очима, як картинка.

 Дівчина заплющила очі, а Артур підкинув шматок дзеркала вгору. Воно завертілось над їхніми головами і випромінюючи дивне червоне світло втягло двох осіб в себе.

 Ішов дощ. В місцевому парку було безлюдно. На тротуарі лежало мокре невеличке дзеркальце.

 Червоне світло освітило простору кімнату. З великого дорогого трюмо вилетіли Артур та Ольга. Ще трохи і вони б звалились на пілогу, але чоловік в чорному виставив перед собою праву ногу зігнувши її в коліні. Артур протягнув праву руку і спина дівчини лягла на неї.  Ольга впала в обійми Артура. Їхні погляди зустрілись. Вони були досить близько одне біля одного. Дівчина дивилась на вродливе обличчя молодого незнайомця, який схилявся на нею.

- Зловив, - посміхнувся блондин і поставив дівчину на ноги.

 Заплакана красуня привідкрила від здивування рот і оглянулась до вкола, пробігаючись очима по своїй кімнаті.

- Це не можливо.

- Так. Але не для мене. Я тобі запропонував, а ти думай. Взавтра. Рівно о 18:00 я прийду сюди за твоєю відповіддю. Ти можеш отримати розлучення і залишитись голою, босою та нікому не потрібною, при цьому, ти ніколи не зможеш стати мамою. Або ж ти народиш від мене дитину. Це буде твоя рідна кровинка. Твоє щастя, якого б могло ніколи не бути. Чоловікові своєму скажиш, що дитя від нього і він буде на сьомому небі від щастя. Всі залишаться у виграші. Вибір за тобою.