Zhenya Blyzniuk

2021-01-09 21:17:28

насилля

Думки вголос, Різне

Вона не поспішаючи поверталася додому з тренування. Сьогодні їх затримали на пів години, а отже вже 21.40. Мороз прокладав шлях до її ніжної шкіри, а вона йшла не помічаючи нічого, окрім музики, яка лунала у її навушниках. До теплої домівки лишився один поворот, та раптом, хтось вхопив її за руку. - Ти глуха, дівчино? Ото молодь пішла, ну, аби вуха заткнути якоюсь фігнею. - Вибачте, ви щось хотіли?Відпустіть мою руку, будьте ласкаві. - Ти чого з себе виховану клеїш, га? Знаю я вас таких. - Вибачте, ви напевно мене з кимось плутаєте. Я маю йти додому. - злякалась Варя. - О, то може я проведу тебе, дівчинко. Адже ж є різні ненормальні, що чіпляються до таких красунь, як ти. І пізно вже. - Ні, дякую, до побачення. - вона вже почала відходити, як відчула руку на її шиї. - А хіба ж я дозволяв тобі йти? Ну сволото малолітня... - він замахнувся. "Я вже навіть не здивована",- подумала. - Чому ж ти мовчиш? Де сльози, крик про допомогу? Чи я натрапив на слухняну дівчину? - він розсміявся, так голосно і бридко, що ледь не знудило. - Я просто не здивована... - Що? О, то ти насправді смілива леді, ну зараз будеш дивуватися... - Я не здивована, адже це не вперше. - поглянула чоловіку в очі, - ви не перший хто хоче погратись з моїм тілом, зґвалтувати не тільки фізично, а й морально. - Я тобі не психолог, помовч! - він стис її шию міцніше. Повітря стало важче вдихати, проте Варя продовжила. - Чи знаєте ви, що кажуть люди про насилля? Ні, бо вам же й не цікаво, правда? А я знаю. Вони кажуть:"ну а чого ж ти вечором у спідниці ходиш? то може зараз так знаходять свою любов? ти сама спровокувала!" - Мені чхати, - перебив її чоловік. Ти ба, чи в тебе друзів нема, аби це розповісти. Гидота малолітня. - Ні, нема.- прошепотіла. - Що? Що ти кажеш там собі під носа, я питаю?! - Нема в мене друзів, бо бачте:"ніхто не хоче бути другом для "бракованої" у 11 років. Чого дивитесь? Так, мене зґвалтували, я ж казала ви - не перший. Він відпустив її. Варя впала на асфальт. Сиділа нерухомо. - Чому не тікаєш? Я ж відпустив. Йди. Йди геть, малолітко! - Чого розкричавсь? Совість прокинулась? Вона піднялась, взяла сумку й пішла геть. По щоці прокотилася сльоза, вигулькнули спогади. Забігла до себе в кімнату, зачинилась й ковтала емоції, аби мати не переживала. "Завтра доведеться маскувати синці від того падлюки. Знову." - подумала й поринула в неспокійний сон. Її батько був тим "першим", у 11 років. Поглумився й зник. Ніхто окрім неї не знав хто це зробив. Вона мовчала, не сказала навіть матері, котра так сильно його кохала й чекала повернення вже котрий рік. ( всі збіги з реальністю - лиш збіги )