Я ніколи не дивилась на світ через " рожеві окуляри "  завжди оцінювала ситуації  "тверезо" . З дитинства мене вчили бути сильною , терпіти все заради  певної мети  і  добиватися того чого мені хочеться. Але робити це  все ідеально з високо піднятою  головою . 
    Ці принципи  формували   мене , як сильну й незалежну  особистість , але іноді мені здавалося , що це ламає мене . І настав той день коли я не витримала , коли я зрозуміла , що я не можу бути ідеальною у всьому , але всім було начхати  були лише слова " ти мусиш "   " ти повинна " " не розчаруй  нас " . І настав день коли все таки я не витримала я зламалась  і довірилась не тим людям . Я думала , що це дружба , але все це було неправда . " Друзі " обговорювали мене за моєю спиною , а я не хотіла вірити , бо мені було добре з людьми які нічого не вимагають  . Я стала слабкою дівчинкою  , яка при кожній можливості починала плакати , " розпускати нюні" , і просити допомоги .  В якийсь  момент я зрозуміла , що це не правильно , але я не хотіла , щось змінювати бо я вже звикла до того , щоб підлаштовуватись  під когось іншого,  а не керувати . Моя думка стала нічим ,я почала залежати від " друзів " .Мені було важко спробувати щось нове , бо я боялась  , що їм це не сподобається . Я стала ніким і нічим  , мене ніби не існувало. 
   Мені все набридло , мені набридло залежати  від чиєїсь  думки , мені набридло бути ніким , мені набридло жити . Це все було нестерпно , я відкривала свою душу і розповідала  як  мені важко , не тим людям . Все , що я розповідала  все , що ці "друзі " дізнавалися  про мене було використано проти мене . Мене обговорювали  багато людей це була гра "зіпсований телефон". Кожен додавав щось нове і  виходили  цікаві історії . 
  В якийсь момент я все зрозуміла  , і була вдячна , що мене вже зламали вимогами бути ідеальною,  а " зламане  не доламаєш"  .
    Я  розірвала  всі стосунки  з " друзями "  і стала сама по собі . Я почала розуміти ті принципи і це стало моїми головними  правилами в житті . Але я додала ще одне " нуль емоцій " : не радій  , не сумуй , не злись  , не люби.  Я звісно не могла позбутись цих емоцій , але я перестала показувати їх . Я тримала все в собі  , одразу було важко і тому я багато плакала , вночі щоб ніхто не чув , але з часом це проходило.  Я не плакала , я знову стала сильною навіть ще сильнішою і мені це почало подобатися. Але як назло  , доля вирішила пожартувати,  я закохалась . Я казала  , що не люблю , але всередині мене розривало  . Мені було боляче відповісти на слова " я тебе люблю " від того кого так любила , " я не вірю в таке почуття " .
Тоді я проплакала всю ніч . Я не хотіла причиняти  йому біль , але відійти від образу холодної пофігістки я теж не могла . Я розвивалась знову і знову , я почала боятись . Але мене врятувало спілкування з людьми ,  з якими я дружила  в молодших класах . Ми знову були разом дві дівчини ( я і моя подруга) і наш розумний друг . Нам було добре бо ми були щирі одне з одним , але мені так здалося , але зрозуміла я це не одразу .
      А поки ми дружили . Після школи ми ходили разом до дому , бо нам було по дорозі . Ми говорили про все на світі , нам було весело,   спілкувалися ми переважно вживу , ніяких годинних переписок  в інтернеті. 
    Так було один рік , а потім літо , яке змінило нас  . Я стала холодним бездушним стервом , подруга не змінилась , але почала віддалятись від нас , а друг став лицимірним гавнюком , який грав на два фронти . Чому на два фронти ? Ми вчились (на момент написання  вчимося) у 9 класі , і наш клас був розділений на групи : ізгої, лузери , одиночки , шизануті , вірні друзі  (це ми ) та лідери з якими я колись дружила і ті з ким починає дружити мій друг.  Дружити - це не те слово , бо лідери не знають  , що таке друзі є лише щенята  , які виконують їх накази . Таким ставав мій друг . Ми почали обговорювати  інших , це не було в моїх правилах ,я почала зраджувати принципам . Але я не хотіла залишитись без єдиного друга так , як моя подруга віддалилася від нас , ми були одні.  Ми обговорювали весь клас я це терпіла  , але останьою  краплею стало те , що ми обговорювали нашу подругу .Я почала віддалятись від нього. Я знову залишилась сама зі своїми проблемами і вимогами бути ідеальною у всьому .Мені важко , але я не подавала виду і не плакала.  Я стала  монстром бездушним , злим на весь світ,  невміючим любити монстром. Найстрашніше, що мені це подобається , дуже подобається. Це вже не образ я стаю  такою . Здається я збожеволіла. У моєму житті не має сенсу , навіщо  жити . Думки про суїцид,  смерть - це вихід , але я не можу .Це не відповідає образу "стальної" дівчини , яка може витримати все. Я заплуталась? Ні  , я знаю , що я повинна робити . Я знайду людей , які будуть зі мною правдиві та чесні.
    Я змогла! Мене оточують люди,  які розділяють мої інтереси. Ми трішки ненормальні,  але ми чесні  та щирі між собою . У нас немає секретів,  ми підтримуємо один одного,  ми готові захистити своїх. Зараз я живу і не страждаю у мене є сенс життя і найкращі подруги, які формують мене як особистість , які змогли дістати з глубин мого серця добро і  змусили  стати собою , а не божевільним монстром .Це справжня  дружба я в цьому не сумніваюсь і я не можу  помилятись,  бо я вже зробила багато помилок .
    Зараз я дихаю "на повні груди " , бо поруч ті хто довели,  що я можу жити,  а не виживати.


    P.S. Я не боюсь.  Раніше я не боялась,  просто не боялась.  А зараз я не боюсь помилялись,  бо помилки доводять,  що я людина , що я не ідеальна і не маю такою бути. Помилки роблять людей сильними, головне в потрібний момент зрозуміти "хто ти?"
   Я буду помилятись без цього ніяк , але я не буду плакати я буду робити висновки та ідти далі.  В моїй пам'яті назавжди залишаться мої помилки  , а ще в моїй пам'яті залишиться моє перше кохання . Ти зараз щасливий я це добре знаю. Дякую,  що довів , що я можу любити.