Цей дивний тип знову влаштовував спектакль на очах у курців. Гаррі Брукс і його приятель Джерард Тайрон якраз вийшли в цей момент на черговий перекур, щоб відпочити від роботи. Двоє молодих хлопців часто любили спостерігати за незвичайними виставами з сигаретою в зубах під час перерв. Не виключенням став і цей день, коли після розвантаження чергової вантажівки кур'єрської компанії "RodMex", поштове відділення якої було розташоване на першому поверсі торгового центру "Plymouth Meeting Mall", вони знов сподівались зустріти цього місцевого дивака на тому ж місці.
Гаррі та Джерад могли б покурити біля службового входу або ж провести свою перерву, вийшовши на асфальтований майданчик біля рулонних воріт складу, де розміщувалися урна та лавка, іншими словами, в їх розпорядженні навіть було спеціально облаштоване місце для паління, однак вони ніколи не лінувалися піти саме до одного з найближчих парадних входів, особливо коли хтось пускав слух, що "клоун" або ж "актор" сьогодні "на сцені".
Тож, розвантаживши чергову вантажівку, яка прибула з центрального складу Річмонда, вони вирушили подивитись, чи не проводиться сьогодні один із тих самих безкоштовних виступів.
— Безкоштовне шоу від артиста погорілого театру, — полюбляв зауважувати Гаррі, як робив майже щоразу, вийшовши з торговельного центу і побачивши, що виконавець перебуває на сцені.
— Сьогодні він якийсь спокійний, — стверджував Джерард ясним, сонячним, суботнім ранком. — Схоже на те, що цей клоун заснув. Мабуть, за ніч не встиг виспатися, скоріш за все його знову ганяли по парку або метро підлітки.
Після цих слів Гаррі і Джерард закотилися сміхом. Люди навколо також спостерігали за тим дійством, яке розгорнулося перед входом у торговельний центр, однак робили це не настільки зацікавлено, як двоє хлопців у салатовому однострої "RodMex", які прийшли сюди виключно за цим.
— Цей чудило зараз перекоситься назад і просто впаде, якщо він реально задрімав, — промовив Гаррі, вкотре струсивши попіл із кінчика своєї сигарети в урну з попільничкою.
— Схоже цього разу нічого цікавого не намічається, цікаво, чи довго він так уже стоїть?
Гаррі залишив це питання без відповіді, бо йому самому було цікаво було б це знати. Однак не було виключено, що безхатченко стояв і тримав бічні двері відчиненими відтоді, як зачинили двоє основних обертових дверей через несправність проводки, що забезпечувала струмом систему. Сьогодні в обід мали прибути електрики, але поки що відвідувачі користувалися розпашними бічними дверима.
Звичайно ж, щоб пройти всередину вам потрібно було відкрити їх, на відміну від зручних обертових дверей. В особливості важко це давалось відвідувачам з візком або ж із сумками в руках, але цього ранку, схоже, що ці двері не зачинялися жодного разу, оскільки їх постійно утримував своєрідний швейцар, який працював тут на добровільних засадах та не нехтував найменшою можливістю задрімати під час роботи.
Більшість людей проходили всередину торгового центру і ніяк не звертали увагу на безхатченка, який постійно утримував двері відчиненими вже невідомо скільки часу. Це був вихідний день, тому потік відвідувачів сьогодні був більш ніж величезний, а випадковий консьєрж опинився тут у дуже потрібний момент.
— Може вони йому заплатили, щоб він так весь день стояв? — припустив Джерард і на їхніх обличчях знову з’явилися посмішки. — Така собі допомога з працевлаштування.
— Тоді їм варто знати, що їхній працівник спить на робочому місці. Уяви, якщо він реально вирубиться і відпустить двері, а ті пришибуть кого-небудь, ось тоді ми реально надірвемо животи!
— Так, о цей вийшов би номер, але схоже на те, що сьогодні нічого цікавого не стнеться, — зробив висновок Джерард. — Здається, він просто застиг на місці.
Вони викинули недопалки, проте не поспішали повертатися на склад. Двоє друзів продовжували стояти й дивитися на дивовижного місцевого волоцюгу, який закинув голову назад і наче заснув, продовжуючи тримати відчиненими розпашні двері торгового центру. Безхатченко був одягнений дуже тепло, попри те, що температура на вулиці сягала вісімдесяти п'яти градусів. Поки в серпні жителі столиці штату Вірджинія страждали від спеки і високих температур, цьому хлопцю в зимовій парці на пуху і куртці, очевидно, спека не доставляла ні крихти незручностей. Незліченна кількість жартів з вуст Джерарда і Гаррі пролунала і з цього приводу, однак, коли вони нарешті вичерпали себе, хлопці припинили жартувати на цю тему.
Найчастіше безхатченки не мали постійного місця проживання або жили в притулках, але навіть коли вони мали у своєму розпорядженні постійний нічліг, то як правило боялися залишати всі свої речі там на період відсутності. Тому людям, що опинилися в скрутному життєвому становищі, доводилося тягати весь свій одяг і речі з собою. У нашому ж випадку цей босяк возив все своє добро у візку з супермаркету.
— Уяви скільки разів за день він потіє і наскільки потім від нього сильно штиняє.
— Можливо у нього одяг виконує функцію шерсті, наприклад, як у собаки — захищає його від перегріву й ультрафіолету, — одного разу розмірковували вони.
Під хутряною паркою і курткою виднілося темно-червоне худі, а під цим усім «пирогом» з одягу на безхатченку красувалася темна футболка з написом: «СЕКСУАЛЬНИЙ ІНСТРУКТОР». Оскільки волоцюга ніколи не міняв свого вбрання і завжди приходив в одному й тому самому одязі, ця футболка по прикладу іншої невидальщини породила в них величезне число вульгарних жартів. Дизайн цього вбрання свідчив сам по собі про не повну адекватність власника і про його бажання привернути до себе увагу. І без іншого тільки завдяки цьому напису безхатченко притягував до себе безліч поглядів, а згодом сформував навіть групу з постійних фанатів, до числа яких входили Гаррі Брукс і Джерард Тайрон.
Собі на ноги волоцюга натянув мішкуваті коричневі штани карго, запозичені, судячи з усього, з якоїсь військової форми. Очевидно було те, вони мали далеко не презентабельний вигляд, і наштовхували на думку про те, що ці штані ніколи в своєму житті не зустрічалися з пральною машиною. На одному коліні виднілася дірка, сама ж тканина була потертою, брудною, плямистою, і в загальному дуже неохайною на вигляд. Судячи з усього, вони пережили не одну нічліжку на вулиці й не одну експедицію в сміттєвий контейнер.
Взутий колоритний безхатченко був у білі шкіряні напівчоботи, які давно вже втратили свій світлий колір і перетворилися на тьмяні, забруднені й заношені черевики. Невеликі підбори й оздоблення з хутра викликали підозри про те, що це взуття могло бути жіночим, однак про це Джерарду і Гаррі ще належало провести дискусію в майбутньому, скоріш за все на одній із чергових перерв. Це була ще одна скарбниця жартів, яку вони ще не розкоркували і не посмакували. Можливо, вони ще не жартували на тему жіночого взуття, бо їхні погляди рідко коли опускалися до ніг волоцюги, адже все найцікавіше можна було спостерігати зверху.
Дивлячись на те, що творилося вище тулуба безхатченка, поза всяким сумнівом можна було судити про його психічно нездоровий стан. Якщо жіноче взуття і футболку з вульгарним написом ще можна було вважати нормою, з огляду на те матеріальне становище, в якому перебувала людина, то головний убір і прикраси на голові вже без сумнівів свідчили про схибленість їх власника. Його запорошене, сальне, бридке й довге волосся давно не мало діла з лезами ножиць чи перукарською машинкою, а також не було знайоме з шампунем. Однак не тільки мерзенна шевелюра захищала голову божевільного волоцюги. На свою дзвіницю наче тюрбан він також намотав пластиковий пакет із місцевого торгового супермаркету, найймовірніше він це зробив для того, щоб захиститися від сонячного удару.
Але пакет був не постійною прикрасою його голови, інколи цей дивак полюбляв приходити сюди з собачою мискою на голові. Можливо, вона не так йому парила голову, а може, він одягав її, бо в перевернутому вигляді напис «Пес» на його лобі можна було прочитати навпаки, як «Бог».
Також частково волосся безхатченка, що звисало спереду, було заплетене в різнокольорові косички, повинно бути він використовував якісь кольорові нитки для прикраси своїх хвостиків. Його обличчя мало темно-кавове забарвлення від шарів пилу і бруду, що тривалий час налипали на жир. Приятелі також не відкидали можливості того, що такий колір обличчя волоцюги утворився через засмагу, яка й надала його обличчю смаглявого, жовтуватого відтінку. Забруднену пащу волоцюги прикрашала коротка цапина борідка, яка ближче до рота була жахливо засмальцьована та пожовкла від часу й невикористання серветок після прийомів їжі. Можливо, якби його заштовхали у ванну, відмили і відчистили його волосся, а потім трохи затонували і підфарбували його обличчя, звісно ж, водночас одягнувши його в нормальний одяг, він цілком міг стати схожим на Кіану Рівза або Кіта Герінгтона.
Оскільки в той момент він стояв, трохи закинувши голову назад чи то дрімаючи, чи то лише імітуючи сон, двоє приятелів та й інші перехожі мали можливість розглянути його пірсинг, а також темне і густе волосся, що стирчало з його носових отворів. Худий вигляд його обличчя, зморшки на лобі та в ділянці очей, стареча гречка і дряблість в руках давали без труднощів зрозуміти, що вік бездомного чоловіка був не менший за п'ятдесят років. Однак не варто було відкидати ту вірогідність, що бідолаха міг постаріти передчасно через свої життєві умови та матеріальне становище.
Зараз їм не було видно його зубів і очей, також його обличчя не висвітлювало жодних емоцій, воно було абсолютно нейтральним і байдужим до величезного потоку людей, який безперестанку снував перед його носом. Увесь цей час позаду нього, поруч з ним, знаходився той самий продуктовий візок, який належав одному з супермаркетів, що знаходився всередині торгового центру. Від свого візка той не відходив ні на крок, і зараз, здавалося, будь-який дотик чужинця до майна волоцюги міг швидко вивести з трансу цього безхатька і змусити його відчайдушно захищати свої речі.
Насамперед на очі кидалися плюшеві іграшки, що висіли з ручки візка. Також помітно було середнього розміру рожевого ведмедика, що сидів на пакетах і речах всередині. Власне, сам візок був прикрашений різноманітними ланцюжками, освіжувачами повітря, наклейками, мішурою та іншими автомобільними аксесуарами. Рукоятка пересувного схрону була обгорнута чохлом у леопардовому забарвленні, а звисали з неї невеликі плюшеві тваринки: зайчики, котики з бантиками, єноти, пінгвіни, пташенята, а також м'яка іграшка «Hello Kitty». Знизу вздовж візка звисали різні брелки, які через свій малий розмір було складно розгледіти на відстані.
— Твому старенькому Ауді залишається лише нервово курити в сторонці від рівня крутості тачки цього хлопця. Усі ципоньки в клубі будуть його, щойно він прикотить на ній, — запевняв його Гаррі.
— Згоден, але все ж моє відро з болтами краще, адже у нього хоча б фари є.
Зовнішній вигляд візка поза всяким сумнівом свідчив про те, що його власник бажає похвалитися тим, як він його облагородив і прикрасив. Майно у візку з погляду цінності було мізерним, окрім рожевого ведмедя та інших прикрас сітчастого корпусу, у візку знаходились ще два якихось паперових пакети, зелені гумові черевики й дощовик, упаковка з пакетиками вологого корму для собак і стара спортивна сумка. Приблизно половину візка займали пляшки і банки, які, судячи з усього, обірванець збирався здати, виручивши за них гроші.
Ця поява волоцюги тут стала другим разом, коли в його візку виднівся корм, що останнім часом також спантеличувало двох його відданих глядачів, які не пропускали жодного дня, щоб не поспостерігати за своїм улюбленим артистом, який раз за разом змінював своє амплуа. Часто безхатченки могли заводити собі чотирилапих друзів, оскільки це приносило безліч благ для них. Власник пса або кота міг жебракувати гроші у перехожих, написавши на шматі картону, що кошти насамперед потрібні для годування улюбленця, адже такий психологічний чинник давав змогу натиснути на жалість і зібрати більше грошей, та ще й в додачу отримати купу співчутливих та схвальних слів в свою адресу. Для багатьох безхатченків на вулицях, тварини забезпечували безпеку від інших безхатченків або від тих, хто дискримінував безхатченків побиттям, окрім цього чотирилапі були надійними охоронцями скромного майна волоцюг.
Однак Гаррі та Джерард ще жодного разу не бачили разом із волоцюгою якої-небудь тварини.
— Гаразд, нам час, мабуть, іти. Нічого цікавого сьогодні більше не буде.
— Зачекай, за десять хвилин, поки ми були тут, він жодного разу не поворухнувся. Чи може бути таке, що він помер? — ляпнув у відповідь Гаррі.
Вони мовчки подивилися один на одного. Джерард намагався визначити по виразу обличчя свого товариша чи це був черговий жарт, чи вже серйозне припущення. А Гаррі в цей час очікував реакції Джерарда, щоб дізнатися його думку щодо цієї гіпотези. Але в перші секунди обидва не подали жодного натяку на посмішку, натомість на їхніх обличчях взаємно з’явилося занепокоєння.
— Та облиш ти, він же божевільний, йому не звикати, — заявив Джерард.
— Просто дивно, він завжди виявляв таку активність, а тепер ось так стоїть нерухомо невідомо скільки часу, хоч би раз за останні десять хвилин почухався або що-небудь ще зробив. А хіба людина може стоячи заснути?
— У відповідь я можу тебе запитати, чи може людина померти стоячи?
Обмінявшись запитаннями, вони знову застигли і мовчки дивилися одне на одного. Приятелі були не в силах відповісти одне одному, натомість обидва намагалися усвідомити, наскільки серйозною може виявитись ситуація.
— Та годі тобі, навіщо нам це потрібно? Нас уже давно чекають на складі, час іти, Гаррі, — Джерард вже було розвернувся і збирався піти, але згодом зупинився, помітивши, що його товарищ не розділяє його намірів. — Агов, ходімо я тобі кажу. Чи що ти пропонуєш робити?
— Ну не знаю, давай спробуємо його якось розбудити, хоча б перевірити, чи все з ним гаразд.
— Навряд чи він відреагує на твої спроби, як правило такі типи як цей, дрімають як убиті, їх неможливо розбудити. Вони загартовані шумом вулиць і цькуванням підлітків, байдужі до всього, коли доходить справа до сну.
— Так, але мені здається, це не той випадок.
— Навіщо нам ця морока? Господи, тільки не вплутуй мене в це, я не хочу зараз наводити метушню із медиками і копами.
— Я не збираюся нікого викликати, просто хочу перевірити, — промовив Гаррі і рушив у бік дверей, які тримав безхатько.
— От лайно, не буду втручатися, піду з тобою тільки заради інтересу. Подивлюся, як цей чувак надере тобі зад, коли ти його розбудиш.
Джерард наздогнав Гаррі, і вони обидва підійшли до волоцюги зі сторони його спини. Хоч вони до кінця й не уявляли, що їм варто робити, і чим це обернеться для них, однак після кількох незручних секунд очікування і розгубленості, Гаррі нарешті вимовив:
— Агов, містере! З вами все гаразд?
Кілька людей, які в цей час прямували до дверей, обдарували їх допитливими поглядами, Джерард ледве стримався від нападу сміху, що підкотився до його горлянки, а Гаррі в цей час вибачився і жестом повідомив, що звернення було адресоване не до них, проте сам волоцюга ніяк не відреагував на слова Гаррі. В цей же час увагу Джерарда привернули брелки й освіжувачі повітря, що звисали по периметру візка, прив'язані до сітчастого корпусу. Спереду на пластиковому бампері візка були приклеєні різноманітні наліпки, серед яких одна змусила Джерарда сумно посміхнутися: «Не красти, уряд не любить конкурентів».
Поки Джерард роздивлявся пожитки безхатченка й аксесуари модного візка, Гаррі розмірковував над тим, з якого боку йому підступитися до чи то сплячого волоцюги, чи то мертвого. Люди, що проходили повз них, спантеличено кидали погляди на двох молодих хлопців у салатовій уніформі компанії «RodMex», які намагалися налагодити контакт з новоспеченим швейцаром. Доторкатися до майна або до самого чолов’яги Гаррі хотілося в останню чергу, тому він наблизився до нього майже впритул, а потім знову спробував заговорити з ним:
— Чоловіче, вам не потрібно тримати ці двері відчиненими постійно.
Нуль реакції. Незабаром Гаррі почув грубий тон Джерарда за своєю спиною.
— Гей, мужик, досить стирчати тут, прокинься і вали звідси! — Гаррі різко розвернувся і здивованим поглядом подивився на свого приятеля, той у відповідь розвів руками і вимовив: — А чого ми маємо панькатися з ним? Нехай знає, що якщо продовжуватиме тут стояти, то ми викличемо копів.
Гаррі усвідомив, що Джерард говорить це навмисне, для того щоб налякати безхатченка, на випадок, якщо той усе ж таки прикидається і чує все, що вони говорять. На їхній пам'яті, ніхто в торговельному центрі ніколи раніше не викликав поліцію через цього навіженого безпритульного, у випадках, коли він починав надто гучно галасувати, з його утихомиренням цілком справлялася внутрішня охорона закладу. Однак, цей нехай і неадекватний безхатченко, жодного разу не заподіював нікому дискомфорту відвідувачам торгівельного центру, тож зазвичай оточуючі намагалися не звертати на нього уваги адже з міркувань співчуття й жалю не хотіли, щоб копи доставляли цьому чоловіку зайві проблеми. Персонал торговельного центру також стосовно волоцюги завжди притримувався виключного толерантного і співчутливого відношення.
Було очевидно, що наміри Джерарда були фальшивими, бо той сам не бажав мати клопоту з поліцією. Але їхні слова продовжували відлітати як горох від стіни. Волоцюга продовжував нерухомо стояти на тому ж місці, трохи задерши голову вгору. Стоячи поруч, Гаррі побачив, якою брудною була шия безхатченка. За його вухами скупчилося темне нашарування поту й пилу, через що він відчув огиду від самого перебування поруч із цим типом. Перенісся в ділянці, де знаходився отвір пірсингу було почервонілим і опухлим — це вочевидь свідчило про те, що через антисанітарію та неналежні умови догляду за проколом, а також відсутність дезінфекції прикраси, у носі волоцюги розвинувся інфекційний запальний процес.
Окрім цього, оскільки Гаррі перебував на відстані всього трохи більше одного фута від цього типа, він, на жаль, винятково добре відчував сморід, що йшов від волоцюги. У цьому огидному запаху відчувалась суміш поту, сечі, непраного одягу, сморід харчових відходів та інших їдких ароматів.
Оскільки на мову волоцюга жодним чином не реагував і був цілком байдужий до всього навкруги, Гаррі не залишалося нічого іншого, окрім як доторкнутися до нього та перевірити реакцію безхатченка на тактильну комунікацію.
«Потрібно буде помити потім цю руку», — подумав Гаррі і поклав руку на плечі безпритульного.
Наступної миті волоцюга різко смикнувся, від чого Гаррі аж відсахнувся, а його самого кинуло в піт. Тим часом Джерард пригадав одного безхатченка, якого він знав ще за студентських часів. Той чоловік мешкав десь неподалік їхнього кампусу та полюбляв тинятися серед студентів, частенько доєднуючись до розмов та розповідаючи молоді цікаві історії. Одного разу цей стариган повідав їм, що майже всі безхатченки намагаються носити при собі якусь зброю, бодай щось схоже на ніж, з метою самозахисту на вулицях.
Ця інформація спливла в голові Джерарда рівно в той момент, коли волоцюга, що тримав двері, здригнувся і схопив Гаррі за руку, яку той йому поклав йому на плече. Тільки тоді Джерард усвідомив, у яку небезпеку вони могли вляпатися, з огляду на те, що цей волоцюга, крім усього іншого, був ще й божевільним.
— АНУ ПРИБРАВ СВОЇ БРУДНІ РУКИ, ХЛОПЧИСЬКО! — Гаррі відскочив на кілька футів, коли волоцюга різко розвернувся і почав волати на нього. — НЕ СМІЙ ДОТОРКАТИСЯ ДО ШВЕЙЦАРА КЛІФФОРДА, ІНАКШЕ ТЕБЕ ВИСЕЛЯТЬ ІЗ ЦЬОГО ЗАКЛАДУ.
Не стільки Гаррі злякався різких рухів, як ледь не наклав у штани від виду того шаленого виразу обличчя безхатченка, з яким йому довелось зіткнутися лицем до лиця в той момент. Божевільні, величезні, вирячені очі, білки яких мали хворобливо жовте забарвлення і були налиті кров'ю через розірвані судини. Крім цього Гаррі не пощастило вловити носом мерзенний запах з рота, потік повітря з яким вирвався разом із криками і лайкою прямісінько на нього. Коли волоцюга почав верещати, на його губах Гаррі помітив дрібні ранки і прищики, судячи з яких, можна було з упевненістю сказати, що і в ротовій порожнині безумця процвітав цілий букет інфекційних болячок.
Тож Гаррі захотілося негайно збільшити відстань між ними, щоб той ненароком не забризкав його своєю слиною. Також його не полишало непереборне бажання якнайшвидше помити руку, якою він торкався безхатченка. Нехай цей псих і почав кричати, люди, що проходили повз них, не зупинилися, а тільки прискорилися, почувши, що назріває конфлікт. Але, варто зазначити, не зважаючи на все волоцюга не випустив ручку дверей з руки, продовжуючи і далі утримувати їх відкритими.
Джерард у цей самий час, затамувавши подих, спостерігав за всім, що відбувалося перед його очима. Стривожений спогадом, він очікував будь-якої секунди побачити, як цей психопат витягне якусь зброю і кинеться на Гаррі, проте з кожною секундою його страхи потроху розсіювалися, оскільки здавалося, що безхатченко не збирається заподіювати їм жодної шкоди, окрім обкладання відбірною словесною лайкою.
— ЦЕЙ ВХІД ПРИЗНАЧЕНИЙ ТІЛЬКИ ДЛЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ГОСТЕЙ, ВАШ ВХІД РОЗТАШОВАНИЙ ІЗ ЗАДНЬОГО БОКУ БУДІВЛІ! БУДЬТЕ ЛЮБ'ЯЗНІ, ЗАБИРАЙТЕСЯ ЗВІДСИ, — знову заволав божевільний волоцюга, проте цього разу тон його голосу став трохи тихішим і ввічливішим.
Гаррі в цей момент віддалився на безпечну відстань від безхатченка, а Джерард усвідомивши, що небезпека є не настільки великою, якою могла бути, знову почав реготати.
«О ні, з ним точно все гаразд, ось і почався спектакль, а ми, схоже, навіть отримали в ньому роль», — подумав він.
Гаррі давним-давно покинув страх за життя і здоров'я безхатченка, натомість він розслабився і також почав сміятися разом з другом через вирази і фрази видані волоцюгою на його адресу. Він намагався мимохідь заспокоїти і роз'яснити ситуацію шаленому безхатченку, який розійшовся не на жарт, проте його слова попросту тонули у криках волоцюги, а увага людей, здавалося, лише більше заводила його і додавала азарту артистові.
Невдовзі звихнутий волоцюга замовк, проте він усе ще продовжував спепеляти лютим поглядом Гаррі Брукса, не відводячи ні на секунду від нього свій божевільний погляд. Косички та пластиковий пакет робили тільки один вигляд безхатченка доволі кумедним, а здивована і люта гримаса обличчя, яку він до купи зображував в даний момент, могла просто повалити зі сміху навіть найсерйознішу людину. Тож напружена атмосфера в мить розрядилася і люди навколо, наслідуючи приклад двох хлопців, також почали посміхатися.
— ЩОБ Я ВАС ТУТ НЕ БАЧИВ! — прокричав той і відвернувся назад, нарешті припинивши спалювати своїм поглядом Гаррі.
— От козел, з ним не просто все гаразд, цей сучий син ще нас переживе. Тільки даремно налякав мене, у мене серце мало не вилетіло з грудей, коли він почав кричати, — роздратовано вимовив Гаррі.
— Ха-ха-ха, я ж казав тобі, ну ти й дурбецело наївне. Було очевидно, що цей дивак прикидається і просто хоче привернути увагу.
— Він що, знову відключився?! — Гаррі подивився в бік безхатченка, який продовжував тримати двері, знову відкинувши голову трохи назад. — От мерзотник, ви тільки подивіться на нього, і він ще й мене проганяє звідси!
Джерард знову зайшовся реготом, цього разу він сміявся зі свого товариша — Гаррі, на якого напала чиста лють. Наступної миті Гаррі зі злості штовхнув ногою візок волоцюги, від чого пляшки, ланцюжки й брелки дзвінко задзвеніли, а сам візок від інерції удару від'їхав на кілька футів. Рожевий ведмідь ледь не вивалився з візка, небезпечно нахилившись через край сітки.
«О ні...», — подумав Джерард у цей момент.
Щойно дзвінкий звук пляшок, що б'ються одна об одну, і брелків, що б'ються об ґратчастий корпус візка, рознісся довкола, волоцюга різко і мало не на сто вісімдесят градусів повернув голову в їхній бік. Однак, всупереч очікуванням Джерарда і Гаррі, він не почав знову вигукувати лайку та іншу єресь у їх адресу, натомість цей навіжений спершу кинув доволі спокійний, на подив, погляд на них, потім перевів його на свій візок, а потім повернувся назад.
Безхатченко щось не дуже гучно промовив людям, які проходили повз нього, а після цього максимально обережно відпустив дверну ручку, зачинив двері та легко поклонився перед відвідувачами, які тільки но наближалися, повідомивши жестом, що йому потрібно відлучитися. Гаррі і Джерард, на жаль, не почули, що саме божевільний волоцюга сказав їм, але було не важко здогадатися, що він залишив свій пост в дуже ввічливій манері, прямо перед тим як попрямувати до них.
Після того як стало зрозуміло, що божевільний бездомний вирішив наблизитись до них, у Джерарда всередині все похололо, і він приготувався зірватися на біг в будь-яку хвилину, щоб за будь-яку ціну зберегти дистанцію між собою та цим безумцем. Однак знову всупереч побоюванням хлопців, волоцюга не накинувся на них з криками і кулаками, а лиш повільно крокував у їх сторону з відсутнім виразом обличчя, бурмочучи тихо щось собі під ніс. Одночасно з цим Гаррі та Джерард зробили декілька кроків назад, намагаючись триматися на безпечній дистанції та все ж страхуючи себе таким чином на випадок нападу.
Невдовзі виявилося, що безхатченко прямував не до них, а до свого візка, де він першу ж чергу виправив положення рожевого плюшевого ведмедя, вмостивши його на звичне місце. Після чого безхатько погладив плюшеву іграшку, одночасно з цим нашіптуючи щось бурмилу на вухо. Гаррі та Джерард здивовано переглянулися.
— Слухай, ти, чмо відстійне. Та ти як посмів зробити таке з маленьким Фінном?! — знов зненацька заверещав безхатченко, вказавши при цьому пальцем прямісінько на Гаррі. — Ці недоумки більше не зачеплять тебе, Кліффорд уже поруч, він тебе захистить... — впівголоса промовив безумець медведю у вухо.
— Чого це ти спиш на робочому місці, Кліффорде?! — підіграв Джерард. — Швейцару не належить дрімати під час виконання обов'язків.
Волоцюга покосився похмурим поглядом на Джерарда, після чого відвернувся і в чергове погладив темною, засмальцьованою рукою плюшеву голову, продовжуючи щось нашіптувати іграшці на вухо.
— Час для обіду! — раптово й радісно вигукнув Кліффорд, коли в поле його зору потрапила упаковка з пакетиками вологого корму для собак.
— Я й не здивуюся, якщо він буде це їсти, — пробурмотів Джерард.
Він швидко забув про плюшевого ведмедя, щойно помітив упаковку з собачою їжею. Волоцюга почав розривати велику оптову упаковку, щоб дістати один із пакетиків корму. Ані Гаррі, ані Джерард не були сильно здивовані тим, що волоцюга мав намір зробити, вони не сумнівалися в тому, що корм для домашніх тварин — не найгірше з того, чим безхатченку, напевно, доводиться іноді харчуватися, але їм залишалося лише здогадуватися, чи то Кліффорд продовжує грати на публіку, чи то справді він зголоднів.
Проте безхатченко все ж дістав одну порцію і, відкривши пакетик, демонстративно і нарочито видавив частину вмісту собі в рот. Околицями рознісся звук швидкого, жадібного чавкання, коли божевільний актор почав пережовувати коричневу рідку суміш.
— Курка, яловичина та овочі, просто смакота! Моя улюблена комбінація. Гей ви, придурки! Не бажаєте пригоститися? — він простягнув руку з пакетиком у їхній бік, зайшовшись диким реготом.
Безхатченко відкрив рот і висунув язик із пережованою сумішшю корму, оголивши свої чорні, гнилі й криві зуби, кількість яких була помітно меншою, ніж у здорової людини. Гаррі та Джерарду було очевидно зрозуміло, що безхатченко намагався викликати в них відразу. Йому приносив задоволення один лише вигляд їх переляканих й приголомшених обличь, але йти у нього на поводу хлопці не збиралися.
— Ну як хочете! Мені більше залишиться! — не дочекавшись відповіді, він видавив ще одну порцію суміші собі прямо до рота, після чого облизав краї пакетика, на яких залишився соус. — Смакота!
— Псяча їжа для пса, приємного апетиту, — усміхаючись, промовив Джерард.
— Пішов у сраку! — викрикнув Кліффорд у відповідь із такою силою, що з рота вилетіла добряча частина вмісту.
Ще кілька секунд він постояв, голосно чвакаючи і пережовуючи корм с завзятістю обидві щоки, після чого видавив залишки собачої їжі з упаковки й, дожувавши, відкинув порожній пакетик убік.
— Мабуть, у тебе сьогодні свято, уперше ти їси щось краще за лайно, — трохи оговтавшись від переполоху, приєднався до жартів Гаррі.
— Пішов звідси геть, коз-з-зел! Ви — педики. Я знаю, що ви любите обсмоктувати один одному яйця, я всім розповім це! Особливо вашим матусям, підори! — прокричав волоцюга якомога голосніше, але у відповідь Гаррі та Джерард тільки сильніше розсміялися.
— Це зараз вам смішно, а потім будете плакати, коли вас підвісять за ваші члени на дереві! — побачивши, що його слова викликають у двох вантажників лиш ще більші напади сміху, Кліффорд відвернувся і почав порпатися в купі зібраних пляшок і банок. — Якщо хоч одна пляшка тріснула або розбилася, я присягаюся, що засуну тобі її прямо в дупу, йолопе!
Волоцюга й справді почав ретельно перевіряти цілісність зібраних для здачі запасів, поки Гаррі з Джерардом продовжували надривати животи від реготу. Невдовзі Джерард пошкодував про те, що йому не спало на думку раніше записати все, що відбувалося на відео, яке, він був упевнений, зібрало б безліч переглядів в інтернеті. Втягнуті в події, що розігралися безпосередньо через їх дії, хлопці геть забули про те, що їхня перерва на паління давно скінчилася, і вони удвох вже давно мали б повернутися на склад "RodMex", однак ні один із приятелів не згадав про це, а Джерарду навіть спала на думку нова ідея.
— Ти знаєш про зоомагазин, який розташований у нас, в торговому центрі? — звернувся впівголоса Джерард до Гаррі.
— Бачив, але ніколи не бував там, а навіщо тобі зоомагазин?
— Ну знаєш, там багато цікавих ласощів продається, які могли б зацікавити цього дивака.
— Да ти схибнувся, з чого ти взяв, що він буде це їсти?
— Прикольно було б перевірити, наскільки сильно в нього поїхав дах. Думаю, за гроші він будь-яку хрінь зробить. У зоомагазині є живі корми, хіба тобі не цікаво подивитися, як він їстиме черв'яків? І взагалі, на які гастрономічні подвиги він здатен заради грошей?
— Ти хочеш заплатити йому за те, щоб подивитися, як він їстиме всяку гидоту?
— Так, але я пропоную зняти це на відео, потім завантажимо його в інтернет і станемо популярними, — у Джерарда щось блиснуло в погляді.
Гаррі подивився на нього здивованим поглядом.
— Це буде кумедно. Але я не знаю… Виходить, що ми будемо в якійсь мірі знущатися з нього.
— Це не знущання, ми ж не будемо примушувати його, просто запропонуємо хлопцеві трохи грошей за приватне шоу. До того ж, це не небезпечно для здоров'я. Подумаєш, одним черв'яком менше, одним більше. Цей безумець напевно і не таке звик їсти.
Тим часом безхатченко продовжував копатися в купі скляних пляшок і бляшаних банок, бурмочучи собі щось під ніс.
— Та ти сам збожеволів, ну не варто воно тих переглядів!
— Розслабся, чуваче, я впевнений, що це буде нова інтернет-бомба. Може, цей дивак не настільки божевільний, яким себе зображає. Можливо, навіть, що він просто накладе в штани і швидко прийде до тями, щойно побачить кормових черв'яків, — усміхнувся Джерард і подивився на Кліффорда. — Гей! Кліффорде, не хочеш трохи підзаробити?
— Я не буду твоєю повією. Котися до біса, телепень, — вимовив той, не відвертаючись від свого візка.
— Ах, як шкода, — відповів сумним тоном Джерард, безхатченко лиш сердито щось фиркнув, навіть не подивившись на них. — Але я не про це. Ти хочеш узяти участь у банкеті, за який тобі ще й заплатять?
Після секундної паузи безумець вперше відволікся від процесу перевірки цілісності вмісту свого візка. Він насупився і недовірливим, трохи підозрілим поглядом покосився на Джерарда.
— Пішов у сраку, півень драний, — нарешті промовив він.
— Якщо тобі дійсно подобається собачий корм, а я бачу що це так, у зоомагазині є багато інших ласощів, які можуть тебе зацікавити. Чи ти тільки дуркував і тобі слабо їх спробувати? — взявся брати на понт волоцюгу Джерард.
— Голуб’ята, для Кліффорда не існує такої гидоти, яку він би не зміг з'їсти. Зоомагазин для мене — це шведський стіл. За життя я жер таке, що вам після маминих сидорів і в страшному сні не присниться.
— То ти згоден спробувати все, що ми запропонуємо? —поцікавився Джерард.
— Слухай мене, довбню, і добре собі викуй в мізках — за кілька сотень баксів Кліффорд готовий навіть собаку дохлого з'їсти, — відповів безхатченко з цілком серйозним і рішучим виразом обличчя, без ознак будь-яких дурощів чи жартів.
Кілька секунд Джерард постояв у роздумах, бо він насправді не очікував такої швидкої згоди й не продумав до кінця всіх деталей.
— Хм... добре, тоді домовилися. Як щодо зустрічі в...
— Чудово! Тоді, шмаркачі, приходьте на закинуту залізничну лінію в Глассдейлі. Один із закинутих вагонів — будинок Кліффорда, слід голуба вкаже вам який саме! Приносьте із собою все найапетитніше і не забудьте про мою винагороду. Хай щастить, бельбаси!
Волоцюга взявся за свій візок і почимчикував у напрямку виїзду з парковки торговельного центру, при цьому радісно підстрибуючи і наспівуючи якусь пісню. Дорогою він ще раз голосно вилаявся на когось чи на щось, хоча поруч нього нікого не було, після чого вийшов на тротуар і зник з поля зору за рогом сусідньої будівлі.
— Ось так вийшли на перекур, — підсумував Гаррі. — Невже ти справді підеш на цю занедбану залізничну дорогу?
— А чому б і ні? — спокійним тоном відповів Джерард.
— Ти хоч знаєш де це?
— Так, ця лінія бере свій початок від центральної залізничної станції Річмонда, її закрили через аварійний міст, який розташовувався у неї на шляху. Напевно, туди відганяли старі локомотиви або окремі вагони непридатні для використання. Там таких босяків хоч відбавляй, думаю, знайти нашого друга буде раз плюнути, от тільки б знати, що означає «слід голуба».
— Ну ти і витівник. От чорт, тепер мені доведеться з тобою йти, щоб ти не наробив дурниць. Хоча зважитися піти туди вже і є найбільшою дурістю.
— Я тебе не змушую, але ти пропустиш фантастичне шоу. Та й чого нам боятися? Купки безхатьків? Що вони нам зроблять, ну максимум пограбують.
— Гаразд, — судорожно видихнув Гаррі. — Підемо сьогодні після зміни? Ти вже знаєш, що хочеш купити?
— О так, я кілька разів відвідував те місце, маючи вільний час. Повір, деякі речі там справді можуть привести в жах, при тому, що вони цілком їстівні і є кормом для деяких видів тварин. І, так, я хочу піти туди сьогодні, закупившись цією смакотою після зміни.
— Мені все одно це не подобається, — вимовив Гаррі. — Дурень ти, Джерарде, дурень.
— Ще який, — відповів той.