virvechka

2022-12-05 22:20:19

північ

Різне

важко завжди рухатись туди, де тебе ніхто не чекає, але для кел страшніше було залишитись, припавши до рутини. кожні вихідні дівчина брала стареньке замизгане авто свого дядька, і тікала за свіжим соком передмістя чи селища. їй було мало місця серед багатоповерхівок, що кишіли людьми, та ще більше вона боялася зустрічатися з ними поглядами, так ніби вони дізнаються її секрет. відсторонення здавалося доволі природним, тим паче було дотепно спостерігати за насупленим обличчям менеджера, коли вона поверталася на роботу зранку в понеділок. кел вимикала телефон, тому остін недолюблював її, адже за його словами вона створювала проблеми їх керівнику своєю відсутністю. мабуть в першу чергу хвилювало це лише його, адже впорядкування розкладу під час вихідних жінки лягало на плечі ості. кел подмухала на пальці, котрі мали негарні подряпини, вона не пам'ятала де їх отримала. менеджеру це не сподобалось, він хотів навіть скаржитися на неї. дивак, вона б тоді розповіла, що той спить з дружиною шефа. це їй порадила місті. — ми сьогодні зустрічаємося востаннє. — мовила їй тендітна японка в теплому великому светрі. — чому? — здивувалась кел. — ти стала нудною, келлі, без перебільшень, але мені нецікаво за тобою спостерігати. — пересмикнула та руками. ранок настав швидко, зорі замойоріли чудовими відтінками тихого плеску відчайдушної теплоти. біля білої машини стояла жінка у білому, і їй час було повертатися до нового життя у ролі кел омелі. #нотатки