ГЛАВА 2 — Сталь гартується під космічним поглядом
Ранок на тренувальному майданчику зустрів молоду команду не лагідним сонцем, а важкою, майже відчутною аурою Карумі. Вона стояла нерухомо, немов статуя з прадавніх легенд. Її величні білі крила, які колись були зламані жорстокими руками, тепер кидали довгу тінь на розпечені плити. Космічні очі Карумі, у яких, здавалося, народжувалися і вмирали зірки, повільно сканували трьох підлітків. Для неї вони були не просто учнями, а життями, за які вона тепер відповідала перед Імператрицею Хітомі.
Першою в очі впадала Акі Такаяші. Її руда коса, перехоплена золотистими дзвіночками, яскравим вогником виділялася на фоні зеленого берета. Вона виглядала найбільш зібраною, хоча за її рішучим поглядом ховалася крихкість, яку Карумі бачила наскрізь. Акі стискала в руках магічний сувій, готова будь-якої миті продемонструвати свою швидкість. Проте Карумі знала: швидкість без витривалості — це лише короткий спалах перед вічною темрявою.
Поряд із нею, випромінюючи холод та роздратування, стояв Кендзі Йуну. Його темне волосся з вовчими вушками злегка сіпалося від кожного зайвого звуку, а хвіст із зеленим кінчиком нервово бив по ногах. Кендзі тримав короткі клинки з такою природністю, ніби народився з ними, але його похмурий скептицизм був стіною, яку Карумі мала пробити. Він бурчав щось про марну трату часу, не розуміючи, що саме цей час відділяє його від смерті в лісах відьом.
Замикав трійцю Хіро Ноа. У своєму коричневому вбранні він здавався втіленням вічного руху. Він з гуркотом перечепився через дерев’яний ящик, намагаючись втримати рівновагу, і його боязливий вигук розрізав ранкову тишу. Хіро був щирим у своєму страху, і саме в цій щирості Карумі бачила потенціал справжнього героя, який піде у вогонь, навіть якщо в нього труситимуться піджилки.
— Ви вважаєте, що готові? — голос Карумі пролунав тихим, але владним громом. — Ви бачите перед собою наставницю, а я бачу мішені для відьомських проклять. Сузукі не чекатиме, поки Хіро перестане падати, а Кендзі припинить скаржитися.
Вона різко здійнялася в повітря, і потужний поштовх крил здійняв бурю пилу. Сокира в її руках засяяла магічним світлом. Карумі не збиралася гратися. Вона атакувала стрімко, змушуючи команду №12 діяти як єдиний організм. Під час бою в її голові пролунав оксамитовий, древній голос Котоне Рурі.
«Ти надто сувора до них, маленька Карумі... чи, може, навпаки — надто м’яка?» — прошепотіла Дев'ятихвоста. Карумі відчула, як по венах розлилося обпікаюче тепло, а її очі на мить спалахнули небезпечним вогнем.
Тренування тривало годинами. Коли сонце почало сідати, виснажена команда зібралася в обідній залі. Акі задумливо крутила берет, а Кендзі похмуро вивчав візерунок на столі, впевнений, що їм "капець". Лише Хіро, заїдаючи стрес хлібом, вигукнув, що хоч він і ледь серце в штани не впустив від страху, але назад не поверне.
Карумі мовчки слухала їх. Вона знала: Сузукі живиться невпевненістю.
— Завтра на світанку ми виходимо, — підсумувала вона, піднімаючись. — Ми йдемо туди не вмирати. Ми йдемо закінчити те, що відьми почали надто давно.
Вона вийшла, залишивши підлітків у тиші. Піднімаючись до себе, Карумі відчула, як шрам біля серця знову занив від спогадів.
"Будь для них світлом, Ангеле"— тихо промовила Рурі в її свідомості. "Навіть якщо цей ангел має шрами на душі".
Коментарі