1.

Коли росія в останнє напала на Україну, деякі українці виїхали з України. Таких "деяких" нарахувалось 5 млн...

Коли ми біжомо, хватаючи найнеобхідніше, найголовніше (звісно, дітей в першу чергу на руки), коли ми тікаємо вій війни, ми можемо взяти лише крихту того, що було в нас.

Коли лунає повітряна тривога, коли летять бомби, ми хапаємо своїх дітей (бо вони найцінніше, що у нас є), може встигаємо узяти наплічник з документами, з телефоном та зарядку до нього, та ще з деякими важливими необхідними речами, - ми біжимо. Може до бомбосховища, може до тамбуру за двома основними стінами будинку, на яких також тримається конструкція, то ми не можемо взяти усе, що накопили за своє життя.

З нами завжди наші думки, наші мрії, наші плани. Вони в нашій голові. Їх ніхто не може відняти у нас. Це - саме те, що належить лише нам.

Звісно, ми можемо впасти, вдаритись головою, захворіти - через що втратити пам'ять. Але тоді в нас появляться нові думки, нові плани та мрії. Старі забудемо, але здобудемо нові.

Наші думки - це те саме, яе належить лише нам.

І ще...

Ви завджи можете працювати зі своїм мозком, зі своїм розумом, де б ви не були.

Наприклад, коли я готую, коли щось нарізаю, я можу продумувати сюжет своєї книги.

А потім його записати, коли руки будуть вільні.

Ось, можна, навіть, так жартувати:

- Ти чому нічого не робиш?

- Я працюю зі своїм розумом.

І це, навіть, може бути зовсім не жарт. Якщо ви дійсно про щось думаєте, про щось розмірковуєте, вирішуєте якусь проблему.

Обдумали - а потім оприлюднили своє рішення. І поступили відносно нього.

2.

З початком повномасштабної війни частина українців виїхала з України, бо не знали, де зупиниться рф.

Інші покинули Батьківщину пізніше, бо не виьримали постійних повітряних тривог та й їх діти постійно хвилюються через це.

Це право кожного, якщо виїзний, покидати Україну в таким умовах чи ні.

А ось допомагати своїй країні будь-де, де б ти не знаходився, - це патриотизм.

Зараз актуально те, що кожен на своєму місці допомагає чим може.

Хтось зі своєї зарплатні та авансу переводить ЗСУ по 100 грн, хтось з дітей віддає свої 5 грн чи збирає кошти грою в шашки чи співаючи, хтось віддає свої ковідні гроші, хтось свої маленькі заощадження в 20 тис. грн, хтось може більше, хтось зібрав 2 млн грн та віддав фондам допомоги, хтось збирає в інших країнах допомогу в доларах ст євро чи за власні кошти купує автомобілі для армії чи спеціалізовані автомобілі швидкої допомоги, хтось, купуючи собі хліба, покупає ще макарони, щоб віддати їх зразу в магазині для тероборони, хтось віддає безкоштовно маленькі речі та взуття своєї дитини, з якої вона вже виросла, та книжки, бо вже для меншого віку вони чи просто діляться, хтось плете маскувальні сітки та й саму основу сітки, хтось безкоштовно допомогає як волонтер, навчає, ремонтує, ділиться своїми речами та матеріалами, хтось купує за власні кошти ліки чи збирає гроші на них для ЗСУ, біженців чи для тих, хто них потребує, хтось ділиться запасами своїх, - все це та багато іншої допомоги прояв патріотизму.

3.

Відчувати та отримувати задоволення від навчання, хотіти вчитися та саме вчитися усе життя, бо досконалості немає меж, бо життя постійно змінюється, світ змінюється, з'являються нові технології, відкриття, - це добре. Постійно вчитися корисно, бо тренується мозок та дізнаємося про щось нове, відтягуємо хворобу Альцгеймера через постійне навчання. Але ж у всьому повинен бути сенс, результат дій та зусиль. Не вчитися ж тільки через те, щоб тренувати свій мозок та отримувати корисну інформацію, та й ще як профілактика хвороби Альцгеймера? Невже достатньо вже тільки цих аргументів? Чи заради свого розвитку та здоров'я вже треба постійно вчитися?

Одне, коли тобі треба опанувати якусь спеціальність, на своїй посаді навчитися більшому, змінити роботу, щоб покращити життя, а для цього треба перевчитися чи навчитися зовсім новому чи тому навчитися, про що мріяли все своє життя, та й взагалі нарешті здійснити свої бажання та мрії й піти навчатися на освіту своєї давньої завітної мрії, щоб нарешті стати тим (тою), ким ви давно хотіли бути, - це правильно.

Але вчитися для того, щоб просто вчитися, я не підтримую, хоча будь-яке навчання розвиває та тренує мозок.

Віриться, що ті, хто постійно отримує дипломи з вищої освіти (третій та й наступні) вчаться заради результату, просто одна спеціальність, коли спробували, не сподобалась, пішли далі вчитися, потім зрозуміли, що теж не те, а далі - що не твоє. І людина знаходиться в постійному пошуку того, а що ж їй подобається та чим все-таки вона хоче займатися.

Ще й є такі випадки, що йдуть вчитися заради диплому, будь-якому, бо всюди вимагають вищу освіту, а там при навчанні з'являється можливість без відриву від навчання за доступну ціну отримати ще якусь із запропонованих освіт, яка може пригодитися. А потім з'ясовується, що людині це все нудно, нецікаво, а хочеться себе реалізувати, - ось і намагаємося вже, працюючи, маючи сім'ї, дитину чи дітей, вчитися далі все таки здійснюючи свої давні мрії та нарешті намагаючись себе реалізувати та працювати з тим, що подобається та хочеться працювати, над тим, що любиш, там, де цікаво.

Ніколи не пізно себе реалізувати, головне, щоб були умови для навчання: час, гроші та сама можливість це робити.

Думаю, можна почати вчитися на спеціальність своєї мрії, якщо навіть тільки в шістдесят років здасться здійснити свої мрії.

Краще пізно, краще так, ніж взагалі ніколи.

Краще взагалі хоч колись себе реалізувати, ніж жити, не намагаючись і ніколи цього не реалізовуючи. Хай навіть один день життя залишиться, але відчути хоча б в останній день свого життя, що мрія здійснилася.

Вчиться заради результату. Вивчайте те, що вам дійсно пригодиться на вашому шляху реалізації.

Витрачайте час на потрібне, згрупуйтесь, щось сукупність ваших дій нарешті привела до бажаного результату.

Я хочу вчитися. Я хочу нарешті довчити англійську, дочитати та прочитати вибрані мною книжки з комп'ютерних програм, хочу в черговий раз прочитати правила дорожнього руху, щоб нагадати собі усе, почала читати новий правопис за 2019 рік, я мрію вивчитися на графічного дизайнера, бо люблю та хочу малювати (малюю з раннього дитинства, скільки себе пам'ятаю), але застосовуючи це, використовуюючи з якоюсь користю, з якимось сенсом.

Я хочу зв'язати своє життя з малюванням, з графікою, розвиваючи свою кар'єру та свій бізнес у цьому напрямку.

Треба підвищувати свою вартість на ринку праці, щоб бути затребуваними. Для цього треба вчитися, як здобуваючи якусь освіту в спеціальних освітніх організаціях, так і самостійно й самостіно, навчаючись в тих самих учбових закладах, як офлан, так і онлайн. Дане навчання для отримання професійних знань та навичок, щоб потім це викристовувати та застосовувати.

4

Час дорого коштує і не лише грошима.

Часу постійно не вистачає.

Звісно, ми можемо постійно скаржитися на різні дрібниці з будь-якого приводу, розповідаючи одне й теж саме різним людям, бо треба ж поділитися з усіми, усім розповісти про свій душевний біль, який хтось нам заподіяв.

А можемо замість цього вксь свій дорогоцінний час витратити на вивчення чогось, читання книжки, на вдосконалення своєї української мови, на англійську мову, на створення свого бізнесу, на перегляд новин, як в текстовому вигляді, так й у формі відео.

Зрозуміло, що ми - живі істоти. Ми не раби якогось нашого сусіда, у котрого вивченняс воєї рідної мови важається фашизмом чи націоналізмом.

5

Чужі думки, буває, ранять.

Ось саме тоді, коли вас принижують, а ви не можете відповісти, бо втратите роботу, коли вас кривдять, коли вам вселяють, що ви ні на що не здатні, коли вас запевняють, що ви погані, - ось тоді допомагає фраза "Імунітет до чужої думки".

Нехай думають, що хочуть.

Головне, що ви думаєте самі про себе.

Важлива ваша думка про вас.

Зрозуміло, що треба працювати на репутацію, але, коли на вас кричать, звинувачують у чомусь, каще бути несприйнятливими до всього цього.

Що таке імунітет?

Несприйнятливість до вірусу, коли організм вже ним заражний.

Ще: здібність перебороти цей вірус.

А в нашому випадку: не сприймати те, що вам не приємно, від інших та здібність пройти крізь ті всі образи.

Прислуховуватися треба до чужої думки.

Але, якщо ця чужа думка вас ранить, треба не приймати її близько до себе, тобто мати до неї імунітет.

6

Час минає, проходит в безодню, лине у минуле.

Не повернеш його...

Час, який ми витрачаємо на суперечки, можна було б використати для вивчення чогось, для створення картини чи книги, для читання/

Звісно, треба виговоритися, обговорите те, що не подобається, поставити кривдника на місце, показати іншим, що нас не можна ображати, бо отримають по зубах, тобто відповідь, щоб відпало бажання нас кривдити, але...

Скільки часу ми витрачаємо на це?

Невже не краще проігнорувати,щоб розумно витратити час?

Але якщо ми не відповімо, то й нас і далі будуть ображати.

А це ж непотрібні суперечки...

Ви відповісте - вам дадуть відповідь, ви знову відповісте - вам зновудадуть відповідь.

І так надовго, поки хтось не втомиться чи комусь не набридне це.

Краще відійти від суперечок та витратити час з користю.

А ще краще: провести час з чимось чи кимось приємним, щоб насолодитися цим дорогоцінним часов.

7

Насправді часу постійно не вистачає. Заплануєш цілий список, а виконаєш лише частину, але зробиш все, тільки за набагато більший проміжок часу.

А якщо не витрачати час на непотрібні розмови та дії, то з'являється трохи часу, який такий необхідний.

Навіть якщо Вас хтось назове психопатом, це не причина витрачати час на те, щоб переконати кривдника у зворотному. Не переконаєте. Навпаки: своїми зусилями нашкодите собі ще більше. Бо змінмити чужу думку не зможете, а своїми діми набриднете не тільки кривднику, а й іншим, в тому числі, у кого будете шукати підтримки та захисту.

Багато друзів - це добре. Але постійні розмови з ними відволікають від вашого заняття, яке ви хочете давно зробити самостійно без участі будь-кого.

Якщо у вас є непотрібні друзі і Інтернеті, які не вплтвають на ваше життя, але ні... впливають тим, що забирають ваш час, якого і так не має, то може не треба з ними переписуватися? Навіщо вони вам? Можна виправдатися, що знайомий з іншої країни тренує вашу англійську чи розповідає вам щось цікаве про свою країну, релігію та звичаї. Але на часі зараз це? Портібно вам зараз це?

Не треба "сидіти" в непотрібних сайтах: це забрає ваш життєвий час. А, якщо вам ще пишуть щось образливе чи висміюють коментаріями та висміючими лайками, то й забирає все це ще й вашу життєву енергію, залишаючи неприємні емоції.

Вам це треба?

Вам це потрібне?

Нехай усі сусіди біля вас пересвряться між собою та виразять вас своє незадоволення, якщо ви не порушуєте закон та нікому не шкодите, займайтеся своїми справами, не помічаючи усю цю метушню навкого вас.

Воно того не стоїть.

У деяких загальних чатах краще тільки читати повідомлення, нічого не добавляючи свого та своє.

Наприклад, чат жильців (по дому для вас та ваших сусідів) можна використовувати лише для ознайомлення з інформацією по дому, по країні, де, коли якийсь ремонт, відключення, пункти видачі гуманітарної допомоги, пункти незламності для обігріву та підзарядки мобільного та таке інше. Не треба нічого в таких чатах коментувати та писати, та й лайкати. Воно вам ні для чого. Увійшли у чат, побачили картинку планового віялового відключення (щоб самим не заходити на сайт Обленерго та шукати, де ж цей графік завантажити) - та й все. Нічого не коментуйте, бо можете натрапити на критику таких собі писак, які всюди всують свого носа та вважають, що у всьому праві. Та не дай Боже сказати, що вони не праві, що вони свої 5 копійок ні для чого всунули, бо, якщо ця активна людина виявиться адміністратором чату, вас принизять, забанять, не даючи змогу заступитися за себе. А чоловік цієї адміністраторки-"все писаки по всьому, де її навіть не питають", за неї заступиться, а інші залайкають його повідомлення не у вашу користь.

Так що не витрачайте час на таке непотрібне вам та неприємне.

8.

У мене має так такового часу, щоб набирати книги. Але я їм, наприклад, перед нетбуком. Жую та набираю текст.

Деякі книги більшістю своєю набрані мною на смартфоні, коли я їхала на роботу чи з роботи, коли обід на роботі, на прогулянці з дитиною. Коли влітку ми гуляли з сином по кілька годин на добу, то, навіть не важливо було, чи я стою, чи сиджу на лавочці чи на пеньочку зрубаного дерева, чи на перекладині спортивного комплексу, я набирала свої книги. Та постійно поглядала на свою дитину.

Коли займаюся з сином з його дистанційною освітою, керуючи процесом, знаходячись поруч, даючи поради, що треба писати та як, я паралельно сиджу за своїм стареньким та слабеньким нетбуком та набираю свої романи, казки.

Коли на кухні щось вариться, я теж набираю свої твори.

Я вже давно не дивилась ніяких фільмів, вже давно планую вивчити англійську, але англійська просувається дуже повільно. Бо я хочу, щоб в мене вийшло з книгами. Я хочу побудувати на цьому свій бізнес та звільнитися зі своєї роботи. Але, як показує досвід, звільнятися не можна, бо в літературній сфері все дуже ненадійне: тебе сьогодні читають, сьогодні з тобою підписують контракти, сьогодні платять тобі за твої книжки, а завтра ти нікому не потрібна зі своїми книгами. Отже, цей бізнес краще залишити як щось додаткове. Бо цей бізнес ненадійний.

А взагалі: нічого в житті не буває надійним.

Непотрібні розмови та знайомства забирають час.

Непотрібні сварки вбивають час, але іноді вони змінюють наше життя і не лише в погану сторону. Вислухавши ваші претензії, співрозмовних може спробувати змінити свої дії, щоб не було цих претензій, але якщо ваш співрозмовник вас любить.

Інша людина просто перестане з вами спілкуватися.

Так ось: по крихті там, по трихті ту, ось тут ще п'ять хвилин, а там пів години, десь десять хвилин, - і накопичується час на те, що ви хочете зробити.

9. Ми проецируємо свої недоліки на своїх дітей. Ми передаємо своїм дітям ці недоліки, ми вчимо своїх дітей цим недолікам, коли ці недоліки не усвідомлюємо та неправильно виховуємо своїх дітей.

Самий простий приклад, щоб було якомога легше зрозуміти: якщо батьки звикли багато їсти, то вони дають великі порції своїм дітям та змушують їх усе це з'їсти.

Як наслідо: розтягується шлунок у дітей, діти звикають їсти багато, стаючи такими же товстими, як їхні батьки. А ще формуються смаки на їжу.

Це був найпримітивніший приклад впливу недоліків батьків на своїх дітей.

Інше...

Як ми поводимося з людьми, як ми ставимося до людей та до життя, як ми розмовляємо, як себе ведемо, у що віримо, що підтримуємо, - все це та багато іншого ми передаємо своїм дітям, закладаємо в них всю цю основу нашого ставлення до всього, що існує та оточує нас. Неусвідомлено та неконтрольовано. Якщо ми не помічаємо своїх помилок та свого помилкового мислення та свою помикову поведінку, то ми все це, весь цей набір, увесь цей комплект передаємо неусвідомлено своїм дітям.

Коли ми починаємо розуміти свої помилки, то ми намагаємося не наділяти власних дітей усім своїм різноманіттям помилковості. Ми зупиняємо цей неусвідомлений процес передачі своїх помилок дітям.

10

Ми знаходимося в певних умовах. В певних рамках. Стрибнути вище своєї голови нам все одно не вдасться. За раз уж точно. Ми не можемо в одну мить отримати все. Не можемо зразу реалізувати свої мрії. Але зробити перші кроки, а потім другі, а потім треті - і так далі, - це в наших силах, щоб нарешті досягти своєї мрії.

На прикладі цього видавництва.

Я мрію достатньо заробляти грошей зі своїх книг.

Подруга скинула мені посиллання на конкурс на цьому сайті, коли залишалося два місяці з дев'яти на написання 350000-450000 знаків. Звісно, я почала писати, але сразу було зрозуміло, що я не встигну. Але це була лише одна можливість, якою я в принципі фізично не змогла би скористатися, бо чисто фізично (повторюсь) я б не набрала би стільки, маючи роботу та сім'ю. Але я зрозуміла, що можу спробувати заробляти в цьому видавництві, треба лише написати книгу в 300000 знаків, отримати 100 підписників та 75 постійних читачів, завантажити на сайт свої документи. Не в моїх можливостях було все отримати зразу. Я і зараз не виповнила весь пакет цих умов. В моїх силах було розмістити те, що в мене було, почати набирати нове, а пізніше я відправила свої фото з документами для повноти своєї анкети. Для моєї цілі я регулярно набираю та розміщую нові твори, заманюючи на свою сторінку нових читачів регулярним допомненням своєї авторською бібліотеки.

Крок за кроком йду до своєї мрії. Роблю те, що від мене залежить, те, що можу робити. Вигадую нові книжки та розміщую їх на цьому сайті видавництва.

Раніше я працювала з одним міжнародним видавництвом, але в 2018 році воно увійшло в інше, через яке продавалися усі книжки, а там не підтримується українська мова. Англійська підтримується. Спробувала скористатися послугами перекладача, але нічого не вийшло. Треба, щоб перекладач був носієм мови, а не лише навченим перекадати. У повному відчаї розуміючи, що мсої книжки нікому не потрібні, я їх розмістила на безкоштовному ресурсі, залишивши відкритим свій ємейл. Хай хоч так читають безкоштовно мої твори, чим вони будуть лише зберігатися у мене. А через рік мені написали та запропонували контракт підписати на ці рукописи. Отже, я зробиа те, що могла зробити в данних умовах. Що від мене залежило. А таким чином мене знайшло одне міжнародне видавництво. Само. Несподівано для мене. Але ж я щось зробила. Я написала свої книжки. Я їх розмістила. Я відповіла на лист. Я виконала умови по розміщенню та оформленню потрібних документів. А далі вже це працює без мене. Поки що не так ефективно, як би мені хотілося б. Але процес йде. Відбувається. Колись обов'язково все вийде.

Робіть ті кроки, які можете робити назустріч своїй мрії. А далі вже подивимося.

11. Не хай в тебе не вірять, просто роби своє - і все. Здійснюй свої мрії. Йди за своїм планом, не дивлячись навкруги. Йди згідно зі своїм планом. Звісно, коли твої бажання нікому не зашкодять, а навпаки, зроблять навколо тебе світ кращим. Хоча б твоє життя покращать та зроблять тебе щасливим.

Тільки ви знаєте, чого ви насправді хочете. Тільки ви розумієте, яка діяльність робить вас щасливими.Тільки вам відчувати свої почуття та мріяти, мати свої мрії, власні мрії. Особливі, Особисті. Ті, про які ви не хочете розказувати. У вас же є таємні сміливі мрії. В які ви вірите іноді, а , може, взагалі не вірите, що вони здійсняться. Але ж вони є: ці сміливі мрії. Які можуть змінити ваше життя, а може і життя оточуючих. Але, якщо почати про них розказувати, над вами можуть почати посміхатися, висміювати вас та зловтішатися, що у вас нічого не вийшло чи вийшло не зовсім так, як мріяли та планувати.

Та ну їх всіх, хто сміється з початку справи!

Нехай весь світ не вірить в тебе! Головне, щоб ви вірили самі у себе.

Зрозуміло, що, якщо розказувати про свої плани, хтось може дати пораду чи запропонувати свою допомогу, чи познайомити з людьми, які займаються цією справою чи знаходяться в потрібному для вас оточенні. Таке буває. Що допомога приходить саме з тих, хто колись чув про те, що ви про це мрієте, що ви хочете щось таке зробити. Але частіше буває,що лише висміюють з цих на перший погляд нездійснених мрій.

Ми ж самі розуміємо, що зразу нічого не буде. Треба зробити перший крок. Потім другий. Третій. І так далі. Сотий крок. Ще крок. Тисячний крок. Крок за кроком, щоб наближаьтися до своєї мрії.

Але, якщо ви не вірите в себе, ви не зробите і першого кроку. Чи, зробивши перший крок, "зрозумієте", що нічого не вийде. А оточуючі, які у вас не вірять, будуть тільки збільшувати вашу зневіру у себе та підживлювати вашу думку у нездійсненність своєї мрії.

Як там у книжках про успіх: треба зробити сто разів, щоб один раз вийшло.

Чи таке, якщо я не помиляюся точністю, що Едісон зробив дві тисячі експериментів для винаходу лампи розжарювання, які не закінчилися успіхом. Але на це Едісон говорив: "Зате я знаю дві тисячі варіантів, які не працюють. Залишилося знайти тільки один правильний".

Вірте у себе.

Якщо сміються з вас через ваші мрії, не розказуйте про них. Тихесенько йдіть до своєї мрії - і все.

Йдіть з вірою у себе на зустріч до своєї мрії.

І ще таке мені подобається, яке трошки доповнює картину тиші: "Щастя любить тишу" (відома фраза).

У тиші вклинюйтеся в бурхливий потік реалізації своєї мрії.

І вірте у себе.