«Що це за шум ? – подумала жінка . – Хтось на кухні». Вона різко встала, подивилася навколо . Нікого не було . Все як завжди : проста кімната, яка вмістила в собі маленьку дерев’яну шафу, дві картини  в бронзових рамах , велике ліжко та м’яке килимове покриття підлоги , а єдине, що давало хоч якісь барви цьому приміщенню,- вікно. Сказати , що Дарина Корнійчук жила бідно не можна , вона скоріше любила мінімалізм та простоту , швидкість та лаконічність - ідеальні риси для одного з найкращих експертів в області криміналістики . Все її життя це боротьба не тільки із злочинністю , але й своїми страхами . Чого вона боїться? Вбивць ? Цього ми не дізнаємось ніколи . Хтозна , що зберігається в її скриньці Пандори .
  Дарина знову почула гуркіт ,тепер він доносився з вітальні . На цей раз вона швидко вискочила з ліжка взяла пістолет та тихо підійшла до дверей. Звук посилювався , щось схоже на скрипіння шухляд або шарудіння паперу. Таке враження , що грабіжник навмисно хотів розбудити власника квартири. « Чорт , я забула телефон » .- Сказала про себе пані Корнійчук . Жінка повільно  відчинила двері та заховалася за стіною. Її  спітнілі руки міцно тримали пістолет, а серцебиття пришвидшилося в два рази . Дивно , адже для неї це не в перше затримувати злочинця на гарячому . Можливо , причина в іншому . На це не було часу , тут потрібно діяти  і негайно! Вона моментально влетіла у кімнату і закричала : « Руки вгору ,поліція !»
  Те що було далі назвати адекватним не вийде : на середині вітальні лежав рижий повненький котик із шматком м’яса в зубах  та намагався зробити собі хороший манікюр об  ніжку стола, а перед ним стояла жінка років 33 в одних  білих трусах та червоній майці з пістолетом у руках . Вони обоє заклякли від здивування. Опустивши зброю, Дарина  підійшла до  дивана :
- Мда… Грабіжники вже не такі, як раніше . Правда ,Феліксе.
- М’яв! – котик підійшов до її ноги та почав мурликати , ніби просив вибачення. Варто сказати, що це єдина людина, котру він боявся. Навіть його хазяїн не міг знайти з чотирилапим спільної мови ,тому Фелікс був тут частим
- Навіщо ти це  зробив ? – вона із подивом запитувала у кота , в надії, що той їй відповість.
Натомість пухнастий гість виліз на її коліна і ,з почуттям успішно виконаної справи , подивився в очі. Він ніби казав : « Це ж моя робота – псувати речі».
- Ходімо , я відведу тебе додому.
Йому це явно не сподобалось . Фелікс почав шипіти : «Жінко, не чіпай мене!», й бігати по кімнаті.
- У мене нема часу на забавки, ходімо , - сказала вона серйозним тоном , находу  одягаючи піжамні штани. Кіт у цей час заліз на підвіконня і роздумував, з якого боку краще подерти тюль. На щастя , Дарина встигла схопити негідника. Разом вони вийшли з квартири  та піднялися сходами на поверх вище .

- Уже йду , зачекайте . Дарино? Фелікс ? –  на порозі стояв заспаний чоловік із щетиною ,який  явно не очікував на такий ранній візит . - А що ви тут робите? Рижик стрибнув на підлогу і сховався за Остапом.
- Мене це теж цікавить, що я роблю біля твоєї квартири з твоїм котом о 7 годині ранку, – жінка була не надто привітна .
- Він знову втік, – пробурмотів він , – вибач, прошу, вибач.
- А ти знаєш, що за неналежне утримування домашніх тварин можуть накласти штраф , а я особисто подам скаргу на моральну компенсацію,- поліцейські любили користувалися цим трюком ,- іди подивись, що сталося з моєю кухнею!
- Більше такого не повториться, – чоловік із жалюгідним  виглядом глянув на кота.
- Сподіваюсь,- вона розвернулась і попрямувала до себе .
***
- День почався прекрасно ,просто ідеально ,- скептично зауважила жінка .- Невже навіть у вихідний  я не можу відпочити?
Щойно прибравши , вона лягла на диван, закинула голову, заплющила очі та розслабилася. Принаймні намагалася це зробити . Її робота досить складна і  нервова , тому вільний час має для неї величезне значення. Але кому як не Дарині Корнійчук , молодшому лейтенанту поліції знати, якими важких зусиль потрібно докласти щоб збудувати кар*єру, хоч вона і виросла у заможній сім*ї , але всього добивалась сама. Ще із самого дитинства Дарина визначилась ким хоче стати , спочатку батьки не надавали цьому великого значення , але потім почалися сварки . Дійшло до того, що дівчина переїхала від них. Дисципліна та витримка дали їй шанс проявити себе у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ , а потім в департаменті Збройних сил Канади . Перед нею відкрилися досить непогані перспективи , якби не одне але . Через травму руки Корнійчук повернулася до України . Натомість тут вона змогла створити хорошу кар*єру  в Києві , купити невелику квартиру та продовжила займатися улюбленою справою – ловити злочинців. Колеги назвали її  детективним вампіром , через холодний розум  та сильний професіоналізм. Вона була навіть схожа на нього : середнього зросту,приблизно 176 см. спортивної статури , брюнетка із стрижкою каре , великі очі ,які ніколи не пропускали жодну деталь справи , тонкі губи та вилиці – все це підкреслювала блідість шкіри . Лише один її погляд змушував людей нервуватись , хоча сказати що вона була злою теж не можна , адже тобі б до неї не зверталися по додаткову допомогу . Такий собі київський Шерлок Холмс , котрий брався за приватні справи деяких осіб , звичайно, за щедрий гонорар. Але це вже в минулому,зараз вона могла собі дозволити повноцінне проживання .
- Що знову сталося . Скільки можна! – крикнула жінка через сон.
Пролунав дзвінок , ніби  загуділа бормашина у стоматологічному кабінеті.
- Де, той клятий телефон ? – вона все ще сонна його шукала .- Алло ,слухаю.
- Лейтенанте, це Василь Петренко . Знаю що у вас вихідний але справа термінова. – чоловік із хрипким голосом  говорив впевнено і невимушено.
- Що таке ? Чому така поспішність? – тепер Дарина остаточно прокинулась  і хотіла ввійти у курс діла .
- Це не телефонна розмова . Одягайтесь та виходьте у двір ,ми вже чекаємо. – Одразу було зрозуміло, що він колишній військовий ,котрий пішов у поліцію , адже його мова завжди чітка і коротка.
- Так , я зараз вийду . – без зайвих питань вона поклала трубку та пішла збиратись.
Можливо жінка і жила скромно, але одягалася вишукано, не те щоб дорого, проте вміла вдало поєднувати прості речі , які їй завжди пасували. Інколи сама дивувалася звідки в неї хороший смак в одязі, напевно , від мами. Це було яскравою відмінністю від усіх інших типових жінок-поліцейських , які постійно носили одне і теж саме вбрання. На вулиці її чекали двоє чоловіків . Один високий, кремезний стояв біля капоту машини і курив сигарету. Це Василь Петренко, сорокап*ятирічний  старший лейтенант поліції , на його рахунку десятки розкритих вбивств і єдине, що він ненавидить -  це новачки , ну просто терпіти не може цих молодих дурних героїв , які постійно пхають свого носа куди не треба і все знають. Але чоловік був найстаршим у відділі , тому саме йому доручали  «мальків» , які зазвичай тікали , не витримавши  двох тижнів . На щастя , Дарина не потрапила під його «опіку» . А от тому худорлявому хлопчині з білявим волоссям  , котрий сидів на лавці біля будинку, не пощастило .
Детектив вийшла до них рівно через 30 хвилин після закінчення розмови. Як завжди в темному пальто , шкіряних ботфортах та яскраво-червоному платті . На дворі була пізня осінь, так що теплий шарф якраз йшов під сезон. По такій леді зовсім не скажеш , що вона займається бойовими мистецтвами чи стрільбою.
- Доброго ранку, - поліцейський усміхнувся та підійшов ближче.
- Не зовсім , - ніби відкусила , - то що там зі справою , щось серйозне ?
- Ну…це треба перевірити … Скажімо так – є все і нема нічого .
- Тобто? Так, а це хто? – вона глянула на хлопця.
- Ей, ти чого сидиш ,йди сюди! – гукнув старший .- Ось познайомся молодший лейтенант поліції Дарина Корнійчук , найкращий спеціаліст в області.
- Богдан  Соняшник , минулого року пройшов переатестацію, курси ,хочу отримати спецпідготовку у вашому відділі. – тільки коли він став біля Дарини можна було побачити юне усміхнене обличчя , яке переливалося веснянками та світилося свіжістю , натхненням , на противагу мужньому загорілому лицю пана Петренка , яке лиш виказувало незадоволення будь-чим.
- Приємно познайомитись , - спокійно відповіла Дарина , -  скільки вам років?
- Двадцять шість.
- Ну досить вже цих розмов, пора їхати ,- старший не любив довгих балачок , тому зазвичай  допитом свідків чи підозрюваних  завжди займалися інші колеги.

По дорозі чоловік розповів що сталося : зранку близько 9:00  бригада робітників повідомила , що знайшла тіло двадцятип’ятирічної Вікторії Сапронової в  новобудові на вулиці Турівській  біля пошти. Вона була повішена на гаку . Слідів побоїв не було , але жертва знаходилася на висоті 2 метра , тому скоріше за все стояла на стільці , якого правоохоронці побачили на місці злочину.
- То я маю розслідувати самогубство? – іронічно запитала детектив.
- Розумієш , батько Сапронової дуже впливова людина …
- Депутат?
- Ні , але плечі має великі.  Наші хлопці хотіли одразу закрити справу ,однак батьки не дозволили. Кажуть ,що це вбивство.
- І до чого тут я? – їй це починало набридати.
- Я не знаю . З однієї сторони все дуже просто, а з іншої - занадто ідеально . От послухай ,- вони під’їжджали до місця подій,- молода багата дівчина , у якої  мало бути весілля , яка жила в своє задоволення , повісилась . З якого б щастя ?
Василь говорив з таким натхненням і запалом , ніби й сам не вірив у те , що сталося , ніби це стосувалося його особисто. За весь час ніхто не посмів перебити поліцейського. Навіть Богдан , який постійно дивився в телефон , з цікавістю слухав старшого. І тільки Дарина спокійно сиділа , запам’ятовуючи кожне слово . За роки практики вона навчилася з точністю аналізувати людей , їх характери та вчинки . Ніби відеокамера , жінка записувала всі допити у свою голову , а потім вдало ними користувалася.
- Нарешті приїхали , - лейтенант зупинив машину біля заднього входу до будівлі.
- А я думала тут буде повно журналістів .
- Сапронові не хотіли розголосу, тому натовп розігнали ,  крім оперативної групи та охоронців. – вони троє зайшли у середину.

Опинившись в епіцентрі подій, вони побачили наступну картину: біля кожного входу стояли охоронці , на першому поверсі біля правого вікна працювали криміналісти, ліворуч від них поліцейський опитував бригадира та молодого робітника , який  знайшов жертву.
- Добрий день , шановні ,- привіталася лейтенант.
- Добрий , пані Дарино. Правда міг бути ще кращий , - їй відповів чоловік середніх літ з темним волоссям та худорлявим обличчям . Його окуляри постійно спадали на ніс. В руках він тримав електронну лупу, - ви хочете нам допомогти?
- Це моя робота. Я так розумію труп повезли в морг .
- Кілька хвилини тому забрали, - Роман Дубенюк був дуже радий підмозі, – жінка двадцяти п’яти років  здійснила самогубство десь о третій годині ночі…
- Це мені вже відомо , давайте перейдемо до суті: чому батьки не вірять ,що вона сама це зробила?
- Знаєш хто такий Ігор Стецько . Він великий бізнесмен і власник цієї території , а Владислав Сапронов, батько жертви, його головний конкурент. Вони навіть судилися за землю , між ними постійні скандали. А тут на тобі -  мертву дочку знаходять на місці ворога. Ці два півні тут ледь все не рознесли , довелось розігнати.
- Ну нехай , з ними розберемося потім. Давайте оглянемо місце .
Що вони могли там побачити , крім звичайної мотузки  й  дерев’яного табурета , ні слідів боротьби чи домагань не було . Типове повішання і більше нічого , але як пояснити рідним , що їх дитина зробила це сама , як заспокоїти…  Дарина повільно й уважно , ніби заядлий мисливець , роздивлялася все навкруги , щось порівнювала та мугикала собі під ніс. Її увагу привернув стілець , провівши рукою по ньому, вона запитала:
- Яка висота від підлоги до гачка?
- Більше двох метрів – відповів Роман.
- Отже, цей предмет жертва використовувала, щоб дістати до верху .
- Так ,напевно – невпевнено відповів колега.
- Ага.. не він …- пробурмотіла Дарина, ще раз подивившись на табурет.
- Хто не він , - чоловік все більше і більше не розумів її , - що саме ви маєте на увазі?
- Не звертайте уваги . Краще розкажіть свою версію .
- Так , - Роман був хорошим криміналістом , але разом із роками практики росла й лінь. Йому було набагато легше швидко закрити справу , ніж сидіти й думати над нею , тим більше, коли за це можна отримати додаткові гроші, – я припускаю ,що все відбувалося таким чином : пані Вікторія прийшла сюди, взявши із собою необхідні для самогубства речі  і наклала на себе руки.
- Це все ? – з іронією запитала Дарина , -  вас не дивує , що на предметі нема слідів взуття. 
Дубенюк затих … він не знав , що сказати , тай про що можна говорити з людиною , мета якої скоріше завершити розслідування , поїхати додому та відпочити.

  Дарина була впевнена , що це вбивство , підступне , добре сплановане . Хіба на стільці не мали залишитися сліди , адже на підлозі вони були . Це ж будівництво ! Скрізь бруд , сміття, отже , взуття точно мало замаститись. І чому саме тут ? Вона могла вибрати краще місце , а не їхати аж до на територію батькового  конкурента.
  По дорозі до офісу , Конійчук  складала приблизний план подій , які могли призвести до смерті. Але залишались також і невизначені сторони , наприклад ,  хто міг так гарно замести сліди ?Поки що це залишалось загадкою , та чи надовго…
- Про що думаєш ? – Петренко насмілився порушити роздуми детектива.
- А … Та просто …Ем , уявляю хронологію в даній ситуації , - вона говорила дуже повільно , ніби вийшла із трансу,- ти говорив із свідками ?
- Так.
- І? – жінка починала приходити до тями. – Що там ?
- Дехто з робітників сказав ,що центральний та задній , з якого ми заходили , - головні виходи . З правого боку зробили вільне місце , щоб вантажівки могли заїхати .
- І камер ,звичайно , нема.
- Мг …- лейтенант кивнув у відповідь.
- Стій!
Чоловік різко натиснув гальма :
- Що таке? – запитав він здивовано.
- Давай я поїду до відділу , а ти – в морг, - запропонувала Дарина.
- Непогана ідея . Мертві ніколи не збрешуть. – Петренко вперше за цілий день усміхнувся.
- Тоді до зустрічі.
Машина розвернулася і поїхала в протилежному напрямку. Насправді жінці був потрібний час для роздумів, а прогулянка на свіжому повітрі навіє якісь ідеї. На дворі стало прохолодніше , люди поспішали хто куди. Вітрини магазинів світилися вогниками , в кафе грілися закохані пари . Лише одна персона не звертала на це уваги . Дарина закуталась в теплий шарф , перейшла дорогу і почала аналізувати: «То що ми маємо : підроблене вбивство , в якому занадто багато схожостей. Візьмемо Ігоря Стецька , навіщо йому вбивати чадо конкурента на своїй території . Він міг її викрасти , щоб налякати пана Владислава , чи не так? Навіть якщо б у цьому була частка правди , то скоріше за все Вікторію знайшли у річці , або деінде, і точно не одразу , а хоча б через кілька днів. Інша справа батько. Хтозна , можливо , війна сімей так засліпила йому очі , що бідолашний пішов на крайні міри заради перемоги. Поки що у це слабо віриться. То хто ж це?» Єдине , що на даний момент можна сказати точно - це те , що вбивця професіонал , який знав жертву дуже добре , мало того , він не боїться нікого й нічого , адже якби був страх,  дівчину шукали б довго. А тут навпаки – все наяву . Злочинець своїм вчинком ніби каже : «  Знайдіть мене , якщо зможете . Я сильніший , я керую вами , а  ви - мої раби».
  ***
Василь Петренко сильний мужній чоловік , військовий , який пройшов і вогонь, і холод , тому  є лише одна річ , яку він ненавидить – опитування свідків . Сльози  рідних , жалі друзів , брехня підозрюваних  – ця сентиментальність не для нього . Йому більше підійде переслідування чи затримання злодія. А ще краще перестрілка із бандитами.
Отож, полковник вже прибув до моргу . Місце , де для людини все закінчується , а для криміналістів тільки починається. Здавалося б, це мала бути велика сіра моторошна будівля , як у фільмах жахів , але ні. Скрізь чисто та охайно , ніби в реанімації , більше того працівники подбали і про живих , адже в холі є спеціальна кімната з ритуальними послугами , де рідні можуть купити все необхідне для поминок. Петренко звернув у коридор, пройшов ще кілька метрів і нарешті знайшов потрібне місце. Приміщення досить просторе , правда освітлюється не дуже  добре , з правого боку від входу стояв довгий стіл , на якому лежали необхідні засоби для розтину тіла та його аналізу. Посередині кімнати під громіздкою комп’ютерною лампою лежала сама жертва , а біля неї працював патологоанатом . Це була невисока блондинка із гострим підборіддям . На вигляд їй було 30 , але в паспорті цифра набагато більша . « М'ясо в холоді краще зберігається», - подумав чоловік та зайшов у середину.
- Хто там? – ледь чутно запитала Оксана Степанівна.
- Лейтенант Петренко . Прибув по справі Вікторії Сапронової.
- Так офіційно , - вона обернулася до Василя та усміхнулася . Вони давно знайомі і якби не вік, то могли б стати не тільки знайомими. Жінка підвелася й підійшла ближче до чоловіка , тільки тоді він розгледів сухі , потріскані губи , старанно приховані під помадою, та їдкий запах тютюну, який ,здавалося, просочив не тільки одяг , але й шкіру. Все ж таки вона виглядала блискуче : темні брюки та голуба блуза вдало підкреслювали її форми . – Чого закляк ?
- Та я … задумався …
- Про що ? – пані Корчинська пильно подивилась на лейтенанта . – Може , про мене? – як же вона любила гратися із мужчинами.
- Ні. Мені потрібна Сапронова.
- Ходімо . - Оксана вказала в сторону стола , на якому лежала молода, дівчина з  красивим обличчям . Здавалося , що вона просто спить і скоро прокинеться , але  слід на шиї руйнував усі сподівання .  Тіло  було білим , мов крейда , і холодним , наче лід . Жодного натяку на побиття не було.
- Смерть спричинена удушенням близько 4 години тому ,- Петренко глянув на свій годинник – п'ятнадцять по десятій .
- Отже , вона таки повісилась. – упевнено сказав чоловік .
- Не все так просто …
- Тобто?
- Перед тим як здійснити самогубство жертва приймала алкоголь та снодійне , а ще заспокійливі препарати в досить великих дозах . Я думаю десь за годину до смерті. – Петренко явно не очікував такої відповіді.
- То вона спочатку хотіла напитися таблеток , а потім побачила , що нема результату і взялася за мотузку.
- Так . – Спокійно відповіла Оксана . – Але мене дивує те , як можна під дією таких сильних бензодіазепінів взагалі з дому вийти .
- Що ти маєш на увазі ?
- Це дуже сильні ліки , їх видають тільки під контролем лікаря  і тільки у важких випадках . Хіба ця молода людина може мати  аж такі проблеми зі здоров’ям , щоб вживати їх .
- Отже , має бути рецепт , - лейтенант задумався.
- Як мінімум .
- Потрібно взяти ордер на обшук будинку та перевірити чи була Вікторія Сапронова у лікарні за останні місяці.
- І ще , на одязі не знайдено жодного сліду , - Оксана склала руки , - абсолютно нічого. Вбивця професіонал однозначно.
***
- Шановні прошу вас заспокойтеся ! – поліцейський ледь стримував Сапронових та Стецьків .
- Заспокоїтись ! Ця падлюка вбила мою дочку ! – кричав , розмахуючи руками,  високий чоловік  . Він був одягнений в пом’яту сорочку та джинси , його сиве незачесане волосся стирчало в різні боки , а під очима виднілися сині круги .
- А в тебе є докази ! – відповідав низький на зріст з лисиною на голові опонент , вбраний у чорні штани та футболку з піджаком . Єдине , що видавало їхній статус це дорогі годинники .
- Є !
- Та заспокойтеся ви нарешті ! – у розмову вмішалася дружина Ігоря Стецька – Жанна . Вона підійшла до чоловіка і пошепки сказала :Ти не розумієш , що підставляєш себе . Замовкни і не втручайся.
- Так , послухай свою кохану , - глузливо сказав Влад.
- Та я тебе зараз задушу ! – Ігор не витримав . Він накинувся на опонента і якби не поліцейські , то точно здійснив би задумане.
- Я бачу мені доведеться ще одну справу розслідувати ,- всі обернулись до дверей кабінету . На порозі стояла та сама жінка, від якої залежало майбутнє присутніх тут людей , - Дарина Корнійчук. Вона повільно зайшла в середину та крижаним поглядом  проаналізувала кожну персону , що непорушно стояли . Її увагу привернула одна деталь : не було мами жертви.
- Що ж , - продовжила лейтенант , - я беруся за справу Вікторії Владиславівни Сапронової , тому раджу вам бути чесними зі мною і не перешкоджати слідству. Зараз я проведу допит .
- Та я вам і так скажу , що ні в чому не винен. – сказав Ігор .
- Це вже мені вирішувати , - серйозно відповіла Дарина.
- А ви не боїтеся нажити собі ворога , пані, - чоловік почав злитися
- У вас вже є один , - іронічно сказала детектив , - з двома не справитесь .
- Ви мене не знаєте , - він підходив ближче.
- Зараз в нас буде чудовий шанс познайомитись. – її це не злякало ,-  але для початку я поговорю з батьком жертви.
Вона жестом запросила Владислава до слідчої кімнати для допитів , що знаходилась на другому поверсі . Вони йшли швидко , не розмовляючи між собою.  Біля дверей відчувався запах фарби та лаку , який ще не встиг вивітритися після ремонту. Це була стандартна кімната : простора , добре освітлена , із спеціальним затіненим склом через , яке слідчий спостерігав за процесом опитування , та стіл з двома стільцями . Більше нічого не було , щоб не відволікати увагу  людей. Чоловік сів та оперся ліктями об стіл. Лише зараз він видихнув з полегшенням . Дарина ж пильно стежила за кожним його рухом. В руках вона тримала особову справу Сапронова.
- Що ж почнемо , - лейтенант не поспішала , - ви Владислав Петрович Сапронов  1963 року народження . Поживаєте в центрі Києва . Займаєтесь бізнесом тут та закордоном . В шлюбі з 1991року з Тетяною Олексіївною Самойлович. Я правильно сказала ?
- Так .
Дарина тримала паузу .
- Що вас пов’язує з паном Стецьком ?
- Кілька місяців тому…
- Будь ласка , конкретніше , - перебила вона.
- У березні цього року проходив тендер на купівлю територій , одна з них була на вулиці Турівська , - він починав нервувати та запинатися, - моя фірма була прямим претендентом на цю землю , але той козел вмішався і забрав їх . Як він це зробив я не знаю , може , підплатив кому , може, залякав. Потім  ми подали до суду , але й там його пропхали . З цього й почалися наші конфлікти.
- А до цього ви не були знайомі ,- сказала жінка .
- Ні . Але це точно він зробив.
- Що таке могло між вами статися , що призвело до смерті людини . Що ви не поділили?
- Усе ! – чоловік почав психувати , - в прямому значені слова . За яку б справу я не брався він одразу перешкоджав . Без кінця тиняється під ногами . Одного разу ледь не вбив . Його хлопці напали на нас у ночі, почалася бійня , добре що хоч живі лишились.
- Чому не повідомили в поліцію ?
- Ви серйозно ? В нього тут скрізь свої люди . Я не здивуюсь , що й ви з ним за одно … До того ж в нашому світі так справи не вирішують.
Дарині було цікаво спостерігати за його очима , які бігали туди сюди . Вона давно розгадала причину їх конфліктів – проста впертість , пиха та жадібність .
- Де ви були 23 листопада ?
Чоловік  закляк та зблід . Тепер потрібно думати і не піддаватись емоціям .
- Я працював в офісі майже весь день  , - повільно вимовив Владислав.
- А після роботи ?
- Ем… Поїхав додому , потім до друзів , в них був допізна і аж вночі повернувся.
- У котрій годині ?
- Чесно кажучи я не дуже пам’ятаю . Близько четвертої ночі . Одразу ліг спати , а коли прокинувся , то мені повідомили про дочку.
- Ви можете підтвердити це?
- Так . В нас є камери .
- Я так розумію Вікторія не жила з вами .
- Але часто приїжджала . Навіть вчора кілька разів, по-моєму,  була .
- Чому ?
- Забрати деякі речі.
- Чим ви займалися останні місяці ?
- Я був зайнятий будівництвом гостьового будиночку  на своїй ділянці.
- І хто там працював ?
- В основному молоді хлопці , а що?
- А коли почалось будівництво?
- Десь в кінці літа.
- Скажіть у вас не виникали конфлікти з дочкою напередодні? Чи  є в неї вороги?
- Та ні . Ми з нею прекрасно ладили . Постійно балували. Я її називав маленькою принцесою . Ви знаєте діти це прекрасно , вони роблять тебе молодим , енергійним , дають надію . Віку всі любили , у неї багато друзів . Вона дуже добра і хороша, - тільки зараз чоловік  зрозумів , що втратив найцінніше . На його долоню скотилася гірка сльоза , - пробачте.
- Нічого страшного.
- Можливо, наш світ жорстокий , але я завжди дотримувався правила : ніколи не вплутувати сім*ю , ні мою , ні будь-чию .
- Чому ваша дружина досі не повернулась ?
- Не знаю і знати не хочу . Коли можна забрати тіло з моргу ?
- Завтра . – Чоловік вже хотів йти , але Дарина зупинила його : - Крім Стецька , кого ви ще підозрюєте  ?
Він задумався . Намагався швидко прийти до тями :
- Сергій Тивонюк . Її хлопець .
- Що ж я думаю на сьогодні достатньо . Дякую .
Дарина ще робила деякі дописи у блокноті як у дверях з*явились подружжя Стецьків. Першою заговорила жінка:
- Мене звати Жанна Іванівна Стецько . Я адвокат мого чоловіка. – одразу зрозуміло, що це професіонал.
- Як зручно . – Дарина підвела голову .- Цікаво а як ви їй платите?
- Що ви собі дозволяєте !- чоловік  різко підвівся . – Ви хочете втратити роботу , так !?То я вам влаштую !
Пані адвокат намагалася швидко заспокоїти його , але саме цього добивалася Корнійчук . Агресія виводила із себе Ігоря  , а в нервовому стані він не міг контролювати себе і говорив перше , що приходило в голову .
- Давайте перейдемо одразу до суті . Як нам повідомили , конфлікт між вами та Владиславом виник у березні 2017 року через тендер . З того часу і до сьогодні у вас постійні суперечки , то перестрілки , то підпали , то вбивства …
- Та не вбивав я її !- червоний , мов буряк Ігор знову встав з крісла.
- Мій клієнт правий . Він абсолютно не причетний до скоєного , адже в нього є алібі. На момент смерті , - вона дістала з папки якісь папери, - ми перебували в лікарні . Ось заключення лікаря , а це відпускна заява на сьогоднішній день .
Виявляється чоловік вже тиждень лежить в приватній лікарні через проблеми з серцем. Але чи це правда ? Потрібно з’ясувати чи документи не підроблені.
- Пане Стецько скажіть  як у вашому кримінальному світі розбираються  з конкурентами ?
- Що? – він точно не чекав такого питання.
- Чи міг сам Владислав вбити дочку , щоб позбутися вас?
- А мені звідки знати , цей псих робить що хоче , він взагалі ненормальний , - напруга знову наростала, - він мою машину підірвав . Я через нього тепер проблеми зі здоров*ям маю . Нічого , нічого я ще покажу…
- А може вже показали ?
- Ми надали всі необхідні документи , щоб спростувати цю нерозумну теорію , - вмішалася Жанна.
- У вас було достатньо часу щоб підробити папери , - Дарина хотіла показати хто тут хазяїн і їй вдалося,- поки ми будемо проводити слідство , ви перебуватимете під домашнім арештом , як підозрюваний .
Вона швидко підвелась , зібрала всі речі та попрямувала до виходу , залишивши професійного адвоката  в програші.

Тепер їй необхідно було  обдумати план дій . По-перше, перевірити алібі  Стецька і Сапронова . По-друге ,здійснити обшук помешкання жертви та відновити хронологію її дій в день смерті , а також знайти близьких друзів . За висновками криміналістів дівчину таки повісили , ні на одязі , ні на тілі  жертви нема жодних слідів. Отже , вбивця працював дуже обережно , а ,може, це справді зробили конкуренти Сапронова , найнявши професіонала. У будь-якому випадку варто придивитися до цієї версії.
- Лейтенанте, - гукнув молодий поліцейський , - ось звіт патологоанатома .
- Дякую . Ти не знаєш , де Корнійчук ?
- У неї був допит , може , вона у кабінеті.
- До побачення. – Василь махнув головою та піднявся на другий поверх.

- Добре , що ти прийшов ,- не відриваючи погляду від паперів сказала Дарина, - у нас багато роботи , ось ордер на обшук житла сім*ї  Сапронових.
- Є підозрювані ?
- Поки що ні . Я намагаюсь зрозуміти , який мотив у вбивці . Що там з тілом?
- Не дуже добре , - Петренко підсунув стілець ближче до столу, - крім повішання було ще й отруєння сильними антидепресантами і снодійним. Оксана сказала , що просто так їх не продають , тільки в екстрених випадках .
- Прекрасно . – це її розвеселило . – Тепер ми знаємо , що шукати .
- Пані лейтенант , я приніс те , що ви просили .- у кімнату зайшов секретар .
- Це її телефон ?
- І номери використані в день смерті . – Дарина схилилася над документом.
Що вони там побачили ? На перший погляд , нічого особливого : зранку вона дзвонила до адміністратора свого салону , о 13:00 домовилась про зустріч з подругою Христиною Кісткою в кафе , потім о 14:45  телефонувала Сергію Тивонюку  , а в 19:15 розмовляла з мамою . Тепер залишилось визначити , де була жертва у вільний час та що робила . Група вирішила знову розділитись. Петренко з кількома хлопців поїхали до лікарні та на роботу дівчини , а Дарина до її дому .
Жінка прибула до будинку, що розташовувалась недалеко від центру міста. Біля нього був маленький парк для дітей та спортивний майданчик , навколо якого росли дерева . Тут панував спокій та розмірене життя …до сьогодні. Дарина наказала поліцейським опитати сусідів , а сама пішла до квартири , але раптом біля входу  зупинилася … в середині хтось є . Невже той , кого вони шукають . Вона притулилася спиною до стіни та витягнула пістолет , кликати на допомогу пізно . Жінка повільно відчинила двері та тихо зайшла всередину . Речі не розкидані , усе на місці , але там , в дальній кімнаті шум , ніби хтось ходить, схоже це спальня . Дверна ручка заворушилась . Дарина швидко сховалась на кухню . Вона не бачила хто виходив , а лише чула цокіт підборів та шарудіння пакета . Саме час діяти :
- Руки вгору поліція !- Корнійчук наставила дуло пістолета на грабіжника , точніше грабіжницю . Високу , худу , із рудим волоссям , вбрану в синю сукню та чорні туфлі . Під її очима виднілися великі  фіолетові круги , що свідчило про перевтому та нестачу сну , а на  блідому заплаканому обличчі одночасно застиг переляк і відчай. – Хто ви така ?
Вона не відповіла . Дарина опустила зброю й ступила кілька кроків їй на зустріч
- Не хвилюйтесь , я з поліції , - детектив торкнулась до плечей жінки , яка тряслась від шоку . – Давайте сядемо .
***

- Я можу побачити кардіолога, - Петренко звернувся до симпатичної медсестри .
- Так ,звичайно. На яку годину у вас назначений прийом ?
- 17:35 , - він привітно їй усміхнувся.
- Підніміться на третій поверх . 24 кабінет ліворуч по коридору .
- Дуже дякую .
« Ця лікарня точно не для таких простих людей , як я».- подумав Василь , піднімаючись сходами . Звичайно , це ж одна із найкращих київських клінік , де одна консультація коштувала шалених грошей . Але були й плюси : нема занудливих черг , привітний персонал , все виконується швидко й надійно , скрізь чистота і порядок  , за які не шкода заплатити . Тепер Петренко сумнівався в правильності своїх дій , адже це все-таки серйозна установа і підробка документів тут неможлива. Що ж зараз ми дізнаємось хто є хто.
  Лейтенант постукав у двері та зайшов. У великому кабінеті за робочим столом сидів чоловік  до сорока років із борідкою і щось писав .
- Добрий день . Прошу проходьте , - він підвівся й ввічливо попросив зайти , - що вас турбує ?
- Старший лейтенант поліції Василь Петренко . Маю до вас декілька запитань.
- Які ще питання ? Хіба я в чомусь винен? – лікар занервував.
- Ніхто не казав , що ви винні . Мені потрібна деяка інформація про вашого пацієнта , от і все.
- Ми не маємо права надавати особисту інформацію  пацієнтів , - його голос напружився .
- Навіть якщо він причетний до вбивства ?-  Петренко сів ближче до лікаря . – Послухайте я все розумію правила є правила , але від вас залежить  не тільки його доля , а й ваша .
- А я тут до чого ? – здивовано запитав кардіолог.
- Ви покриваєте вбивцю , отже , є співучасником.
- Не смійте мені погрожувати ! Я нічого вам не скажу без адвоката ! – тепер він переходив у контратаку .
- Добре . До зустрічі у відділку . – Петренко підвівся і направився до виходу . Вже біля сходів його зупинив лікар
- Я можу допомогти , але за однієї умови – інформація в обмін на конфіденційність.
Вони знову повернулись в кабінет .
- Зрозумійте мене правильно , - кардіолог підійшов до вікна , - у мене важка робота і репутація відіграє дуже важливу роль у ній , адже клієнти точно не захочуть лікуватись у людини , котра має проблеми із законом.
- Ви праві , але ми б все одно отримали бажане , - Петренко показав йому ордер , -  я хотів налагодити між нами контакт .
- То хто саме вас цікавить?
- Ігор Стецько. Як давно він проходить тут лікування ?
- Тиждень.
- І в нього дійсно такі великі проблеми з серцем ?
На лиці лікаря з’явилась посмішка. Така реакція дещо здивувала Петренка . Він очікував мінімум на здивування.
- У нього великі проблеми з алкоголем та  пихою , а не з серцем , - промовив чоловік , - спочатку йому не сподобалась медсестра, потім  він відмовився приймати ліки … у багатих свої примхи аби лиш платили .
- Учора сталося вбивство . Воно було здійснене на території вашого пацієнта . Коли ми допитували Ігоря , то нам були надані ці справки , ви можете їх підтвердити?
- Так . Учора мені повідомили , що пацієнт не з’явився на процедурах . Я подзвонив Жанні Іванівні , його дружині, вона сказала , що в них там серйозні проблеми,  тому її чоловік не зможе приїхати . Пізніше  пані Стецько сама прийшла сюди , щоб взяти потрібні документи .
- Ясно. – Петренко все ж не був задоволений , хоча одного підозрюваного можна виключити із списку . – Дякую за інформацію , ви дуже допомогли слідству.
- Тепер ваша черга виконувати умови , лейтенанте.
Василь лише кивнув у відповідь .
***

- Мені дуже шкода , що так сталося . Я обіцяю знайти вбивцю вашої дочки , - Дарина  ще заспокоювала матір загиблої . Вони сиділи в просторій вітальні , - але ви повинні нам допомогти .
- Я зроблю все , що в моїх силах . – жінка говорила через сльози . – За що мені таке горе ?
- Саме це ми маємо з’ясувати . Пані Тетяно скажіть чи мала Вікторія ворогів ?
- Ні . Звичайно, ні . Звідки вони в неї могли взятись .
- А вона ніколи не зверталась до психологів чи невропатологів ?
- Ну що ви . Ні .
- А проблеми у неї були , - Дарина підійшла до напарника, - наприклад, з грошима , чи з хлопцем,  чи з вами?
Тетяна Олексіївна задумалась . Вона пильно подивилась на слідчого , котрий стояв поруч біля Дарини. Корнійчук  зрозуміла  в чому справа і наказала йому обшукати спальню та опитати сусідів . Тепер жінки залишились на одинці . Пані Сапронова одразу розслабилась :
- Ми дали дочці найкраще – прекрасна освіта , робота , безтурботне життя . Все було ідеально , але ж так не може бути завжди , правда? Наша ідилія закінчилась 4 роки тому , коли чоловік дізнався , що Віка не його рідна дитина , - у Дарини здригнули брови , - так, я не дуже вірна дружина , але , що поробиш, таке життя . Влад просто оскаженів , зробив скандал , вигнав мене і її з дому , хотів подавати до суду , а потім …- жінка замовчала , – потім змінив своє рішення , забрав нас назад . Ви думаєте він мені пробачив ? Ні , такі люди не пробачають . Ми поговорили і вирішили не розривати шлюб , правда , живемо окремо . Влад купив Віці салон та квартиру , щоб вона не ображалася . З того часу наше родинне життя зійшло нанівець , кожен сам за себе , добре ,що хоч з дочкою спілкувався .
- А як дівчина відреагувала ?
- Спочатку злилася , але пізніше зрозуміла і ми помирились .
- Ви знали про справи чоловіка ?
- О ні , - Тетяна підвелася , - він ніколи не розповідав про роботу .
- Чи міг справжній батько знайти Віку і вбити ?
Це запитання розсмішило жінку . Вона пішла на кухню , щоб набрати склянку води .
- Її так званий батько, як тільки почув радісну новину , одразу втік закордон і більше ми ніколи не бачились .
- Що вона робила в день смерті? Дзвонила вам?
- Все як завжди : прокинулась , поїхала на роботу , зустрічалася з друзями і хлопцем. В той день , - жінка ледь вимовила слово , - я мала летіти в Італію . Десь підвечір ми розмовляли  по телефону . Вона попросила привезти їй тамтешні десерти і вина … на заручини
- Чому чоловік був проти весілля ? – Дарина поспішно щось занотовувала.
- Гроші . Той хлопець не був багатий , з провінційного міста , тут працював адміністратором . По-моєму , вони познайомились на вечірці. Він досить хороший , милий , розумний , але найголовніше , що Сергій дав моїй дочці те , чого жоден з нас не зміг – справжню любов , непідкупну , надійну . Йому ,напевно , найважче зараз.
- Чому вас так довго не було ?
- Мій літак затримали на 20 годин .
Для Дарини цього було достатньо . Та й Тетяна не бажала більше продовжувати.
Вони дружньо попрощались  та обмінялись номерами телефонів .
  Отже , виходить , що батько ,можливо, був причетний до вбивства . Йому нічого втрачати , дитина ж не від нього. Але який мотив ? Помста і дочці , і дружині , і конкуренту .  Що як Вікторія вимагала гроші . Владислав понад усе хотів зберегти свій статус , а вона хотіла збагатитися , от і почала шантажувати «батька» .В один прекрасний день він вирішив позбутися двох зайців – Стецька і дівчину . Тож тепер терміново потрібно перевірити алібі Владислава Сапронова.
Дарина довго думала над цим . Допоки її думки не перервав телефонний дзвінок :
- Є розмова , - сказав приглушеним голосом чоловік на іншій лінії зв’язку .
- Добре . Давай зустрінемось у кафе, – жінка повернула руль праворуч , - мені не зручно говорити . Бувай.
У назначеному місці вже чекав Петренко . Він сидів за 5 столиком і , щоб  не нудьгувати перечитував нотатки. Поліцейські були тут постійними гостями , а особливо Василь . Колись він допоміг власнику знайти цінну річ , яку викрали , той в свою чергу робив йому знижки . Приємно все-таки працювати копом .
- Привіт .
- Привіт , - офіціант приніс їм  2 бокали пива , - я замовив і тобі.
- Дякую, але я не буду . – вона зняла пальто й повісила його на стілець . – Щось знайшов?
- Лікар підтвердив алібі Стецька . Він дійсно перебував на лікуванні .
- Отже , це не він .
- Так . Я відвідав салон краси , в якому працювала жертва . Вона була там учора  з 9:00  до 13:00 . Потім їй подзвонили і Вікторія пішла. Проте я знайшов дещо цікаве  , подивись , - Петренко показав напарниці документи , - дівчина не була повною власницею салону , а лише директором . Він належав батькові і гроші отримував Сапронов . Адміністратор сказала , що останнім часом Владислав почав частіше до них навідуватись  з перевірками. Одного разу вона підслухала сварку між ними в кабінеті , ніби то чоловік натякав , що забере бізнес , а дочку вижене .
- Я тобі більше скажу – вона йому не дочка .-  Дарина заклала ногу на ногу , - годину тому, коли проводила обшук ,  зустріла її маму в квартирі . Виявилось , що насправді вони вже кілька років не живуть разом . Владислав лише забезпечує їх аби зберегти репутацію хорошого  та надійного чоловіка , а все інше – фальш .
Петренко був шокований такою новиною . Виходить Владислав їм брехав . Ще вчора він розповідав як сильно любить свою дитину , що сім*я для нього найголовніше у житті . То що це було ? Трюк , щоб відволікти слідство ? Раптом у Дарини задзвенів телефон :
- Слухаю , - її обличчя миттєво посмутніло , вона напружилась , - все ясно .
Жінка поклала спокійно поклала мобільник  у карман і сказала :
- У батька не має алібі . Камери не працюють вже  понад тиждень –
- Ти серйозно ?
- Так . Ходімо , нам треба їхати .
На дворі починало сутеніти , як-не-як пізня осінь . Холоди  ще дужче   поширювалися  й не давали людям насолодитися останніми днями листопада . Хтось намагався зігрітися алкоголем , інші – в кругу сім*ї та друзів . Студенти заполонили вулиці міста , шукаючи пригод на вечір ,напевно, вони єдині , кого не лякає  холод , мороз  чи злива . Молодість -  це час змін , революцій , бунтів проти суспільства , проти правил , проти поганої погоди . Шкода, що не всі можуть відчути це на повну, наприклад, як Вікторія  . Бідолашна дівчина…  За що її вбили ? А ,може, це справедливо ? Хтозна , які скелети криються в її шафі . Найголовніше , те що поки не знайдуть вбивцю , Дарина не заспокоїться .
***
Машина під’їжджала  до поліцейського відділу і швидко загальмувала  : все подвір*я окупували журналісти , які з жадністю випитували будь-яку інформацію про справу Вікторії Сапронової  , звичайно, годину тому вони стали свідками арешту Владислава Сапронова  , це ж просто сенсація . Інтернет- видання вже опубліковують статті про батька , котрий вбив власну дочку . Дарина нормально до цього відносилась , це ж також чиїсь заробіток , але її нервувала саме нав’язливість кореспондентів , попри відмову від коментарів , вони все-одно ходили та випитували . От і зараз вона готувалась до нової атаки . Тільки вони вийшли з машини , їх одразу обступили та почали випитувати . Дарина як завжди відмовилася давати будь-яку інформацію й намагалася прорватися вперед . Їй здавалося , що навіть у метро в годину пік вільніше , ніж тут. На силу Петренко зміг вибратися на сходи і , щоб допомогти напарниці закричав :
- Шановні журналісти , поки що ведеться слідство і ми не можемо розповідати якісь подробиці, але як тільки справу буде розкрито , то на прес-конференції наш секретар розповість  вам усе , що вас цікавить. А зараз прошу звільнити територію . – На диво, це подіяло і буквально за десять хвилин кореспонденти роз’їхались , лише кілька настирливих залишилося з надією , що зможуть отримати бажане .
- Класно я їх розігнав ? – Петренко та Корнійчук  піднімалися сходами.
- Молодець . – іронічно сказала жінка , щоб задовольнити чоловіче его.
- О , ви якраз вчасно , - до них звернувся не молодий , проте досить статний  чоловік  у діловому костюмі , - у нас тут ціла війна розгорнулася .
- Сапронов ?
- Так . Він відмовляється спілкуватися з усіма , окрім тебе , скликав до себе купу адвокатів , вони зараз у кімнаті для допитів .
- Я поговорю з ним .
- Дарино , - полковник підійшов ближче до неї , - якщо він винен , то має сам зізнатись , інакше ми не доведемо його вину .
- Я зрозуміла .
Жінка швидко попрямувала до слідчої кімнати. В голові вона прокручувала всі запитання та відповіді на них , готувала себе до найгіршого, невже це все-таки він вбивця , а ,може , його підставили ?
Якби пані Корнійчук  не пішла б у поліцію , то напевно займалася б музикою . Ще з дитинства у неї був ідеальний слух . У десять років мама відправила її вчитися в музичну школу на фортепіано, але це було зовсім не до вподоби самій дівчині, яка годинами сиділа за тим клятим інструментом , щоб догодити батькам . Але завдяки музиці  вона розвинула ідеальний слух та пам'ять , тому з легкістю почула розмову в слідчій кімнаті , хоча знаходилась на досить великій відстані . По голосах можна сказати , що там розмовляли троє чоловіків. Перший це точно Владислав , а два інші , напевно , ті адвокати . Один з них явно курить , це зрозуміло по його хриплому голосу та постійному сухому кашлю , щодо другого , то він молодший, але досить самовпевнений. В нього хороша дикція й спокійна манера розмови , що повністю суперечило як його колезі так і клієнту . Дарині все ж довелось порушити  їх бесіду .
- Доброго вечора ,  - вона поклала папку на стіл , - пане Владиславе  раджу вам одразу зізнатися і закінчити справу.
- Мій клієнт ні в чому не винен , ось докази , - високий чоловік  прокуреним голосом  дістав із портфелю документи і простягнув Дарині .
- Ви серйозно ? – Запитала жінка . – Як вам не соромно , Владиславе . Ви збрехали нам .
Він опустив голову , закриваючи її руками.
- Це не я … - єдине , що зміг вимовити чоловік .
- Мій клієнт … - заперечив адвокат.
- Досить ! – Дарина не витримала . – Зізнавайтесь !
- Це не я ! – закричав Владислав . – Мене підставили!
- Добре , нехай так . Вікторія вимагала у вас гроші ?
- Ні . Я нормально її забезпечував .
- Камери ?
- Вони були справні . Їх хтось зламав . – Чоловік  намагався себе захистити. В кімнаті повисла пауза . Дарина  та підозрюваний дивилися одне одному в очі. Вони були готові  напасти , але жінка відступила і спокійно сказала :
- Хочете я розкажу як все було насправді ,- вона повільно сіла і поклала руки на стіл , - після того , коли  дізналися , що Вікторія не ваша дочка , ви вигнали її з дому , позбавили  усіх доходів  ,тому дружина і сама ж дівчина почали вас шантажувати . У вас був вибір : або вони розкажуть пресі правду і зруйнують вам репутацію , або ви станете гарантом їхньої фінансової забезпеченості . Спочатку все було добре : вчасно платили , а потім дочці стало мало грошей і вона почала  заважати . Витрати компанії збільшились , особливо за тиждень перед смертю , тому було вирішено знищити перешкоду та одночасно звалити вину на конкурента . В той вечір Дарина відвідала вас , на жаль , в останнє . Для вас не стало проблемою напоїти її та вивести до новобудови.
Адвокати уважно слухали сказане . Молодший робив усе , щоб заперечити цю теорію , але сам прекрасно розумів , що не вийде .
- Я розповім , тільки хай вони вийдуть , - бізнесмен вказав на своїх захисників .
- Ви впевнені?-  запитав  старший з хрипким голосом.
- Так.
Чоловіки   не поспішаючи вийшли . Можливо , це було правильне рішення , бо наступна інформація вразила б їх .
- Ви праві пані Корнійчук , наше життя круто змінилося після того як Таня розказала мені правду . Так, я вигнав їх з дому , але не залишив без даху над головою та роботи . Потім у мене почалась депресія , проблеми з алкоголем . Одного разу друг порадив піти з ним в клуб . Спочатку відмовлявся куди мені старому вже , а два тижні тому пішов . Хіба я знав , що це казино-клуб . Перші ігри мені усміхалась удача , звичайно , це підняло настрій , а далі вона мене покинула . Казино висмоктувало мої гроші постійно в більшій дозі . Це,  ніби наркотик . Я вже не міг стриматись , щоб не зіграти . В ту ніч мені нарешті пощастило відігратись. З радості  я так напився , що ледь до машини дійшов .
- Де знаходиться казино ? – Дарина все ще була впевнена , що він бреше.
Тим не менш , поки підозрюваний називав адрес , слідчі вже перевіряли алібі . Їм не вдалося поговорити з власником казино. Натомість вони перевірили сусідні будівлі і знайшли , що шукали . На відео було чітко видно , що чорний позашляховик  Mitsubishi Pajero Wagon прибув до клубу о  22:13  23 листопада  , а покинув  наступного ранку о 4:52. Фактично Владислав не міг скоїти вбивство,  адже клуб знаходився дуже далеко від місця подій  та й у такому стані чоловік явно не зміг би замести сліди . Отже , висновок один – Сапронов не причетний . Тоді хто вивів із ладу камери ? В цьому ще слід розібратись .
Ліфт як завжди не працював , тому Дарина піднімалася сходами до своєї квартири . Два дні тривало слідство і безрезультатно ,звісно, ще жодна справа не була розкрита за п’ять хвилин , але інтуїція підказувала , що це надовго і насправді все не так просто як здається . От-от і вбивця об’явиться , але ж ні …він ніби підгодовує поліцейських  якимись  доказами чи підозрами , а сам з цікавістю спостерігає за ходом подій . У жінки боліла голова  та знобило все тіло .  «Напевно , вірус підчепила . Тільки його бракувало» , - подумала  вона . Уночі їй довелось приймати ліки , але  біль посилився і не давав заснути . Тільки над ранок їй стало краще. На роботу Корнійчук прийшла втомленою , знесиленою та знервованою . Не встигла вона сісти за робоче місце як хтось постукав у двері .
- Доброго ранку . Погода просто жахлива . Я весь намок поки добрався  та ще й парасолю забув , як на зло . А  ти…- тільки тепер Петренко помітив фігуру жінки , закутану в пальто та шарф , з якого виглядав червоний ніс , котра скривилася від гучного голосу чоловіка. – З тобою все нормально ?
- Так , - ледь чутно сказала вона , - тільки можна тихіше , будь ласка.
- Вибач . – він опустив очі . – То виходить , що ми знову у глухому куті . До речі , зараз допитують Сергія Тивонюка , нареченого Віки , може хоч він , щось путнє скаже . Дарино ? Дарино , ти мене чуєш ?
Вона повільно сповзала  із стільця на підлогу . Єдине , що залишилося в пам’яті з їх розмови - це крики Василя про допомогу . Туман в очах поєднувався із запамороченням . Жінку то кидало в жар , то в холод  . Усе тіло трясло від великої температури. На щастя, медикам вдалось привели її до тями та призначити курс лікування  антибіотиками , а полковник дав відгул на сьогодні . «Такі старанні працівники як ти , потрібні мені здорові» .- казав він по телефону . Що поробиш,   тепер їй доведеться цілий день пролежати в ліжку , все б нічого , але жахлива погода за вікном ще більше навіювала сум та слабість . Гроза була наскільки сильною , що знеструмила півміста  , включаючи і район Дарини . Температура потроху спадала ,але ще не дозволяла працювати . Пані Корнійчук  була сильною , відданою роботі ,людиною , тому ця слабість уразила її не стільки фізично , скільки морально. Найгірше те , що слідство тривало без неї і поліцейські можуть пропустити  важливі деталі . Близько сьомої години вечора з’явилося світло . Тепер жінка зможе відволіктись та почитати новини в Інтернеті . Все б нічого , але кожна інформаційна сторінка повідомляла про смерть і похорон  Вікторії Сапронової  , навіть у спортивних новинах була про неї стаття , ніби то вона спонсорувала місцеву шкільну команду на змаганнях . Звичайно , читачі висловлювали співчуття родині, і тут у Дарини з’явилась ідея – перевірити соціальні мережі свідків та підозрюваних . Щодо Стецька – то в нього чисто , фото з дружиною  біля моря,  у кафе  або більярдній , нічого серйозного. Батьки , звісно, не заходили  на сторінки , остання їх активність була за кілька годин до вбивства. Увагу  детектива привернула Христина Кістка , близька подруга загиблої , точніше її останнє фото , яке було завантажене сьогодні  о 15:37  , на ньому дівчина разом з друзями розважалася в дома . Здавалося б , Христина та Віка дружили , але жодного натяку на жалобу за близькою їй людиною не було , навпаки широка посмішка , трішки підрум’янене лице від алкоголю та сповнені радості очі. Навіть якщо вона й не хотіла розголошувати інформації , то навіщо виставляти таку щасливу світлину . «А це що таке ?» - Дарина примружилась . – « Здається я все зрозуміла» . Вона швидко встала з ліжка та почала одягатися . Що було на тій фотографії ? Відповідь? Жінка похапцем взувалась у чоботи й одночасно комусь телефонувала  . Раптом двері відчинились - на порозі стояв Петренко з пакетом смаколиків .
- Я тут цей …провідати  тебе прийшов , - він все ще здивовано дивився на Дарину , яка стояла на одній нозі , бо на іншу якраз натягувала чобіт .
- Ти вчасно . Проходь  – вона жестом запросила його до вітальні .
- Це тобі . – Василь простягнув пакета напарниці.
- Дякую . Сподіваюсь відділ не просидів цілий день без діла ? – лейтенант зняла пальто .
- О ... – протяжно сказав чоловік .- Навпаки . Ми допитали Сергія Тивонюка  і виявилось, що …
- …він колишній хлопець Христини Кістки , - перебила колегу Дарина .
- А ще працює адміністратором  не далеко від місця вбивства , а саме у Porter Pub .  Як ти дізналася  , що вони зустрічалися ?
- Хіба  Сергій тобі не сказав ?  - Це її здивувало .
- Сказав . Але це не має значення, на момент вбивства у нього є алібі . Він був за містом на день народженні мами . Повернувся , щойно почув новину . А взагалі непоганий чоловік , мав серйозні наміри щодо Вікторії , намагався заробити на весілля , почав маленький бізнес .
- Який саме?
- Купив недавно гараж і зробив з нього майстерню для велосипедів та мопедів.
- Невже це перший свідок , котрий сподобався Василю Петренку ,- іронічно сказала жінка.
- Якби не ревів був би нормальний  мужик , а так нічого.
- Подивися на фотографію , - Корнійчук дала Петренку ноутбук , - ось на передньому фоні сидить наша жертва  , а позаду неї , аж біля дверей цілується дівчина та хлопець , на стегні у неї квітка, така сама у Христини . Глянь на дату - 11 . 03 . 2016 року.
- Шкода , що нам не вдалось з нею поговорити  .
- Тобто?
- Вона була п’яна  в дзюзю , коли приїхали  хлопці , навіть йти не могла , а про те що ,їй  потрібно щось згадувати , то краще промовчу .
- Цікаво виходить : Вікторію проводжають в останню путь , а її люба колежанка розважається . Коли ви до неї прибули ?
- Біля четвертої .
- Думаю нам час ще раз до неї навідатись, тільки з подарунком . – Дарина  точно не мала на увазі цукерки.
Жодні ліки на світі не можуть так вилікувати справжнього детектива  ,як розкритий злочин . А коли слідчий добивається щирого зізнання, то це, ніби профілактика , котра збільшує  імунітет до брехні та агресивності підозрюваного. Можливо , тому Дарина вперше за сьогодні усміхнулася , адже вона знайшла вбивцю і просто зараз заарештує її , залишилось проїхати кілька вулиць ,щоб , нарешті , закінчити з цією справою .
  Поліцейські прибули до місця проживання дівчини . З вікон виглядали збентежені люди . Дарина з Василем  зайшли у під’їзд й піднялися на четвертий поверх . Поліція діяла за чітким планом аби не заважати іншим мешканцям. Петренко постукав у двері , на диво , їх одразу відчинила молода  довговолоса Христина із родимкою на шиї  , по якій було видно , що день пройшов досить насичено.
- Христино Кістка , вас арештовано за підозру у вбивстві , - слідчий показав їй ордер , - ви маєте право на адвоката .
Все сталося дуже швидко і цілий будинок став світком , як бідолашну заплакану дівчину вели в наручниках . Ніхто не міг повірити в це , невже вона здатна когось вбити , дехто навіть захищав її , пропонував допомогу , але сама ж злочинниця була , ніби з хреста знята, - нічого не чула й не бачила. Дорога для неї простягнулася в одну мить . І ось вона бліда  , налякана  , вже сидить у слідчій кімнаті.
- Вже доволі пізно тому , раджу вам одразу зізнатись і не брехати. – Дарина сиділа навпроти неї і пильно дивилася у її замучені та сумні очі та руки , які тряслись від переживання .
- Я не розумію чому я тут? Що я зробила? – ледь чутно відповіла дівчина .
- Вас звинувачено у вбивстві вашої ж подруги , Вікторії Сапронової .
- Я її не вбивала .
- Ви впевнені ?
- Так.
- Дивно …- лейтенант поклала на стіл папери . – У сім*ї Сапронових трагедія , а ви розважалися з друзями .
- Я не …
- Поліцейські приїжджали до вас і ви настільки п’яні , що не змогли свого імені згадати  – заперечила Дарина.
- А хіба це злочин – святкувати день народження друга ! Я не повинна плакати за всіма ! За нею є кому плакати ! – Трюк спрацював . Христина вмить пробудилась , її очі запалали .
- Поясніть мені значення фотографії .
- Після поминок я повернулась додому , переодягнулась , потім мене покликали на свято до близького знайомого . Так, я напилася, дуже , на п’яну голову виклала фото . Це все , що вас цікавить?
- А ця ? – Дарина дала їй іншу фотокартку.
- Старе фото.
- Це ви ? – лейтенант вказала на дівчину біля дверей х татуюванням .
- Так.
- Що вас пов’язує із Сергієм Тивонюком?
Христина зрозуміла чого добивається жінка.
- Сергій мій колишній .
- І ви вирішили помститися ?
- Ні!
- Ви сварились із загиблою в день вбивства?
- Та ми кожного дня сварились.
- У вашій аптечці опинилися Нітрозепам , діюча речовина якого , була виявлена у тілі жертви .
- Це не …
- Де ви були в ніч з 23 на 24 листопада ?
- Я не вбивала її . Ненавиділа , але не вбивала !
- Кажіть ,де були в ніч вбивства?
- Вдома . Спала. – Христина сама прекрасно зрозуміла , що це не алібі .
- Хтось може це підтвердити ?
- Ні . – підозрювана вперлася в спинку стільця і заплакала . Дивно , але Дарина відчувала себе не комфортно. – Дозвольте я розкажу як все було насправді .
- Будь ласка.
- Ми знайомі ще з університету ,навчалися на одному факультеті . Вона з багатої сім*ї , я з бідної , вона красуня ,а я – ні . Але знаєте , що найгірше – їй постійно потрібна була жертва , Віка знущалася з мене , як могла , то принизить перед групою , то підставить перед викладачами , взамін я отримувала матеріальне забезпечення, яке дуже допомагала такій провінціалці , як я . Плата за  гуртожиток , одяг , харчування – все за її рахунок , лише треба бути для неї собачкою. Але ж і це мало колись закінчитись . Я довго терпіла , допоки вона не зруйнувала наші стосунки із  Сергієм. Тоді  я ще не знала з ким зв’язалась . Думала , що влаштую скандал і ми розійдемося , але Віка не відпустила , пообіцяла , що більше не буде ганьбити мене. Тиждень , тільки тиждень протрималась , а далі почалось спочатку . Бідолашний Сергій , він так її любив сильно. Я давно їм пробачила , може й , так мало бути. Через цю дружбу в мене почались проблеми із здоров’ям , посилилась інсомнія , тому лікар виписав Нітразепам . Можете перевірити  рахунки та виписки з лікарні. Недавно життя почало налагоджуватися : я  знайшла хорошу роботу , надійного чоловіка . Ми готуємось до весілля . Цілий місяць я була зайнята підготовкою документів  для візи в Австрію , бо мій наречений австрієць . Знаєте, коли я сказала Віці про одруження , то вона просто оскаженіла . Заставила Сергія одружитися на собі , тільки щоб опередити мене . В ту ніч я випила одну таблетку і заснула , прокинулась аж о 8 годині ранку. Ви можете вважати мене поганою людиною , але повірте  , зараз я відчуваю полегшення і ні краплі жалю .
- Я не впевнена у правдивості ваших слів , тому залишу вас під вартою , - Дарина підвелася і вийшла з кімнати . Тепер вона може спати спокійно . Справу майже  розкрито, залишилось підтвердити причетність Христини. Ось така вона жіноча дружба , безжальна , жорстока , іноді смертельна. Зауважимо , що в Христини справді були проблеми із психікою, тож не виключення , що вона могла зірватися.
Що ж Дарині залишилось прийняти гарячу ванну та відпочити . Завтра новий день і нові завдання…
****
- Доброго ранку . - радісно привіталась Дарина з колегами . - Є щось нове?
- Пані Корнійчук , можна вас на хвилинку, - покликав її Петренко.
- Звісно. – вона підійшла до чоловіка , який стояв біля Оксани Степанівни . – Що сталося ?
- Проблеми у справі Сапронової.
- Які ще проблеми ? Ми знайшли вбивцю , це її подруга Христина Кістка. Вона сама нам зізналася вчора .
- Дівчина не винна .- сказала Оксана.
- Що ?- лейтенант вдала , що не чула сказаного.
- Наскільки мені відомо Христина хворіє на інсомнію , так? Нітрозепам використовують у важких випадках , як от в неї . Я даю вам гарантію , якщо дівчина пила таблетки у вечір вбивства , то точно не вбивця . Це по-перше , а по-друге, тобі випадок нічого не нагадує ?- патологоанатом звернулася до Василя .- Метод такий самий як в Антагоніста .
- Так він сидить у в’язниці вже 3 роки.
- Хто такий Антагоніст ? – здається  Дарина не розуміла про кого іде мова.
- Маніяк, який вбив 4 жертви . Напоював ліками з бензодіазепінами , а потім вішав. Без відбитків , без крові – все чисто , окрім останньої жертви, на ній було знайдено відбиток, саме за ним ми й виявили вбивцю.
- Якщо він на даний момент у тюрмі, то хто вбив нашу жертву? – запитала Дарина.
- Є два варіанти – або Антагоніст утік, або в нього з’явилися напарники.
Хто б міг подумати , що все зайде так далеко. Петренко та Корнійчук негайно взялися за перевірку даних. Час спливав, а маніяк досі на волі , напевно готує нове вбивство. Якщо ще вчора Дарина була впевнена, що це проста жіноча завість та помста, то тепер вона розуміла , що справа куди серйозніша і саме на ній лежить відповідальність за чиєсь життя, адже хтозна , що може статись завтра.
- Я її відпустила. – жінка сіла навпроти Василя. – Алібі підтвердилось . Вона дзвонила нареченому якраз в той час, коли пила таблетку, плюс на камерах з коридору не видно , щоб хтось взагалі виходив з будинку вночі. Чому я не пам’ятаю справи Антагоніста ?
- Бо вона була моя, а ти знаходилась закордоном. Три роки тому в місті почалися вбивства, абсолютно не обдумані та не логічні. Першим став син головного лікаря, Іван Заєць, убитий у власному домі. Другий – Вадим Фіточенко  , його знайшли в університеті. Наступною була  молода фотомодель Лариса Скорик , її тіло взагалі опинилося в лісі. Ну і останній це Назар Боровий, його смерть застала в офісі батька. Ці люди знайомі, із багатих родин, як і Вікторія, але послідовність вбивств відсутня, так само як  і будь-які докази .
- І хто він?
- Григорій Підгірний. Фармацевт, мав власну аптеку, а, значить, доступ до ліків .
- А чому Антагоніст?
- Це журналісти придумали , щоб більше заробити на ньому . Знаєш, який мотив у цього хлопця ? Ніякий, він до сьогодні не визнав вини. До речі, варіант втечі треба відкинути та й з його камери ніхто ще не вийшов .
- Я хочу побачити його.
- Ну тоді вперед. – Василь підвівся та взяв куртку. У нього  вже був дозвіл на зустріч із Підгірним .
***
Що найбільше лякає злочинців? В’язниця ? Ні, ви помиляєтесь. Вони бояться того дня, коли їх випустять, адже справжня каторга почнеться на довгоочікуваній волі. Кому потрібний вчорашній зек? Родина відрікається, сусіди перешіптуються, а роботодавці обминають десятою дорогою,  і  всім не важливо як їм вдалось пережити ці роки. Їх просто забувають. Звичайно , є ті хто залишається й вірно чекає повернення, але чи захоче сам злочинець стати чорним тавром. Ми звикли вважати в’язнів жорстокими, злими, безжальними, котрі ламають життя іншим, але чи всі такі, можливо, хтось хороший  і навіть попри скоєне , залишається  людиною. Всі заслуговують на другий шанс, але тільки для благих цілей. Ми вправі судити їх злочин, але не осуджувати  саму особистість, якою б вона не була .
Дарина не часто бувала у в’язницях, тим більше суворого типу. Її робота закінчувалася на звіті про слідство, а далі наставала черга іншим братися до справи. Але, як не дивно, саме у цьому місці жінка бажала знайти відповіді на питання. Вона детально вивчила справу Антагоніста, його методи та біографію.  Жодна дрібниця не пройшла повз її увагу, тому зараз потрібно було лише одне – зізнання. Проблема полягала в іншому, а саме чи зізнається той, кому нічого втрачати? За останніми даними родина жодного разу не навідувала Підгірного, отже, сім’єю його не налякаєш .
Сморід та темнота. Здавалося, що все навколо увібрало жахливий запах, який не давав Дарині думати, а малі промені світла робили це місце ще бридкішим. Якийсь лисий чоловік  із жовтими зубами та тижневою щетиною вів слідчих по довгих коридорах до кімнати допитів. Десь далеко було чути чи то сміх ,чи крик, важко розібрати.
- Стій . – жінка загородила прохід рукою . – Далі ти не підеш.
- Чому? – здивовано запитав Петренко. – Це мій в’язень і я хочу знову  подивитись в його жалюгідні очі .
- Саме тому ти й нікуди не підеш . Нам потрібна співпраця, а не нова жертва . Цей тип небезпечний, розізлимо його і хтозна чий завтра труп знайдемо. З тобою він точно не буде говорити, а я спробою налагодити контакт .
Тут і без слів зрозуміло, що Василь розізлився. Лейтенант хотів показати себе героєм, сильнішим за цього жорстокого вбивцю, але не судилося. Насправді він має дякувати маніяку, адже після гучного розслідування Петренка підвищили і той зміг розрахуватися з боргами.
- Добрий день. - жінка намагалася справити хороше враження .- Мене звати Дарина Корнійчук. Я молодший лейтенант поліції . 
Людина , що сиділа по іншу сторону стола, кивнула. Хоча назвати цього бородатого та дуже худого чоловіка із маніакальним поглядом, нормальним не можна. Його вигляд свідчив не тільки про погані умови, але й про відлюдкуватість , замкнутість від навколишнього світу, саме цього боялася Дарина, адже шансу отримати зізнання ніякого .
- Чим я завдячую такій зустрічі?– таке враження, що він вперше заговорив після довгих років ув’язнення. Хрипкий голос звучав невпевнено, страшно і водночас хитро.
- Мені потрібно з вами поговорити. - жінка відсунула крісло, щоб сісти. Атмосфера була наскільки напруженою, що навіть Петренко, котрий спостерігав за ними в сусідній кімнати, спітнів . – Розкажіть , чому ви тут ?
Іронічна усмішка чоловіка ще більше спотворила і без того жалюгідне обличчя.
- Хіба ви не знаєте хто я такий ?
- Я ознайомлена із справою, але хотілося б почути вашу версію. – Антагоніст не зводив очей із Дарини, а вона з нетерпінням чекала відповіді .
- Добре. Я вбив чотирьох людей, кінець історії .
- Ні, ні,ні не так. Усе з початку : як скоювали злочин, мотив убивств, як знаходили жертв, як придумували план та чому видали себе.
- Ну це можуть розказати журналісти та слідчі, адже саме вони створили Антагоніста і цікаву історію про його діяння , а я лише актор довічної ролі.
- Ви хочете сказати, що невинний ?
- Можливо , але хто мене послухає .
- Не смійте себе оправдовувати, - Дарина ледь стримувалась, - на ваших руках кров п’яти невинних людей .
- По-моєму, їх було четверо.
- Та ну . А хто тоді повісив ще одну дівчину кілька днів назад? – між Дариною та Григорієм повисла пауза. Раптом чоловік схопився і ледь не перевернув стола.
- Ви геть здуріли ! Як я міг когось вбити якщо вже третій рік сиджу в камері!
- А друзі ?
- Мене рік тому перевели в одиначку!
- Заспокойтеся.
- Заспокоїтись? Що ви за поліція така! Вам мало, що запроторили невинного сюди, то хочете ще одне вбивство на мене повісити! – він ходив по кімнаті та кричав. І тут Дарина дещо згадала.
- Григорію, як вас знайшли ?
- Що? – той досі не міг заспокоїтись. – Прийшли в аптеку і забрали .
- Так, але на основі яких доказів ?
- Сказали, що знайшли мій відбиток на тілі жертви і мотузку з ДНК хлопця на складі, хоча я в той день був удома і нікуди не виходив. Я взагалі не здатен на таке, до того ж він мій однокласник.
- Однокласник?
- Так. І Вадим, і Лариса, й Іван – ми разом навчались і дуже дружили . Заєць навіть допоміг мені відкрити власну аптеку.
Здається , Дарина ще більше заплуталась.
- Давайте сядемо і спокійно без крику розберемось. Я вам не ворог. Ви повинні мені допомогти, згодні?
Григорій сів на крісло і закрив лице руками. Скільки допитів, ганьби, залякувань. Йому всього 25 років, а на вигляд 57. Він думав, що нарешті від нього відчепляться, забудуть і ніколи більше не будуть ворушити минуле. Навіть згадувати ті важкі дні було боляче, про те як тут жилося взагалі краще промовчати. Невже хтось знову хоче зробити йому боляче?
- Що вам від мене потрібно? – сказав він через сльози.
- Ви знаєте цю дівчину ? – Дарина показала фото.
- Віка?
- Вона вам знайома?
- Так. Ми з нею вчилися разом. – Тепер Дарина взагалі нічого не розуміла. Виходить Сапронова це не окрема жертва, а частина іншої справи, набагато страшнішої .
- Її вбили точно таким самим методом як і минулих жертв Антагоніста. Тому зараз я востаннє запитую ви причетні до цього чи тих вбивств ? – це цікавило не тільки жінку, весь час Василь прислухався до кожного слова. Він не  міг повірити , що посадив невинного хлопця. А може той просто блефує, знову плутає слідство ?
- Ні. – Спокійно відповів Григорій. – Я не Антагоніст. Я не міг нашкодити друзям, тим більше Віці, ми зустрічалися з нею у старшій школі. У нас взагалі був найдружніший та найкращий клас. Звичайно, були непорозуміння, але це через дитячу дурість. Ви навіть не уявляєте як плакали вчителі на випускному .
Вони ще розмовляли певний час, але Дарина й так впевненилась у тому, хлопець невинний. Жінці вдалось завоювати його прихильність.
- Дякую за інформацію. До побачення. – Корнійчук швидко підійшла до дверей.
- Зачекайте, а що буде із мною? – обнадійливо запитав хлопець.
- У вас з’явився шанс вийти з цього поганого місця. – Вони ще раз перекинулися поглядами, але найголовніше , що кожен з них отримав свою  відповідь .
***

- І ти йому віриш ? Та він брехун ! Ці сльози, жалісливі історії ! Актор від Бога! Якби я з ним говорив, то вибив з нього всі кишки і він би швидко зізнався у всьому!
- Саме в цьому твоя проблема ! – жінка перебила Петренка. Вона виїхала на узбіччя та зупинила машину. – Чому ти мені одразу не сказав про Антагоніста? Як так , то кожному хвалися своїм досягненням, а тут що ? Через твою неуважність і пиху ми потратили стільки часу .
Після довгого допиту Дарина була досить знервована і напружена , а Василь якраз потрапив під гарячу руку. Але все-таки вона права, вбивця, можливо, вже втік , тож доведеться працювати швидко.
Вони приїхали до відділу і не встиг Василь щось сказати, як Дарина вже бігла по сходах.
- Мені потрібна вся детальна інформація про однокласників Григорія Підгірного, абсолютно все: від хобі до улюбленого алкоголю. Перевірте кожного по нашій базі даних, а ти, - жінка звернулася до Петренка, - або нарешті почнеш допомагати, або переводься на іншу справу.
Слідчі з подивом дивилися на лейтенанта, видно він її добре розізлив, тому краще не переходити їй дорогу сьогодні .
- Ти в нормі ? – До жінки, яка ще раз переглядала документи та звіти, підійшов полковник.
- Не знаю .
- Що ви знайшли ?
- Схожість. – вона відійшла від стола . – Який маніяк залишатиме докази у себе на складі. По-моєму, його занадто просто впіймали, точно як із Кісткою, або Стецьком, чи Сапроновим , ми готові були їх арештувати. Це не може бути збігом, чому саме на будівництві суперника знайшли тіло. Подивіться на ці колишні вбивства – жертв знаходили не будь-де, а саме у своїх місцях. Як злочинець міг туди пробратись ?
- Так, але одну жертву виявили в лісі .
- Ту територію за рік до вбивства викупили батьки Лариси. Весь периметр охороняли, плюс там збудували величезний паркан. Найгірше те, що попри охорону вбивця таки зміг туди проникнути і навіть не сам, а з дівчиною.
- Отже, він знав усе про кожного з цих людей. Дарино в нас не має часу на довге розслідування, в першу чергу потрібно виявити його наступну жертву.
- Вже працюємо над цим.
Виходячи з кабінету, чоловік розминувся із ще одним криміналістом, той якраз ніс інформацію про однокласників для Корнійчук.
- Це поки все, що вдалось відшукати. – він дав жінці папку із паперами.
- А й справді найкращий клас, багато нагород, чотири випускники із золотими медалями.
- На випускному фото не всі учні. Один зламав ногу, тому не міг прийти. Ми перевірили їх, отже, п’ятеро жертв та Антагоніст відпадають, тоді ці троє понад чотири роки виїхали за кордоном, вони жодного разу не поверталися в Україну. Далі Макаренко та Січко разом працюють і вже два тижні знаходяться у відряджені в Польщі. Щодо цих чотирьох, то в них є алібі, вони були хресними батьками у Володимира Кравчука, теж їхнього однокласника.
- Залишилось дев’ять осіб.
- Ми перевіряємо, але в усіх цих  людей немає жодних порушень, навіть штрафів .
- Продовжуйте працювати, серед них точно є наступна жертва .
- Або вбивця.
Пройшло кілька годин, а Дарина все ще не зрушила з місця. Жодного доказу чи здогадки . Справа як була заплутаною, так і залишилась. Здавалося , маніяк десь близько , спостерігає за нею, насміхається , потрібно лише уважніше придивитися до найдрібніших деталей . Роздуми жінки перервав стукіт.
- Можна? – Петренко привідкрив двері, щоб заглянути в середину.
- Якщо ти прийшов поговорити то, краще не заходь, у мене і так багато роботи.
- Це щодо Підгірного. – Василь зайшов у кабінет. – Я переглянув його справу і виявив деякі неточності.
Дарина не звертала на нього уваги.
- Так, ти права я помилився, пробач.
- І все? Там, у в’язниці, сидить невинна людина. – вона скептично глянула на колегу. – Єдине, що ти можеш зробити це виправдати хлопця і знайти справжнього вбивцю.
- Я саме цим  займаюсь. Виявилось, що в Підгірного є алібі, в ту ніч він був з дівчиною, але коли тривало слідство вона злякалась і почала заперечувати, тому Григорія  посадили. Я їздив до неї сьогодні і вона розповіла правду.
- От бачиш, на тверезу голову краще думається.
- Думаєш, мені було легко ? Кожного тижня нова жертва, журналісти проходу не давали, полковник пригрозив звільненням, а люди  … вони нас проклинали, бо ми нічого не робимо, сидимо чай п’ємо. Коли знайшли хоч якісь сліди, я був на сьомому небі від щастя.
- Розкажи про допити. – перебила його Дарина.
- Що саме тебе цікавить ?
- Якщо Григорій не маніяк, то він точно був знайомий із ним, адже справжній Антагоніст мав доступ до складу і до самих ліків. Можливо, у хлопця був партнер по бізнесу.
- Наскільки я знаю, то йому допомагав батько Івана Зайця.
- А сім*я самого Підгірного де?
- Не знаю.
- Тоді викликайте його сюди.
Мабуть, ще не все втрачено. Ентузіазм повернувся до Дарини, а з ним і надія на правильний слід. Досить логічна теорія, чи не так ? Партнер підставляє друга, але заради чого ? Рано чи пізно поліція  все одно дізналася б про компаньйона, та й навіщо підставляти себе ще одним вбивством. Ех, на кожну здогадку тисяча сумнівів, саме тому докази відіграють таку велику роль у будь-якому розслідуванні. Григорія вже привели у відділок , Петренко не одразу його впізнав. Вибритий, нормально одягнений, зачесаний, тільки тепер він справді виглядав на свій вік, ба більше, яскраво-зелені очі горіли жагою до життя. Зараз юнака не лякали ні наручники, ні допит. Йому нарешті повірили, дали надію і байдуже скільки днів утрачено – головне свобода.
- Підеш ? – Дарина запропонувала Василю бути присутнім на допиті.
- Ні, краще через вікно подивлюсь. – чоловік виглядав розчавлено та жалюгідно. Він досі не міг збагнути, що посадив невинного хлопця, а тим більше не хотів з ним зустрітися віч-на-віч.
Корнійчук зайшла у кімнату.
- Знову добрий день.
- Тепер справді добрий .- бадьоро відповів співрозмовник .
- Сподіваюсь вам сподобалось нове місце, - Дарина намагалася проявити максимальну приязність тим самим завоювати прихильність до себе, -  на жаль, вам доведеться ще трохи побути під вартою, поки ми не знайдемо справжніх доказів.
- Я розумію. – він уважно почав розглядати приміщення. – Здається, мене тут допитували …Нічого не змінилось, зовсім, і стіл той самий. А Василь Петренко працює у цьому відділі ?
Жінка кивнула.
- Розкажіть про свою родину.
- Та в принципі нема чого розказувати, я єдина дитина, мама працює вчителем, тато колишній військовий .
- Дивно, - у жінки зригнули брови , - що батьки не хотіли допомагати одному сину.
- Тут проблема в іншому. Весь наш рід по чоловічій лінії займався військовою справою, крім мене. Я пішов у медицину, а батько, коли дізнався, вигнав з дому і не простив зради. Він змалечку вчив стріляти, виховував тільки військовими методами, за кожну помилку карав.
- І коли ви хотіли започаткувати власну справу, то звернулися до свого друга .
- Так, з Іваном ми жили в одній кімнаті гуртожитку. На третьому курсі я почав працювати в аптеці. Її власник був уже старий ні дітей , ні жінки не мав, тому він запропонував  мені купити приміщення. – хлопець прикусив губу. -  Звичайно, грошей не вистачило б і на половину,  я взяв позику у батька Івана , але потім усе повернув можете перевірити, у мене навіть розписка є.
- Ви нас недооцінюєте, - на обличчі Дарини з’явилася легка усмішка , - мене більше цікавить ваш напарник.
- Який напарник ?
- Котрий і є вбивцею.
- Я нікого не брав до себе, мені самому ледь вистачало прибутку.
- Тобто, ви працювали один ,завжди. – Дарина знову занервувала.
- Так. – впевнено сказав хлопець.
Така відповідь зовсім не втішила жінку. Знову розчарування, знову поразка це в котрий раз. Сили на боротьбу вже не залишилось. Скрізь, куди б вона не глянула тупі кути, наче хтось навмисно дурить голову ради забави. Дарина непорушно сиділа на стільці й тупо дивилася на стіну, навіть не помітивши як Григорія вивили з кімнати. Хтось позаду казав: «Не хвилюйся, скоро ми його впіймаємо».  Коли саме? Скільки ще має бути жертв ?
- Пані Корнійчук, - до кімнати увірвався слідчий, - ми перевірили ще дев’ятьох осіб - у сімох є алібі, залишилось двоє – Максим Лозовий та Олег Зарубінський.
Жінка швидко встала та взяла особові справи цих людей, потім раптово вибігла в коридор
- Зачекайте ! Зачекайте ! – кричала вона услід поліцейським, які вели Григорія.
- Лейтенанте, що сталося ? – запитав один з них.
- Ви знаєте їх ? – Захекуючись, вона звернулася до Підгірного .
- Ну це Макс Лозовий, однокласник, а цей … як його … прізвище таке цікаве …за…за…- хлопець ніяк не міг згадати , - Зарубінський! Точно він. Перевівся до нас у десятому класі. Тихий, спокійний, правда з бідної сім*ї , батька не мав, а мати – алкоголічка. Наші хлопці не дуже його любили, самі розумієте , біла ворона, часто і до бійки доходило, до речі, це Олег не прийшов на випускний. А навіщо ви питаєте ? З ним щось сталося ? Чи з Максом ? Це Антагоніст?
- Можливо. – пробурмотіла Дарина, до якої підбіг Петренко .
- Я направив оперативну групу до їхніх будинків.
- І на місце роботи . Скажи іншим, щоб перевірили, де працює Лозовий, а ми поїдемо до Олега.
- Добре.
Машина швидко їхала по мокрому асфальту. Сильна злива та град заважали будь-якому руху. Десь далеко було чути сирени швидкої допомоги. Єдине, що водії бачили, червоні мокрі плями від фар автомобілів. Затори збільшувались, а разом із ними і невдоволення людей . Темні хмари затягували небо, віщуючи ще більшу негоду, на відмінну від Дарини, її думки ставали все яснішими. На щастя, перша слідча група вчасно поїхала, тому змогла застати вдома Максима Лозового вдома. Зараз його допитують та обшукують квартир. Щось підказувало жінці, що вона на правильному шляху. По дорозі Дарина розглядала досьє двох підозрюваних.
- Як гадаєш,  хто з них ? – З усмішкою запитав Петренко.
- Якщо вірити даним, то Лозовий, а якщо інтуїції – Зарубінський.
- Чому ?
- В першого вже були проблеми із законом от , наприклад,  підпал , розбій , грабіж , але він ніколи не працював один, його завжди хтось наймав, тому я не вважаю, що цей тип міг придумати такий геніальний план самостійно. А ось у другого все чисто. Жодного штрафу чи правопорушення і це мене хвилює. Серійні вбивці працюють одні, їм не потрібні зайві очі й вони зазвичай  намагаються уникати будь-яких зустрічей із поліцією тому , в нашого Антагоніста  є дві сторони медалі, в прямому значенні цього слова.
Машина пригальмувала біля центрального входу гімназії №107. Велика будівля, пофарбована у приємні кольори, розташовувалась прямо біля дороги. Чоловік і жінка зайшли у хол, який наповнився відлунням від Дарининих підборів. Досить затишна атмосфера, тепло і приємно пахне. На мить вона згадала свої шкільні роки, які пройшли не надто приємно, хоча були й щасливі моменти, такі як Новорічні ранки , коли маленька Даруся отримувала подарунок від Діда Мороза. В неї було прекрасне дитинство, сповнене любові та ніжності, але все хороше швидко минає, як і зараз - чийсь голос перервав спогади лейтенанта.
- Пані Дарино, це Ольга Миколаївна , завуч гімназії.  – Василь вказав на жінку.
Лейтенант зміряла її довгим поглядом. На вигляд їй було 53 роки, не дуже висока, приблизно один метр сімдесят шість чи сім сантиметрів. Середньої статури із зовнішнім виглядом типічної вчительки: дорогі окуляри, які прибавляли серйозності виразу обличчя, костюм такого зеленого кольору як і її очі - все це доповнювало волосся із сивими пасмами, зібране в дульку.
- Пані Ольго, вибачте, що перериваємо вас, але нам необхідна інформація про вчителя фізкультури.
- Я так розумію, це щодо Олега Зарубінського, - строгий тон поєднувався із повним спокоєм.
- Так. – одночасно сказали Василь та Дарина.
- Дуже добре. Я сама хочу з ним поговорити про його звільнення .
- Тобто ?
- Три дні тому, він взяв відгул, а на роботу досі не вийшов. Нам довелось змінювати розклад через це. То ви знайшли нашого вчителя?
Дарина та Василь обмінялися здивованими поглядами, невже це він справжній вбивця, який тікає. Потрібно діяти негайно. Лейтенант подзвонила у відділ, щоб там зайнялись розшуком чоловіка, Петренко направив оперативну групу до квартири підозрюваного .
- Ми можемо побачити місце роботи Олега ? – запитав Василь.
- Прошу за мною, - завуч зрозуміла, що не все так просто, тому вирішила співпрацювати зі слідством.
Вона завела їх у великий, просторий, добре оснащений, спортзал. Важке повітря свідчило, що тут кілька хвилин тому проходив урок .
- Він не міг тут нічого тримати, бо є камери. У нього має бути якась схованка. – пошепки сказала Дарина. Оглядаючи приміщення, вона не помітила чогось суттєвого.
- А де ви зберігаєте спортивне приладдя? – запитав чоловік, не відриваючи погляду від стін.
- У спеціальній кімнаті, ось там. – вона показала рукою праворуч на коридор.
- Розкажіть про Олега. Чи часто він зникав ? Чи мав якісь проблеми ? – Дарина вирішила залишитися із Ольгою, поки напарник працюватиме в кладовці.
- У нього чудова характеристика. Багато спортивних нагород, з дітьми завжди ладив, був для них авторитетом. Щодо порушень, то це вперше. Більшого мені не відомо.
- Цього достатньо.
- Ей, дивись, що я знайшов, - напарник тримав у руці папірець. – Чек про купівлю робочого одягу. Виданий 11.08.2017р.
- Я здогадуюсь в кого він працював. – розмову перервав телефонний дзвінок. – Слухаю.
- У нас погані новини, його нема в дома . – з нею говорив слідчий, що вів обшук у квартирі підозрюваного.
- Ви бачили робочий одяг.
- Ні. Але схоже він дуже поспішав, усі необхідні речі залишились, зубна щітка, змінний одяг , до речі, як на холостяка тут занадто чисто, зачекай-но, - хтось покликав слідчого, - Дарино, ми знайшли волосок на куртці і він явно жіночий.
Здавалося, ніби Корнійчук прокинулась після довгої сплячки. В її очах з’явився ентузіазм, а тіло наповнилося новою силою. Вона усміхнулась і сказала: «Наш клієнт». Тільки в одному випадку можна почути від неї ці слова, можливо, це саме той час.
***

- Квартира підставна це сто відсотків. І чому я одразу не додумалась перевірити працівників батька жертви ? Зараз потрібно відшукати таємну схованку, мабуть він переховується там.
- От така Корнійчук мені подобається , сильна, вольова , впевнена у своїх словах . - чоловік нахвалював партнерку. Він притормозив біля пішоходу, аби люди перейшли на інший бік вулиці.
- Мені ще не доводились зустрічати маніяків, тому я трохи розгубилась.
- Не хвилюйся, скоро ти його посадиш.
Слідча група напружено працювала над речовими доказами, які вдалось виявити. Максима відпустили, на момент вбивства він був задіяний в іншому злочині. Не встигла Дарина піднятися до свого відділу, як на неї вже чекали .
- Ми попросили зробити аналіз ДНК швидше, - до жінки звернувся слідчий, -  крім цього виявилось, що у підозрюваного був велосипед, на якому він  втік. Нам вдалось відстежити номер, SIМ-карту та телефон викинули на виїзді з міста але тепер у нас є відбитки пальців.
- Отже, мобильник теж не справжній. – уточнювала лейтенант, - Можливо, там є важлива інформація .
- Нічого такого.
- Добре, працюйте.
- Пані Корнійчук , - про спокій вона може тільки мріяти, - є дані, щодо рахунків і вони дуже дивні. Подивіться, це платежі Олега Зарубінського.
- Поки що все в нормі.
- А тут. - колега дав їй іншу папку. – Це рахунок Степана Зарубінського, молодшого брата підозрюваного, але цей чоловік понад 6 років лікується у психіатричній лікарні, а якщо вірити цим даним, то кожного місяця він отримує 20 тисяч гривень від трьох різних людей. Вбивця користується карткою недієздатного брата.  Але найважливіше те, що чотири роки тому Олег поклав на рахунок Тивонюка С.В. три тисячі доларів.
- Негайно з ним зв’яжіться. І надішліть прикордонникам фотографію злочинця.
Часу залишалось обмаль. Дарина не відходила від столу з документами. Надворі сутеніло, але ніхто ще не збирався додому. Всі чекали звісток. Василь разом із слідчою групою поїхав до Сергія. Цікаво, що він їм скаже. Невже хлопець якось причетний до злочину?
Раптом пролунав дзвінок, трубку підняв секретар. Розмова тривала не довго, але по виразу обличчя поліцейського, йому повідомили, щось над важливе.
- Пані Корнійчук, Олега Зарубінського впіймали на румунському кордоні  кілька хвилин тому.
Тепер у жінки не залишилось жодних сумнівів . Вона набрала номер Петренка .
- Його знайшл . Як ваші успіхи?
- Я поговорив із Сергієм. Чотири роки тому він продав гараж якомусь хлопцю, а за отримані гроші відкрив майстерню, ми вже на півдорозі до того місця.
- Ви мусите знайти там докази раніше, ніж його доправлять сюди.
- Зробимо все можливе.
- І неможливе. – Дарина кинула трубку.
***

Годинник показував  20:37. У кімнаті допитів сидів молодий чоловік спортивної зовнішності із білявим волоссям, на диво поводився спокійно і стримано. Він тримав руки на коліна , а його погляд був спрямований на двері. Впевнена у собі людина, яку важко зламати, але можливо. В суміжній кімнаті через спеціальне скло на нього дивилися слідчі. Підозрюваний , ніби відчув чийсь пильний погляд , він повернув голову до них та усміхнувся. Дарина прекрасно знала, що на неї чекає важкий бій, не тільки із вбивцею, але й собою. Варто зберігати спокій, будь-яка агресивність гратиме проти неї, потрібно щоб хлопець злякався її холодності.       Час настав, жінка повільно відчинила двері  та зайшла у середину. Їх погляди зустрілися . Вона повільно відсунула крісло і сіла навпроти Олега. Першим тишу порушив він.
- Поясніть причину мого арешту. – тихо сказав чоловік.
- Вас підозрюють у вбивстві Вікторії Сапрнової. – вона поклала на стіл фотографію дівчини. – Ви з нею знайомі , чи не так?
- Так, ми однокласники, - його спокійний голос насторожував лейтенанта.
- Де ви були в ніч з 23 на 24 листопада ?
- Вдома дивився телевізор, запитайте в сусідки, хай підтвердить.
- Ту саму, котру ви шантажуєте .
Настала черга нервуватися чоловікові. Він поклав руки на стіл.
- Тобто ?
- Досить притворятися. Ми знайшли вашу схованку, компрометуючі документи  і таємні рахунки. Ви шантажували людей і таким чином отримували великі суми грошей.
- Вчителі в наш час погано заробляють, доводиться виживати, хто як може. – чоловік розводив руками.
- І вбивати.
- Ви помилились. Я непричетний .
- То навіщо тікати з країни ?
- А це не втеча, просто велопрогулянка.
- Із підробленим паспортом та 36 тисячами гривен .
- У вас нема доказів, а лише здогади  .
- Справді? А давайте я розповім як все було насправді. Олег Зарубінський  шкільний нікчема, якого ніхто не любить, навіть  рідна мати-алкоголічка. Вас постійно били , тому ви переходили в різні навчальні заклади. Ледь-ледь закінчивши навчання  поклялись помститися всім кривдникам , але як це зробити, коли вони заможні, а ви без копійки. От тоді почався шантаж і гроші полилися рікою. Але хіба цього достатньо? Ні. Потрібно щось жорстокіше, таке як вбивство. І хто ж буде першим, напевно Іван Заєць, який розбив вам голову, потім Вадим Фіточенко та Назар Боровий, котрі зняли на відео, як знущаються з вашого хворого брата, і найважливіші Лариса Скорик і Вікторія Сапронова, які принижували вас на кожному кроці. А Григорій Підгірний, це ж він все організував: закидання яйцями, підпал рюкзака. Ви добре спланували дії, відстежували кожного з них місяцями як, наприклад, останню жертву, працюючи робочим у її батька . Чи я неправду кажу, пане справжній Антагоніст?
- Я хочу бачити свого адвоката. – пальці нервово стукали по столі. Чоловік намагався стримуватися , але йому це погано вдавалось . Дарина зачепила болючу тему, в якій і пояснення. – Ви нічого не доведете .
- Не думаю, що він зможе вас захистити. Владислав Сапрнонов упізнав вас, до того ж волокна саме з вашого костюму залишились на драбині, по котрій ви лізли, щоб відключити камеру спостереження. До речі , знаєте що це ? Нітрозепам , який ви вкрали у старенької сусідки зверху, його слідчі теж знайшли у гаражі.
- Все? А може ви підкинули мені такі докази ? – Зарубінський готувався до контратаки.
- І рукавички зі слідами від мотузки .
- Я вам нічого не скажу . Це дурниці , видумки . – напруга наростала .
Раптом двері відчинив секретар і покликав Дарину. Він передав їй папку та пішов. Жінка повернулась назад й подивилась на документ.
- Що ж думаю, цього достатньо, щоб посадити вас на довго. Щойно мені дали результати ДНК експертизи волоска, який знайшли на вашій синій куртці,  вгадайте кому він належить ?
У кімнаті запанувала мертва тиша. Всі чекали, що скаже вбивця . Дарина розуміла, що вже кінець, але не поспішала завершувати допит, вона хотіла зізнання. Чоловік подивився навкруги в надії знайти вихід з даної ситуації , але було пізно. Як він міг таке допустити ? Цей нещасний волосок зруйнував усі плани , весь захист.
- Я не вбивав , а встановлював справедливість. - з посмішкою сказав Олег. – Вони заслужили на покарання …
- Але не на смерть.
- Я приходив до них миритися, ми пили шампанське за нову дружбу, а потім кожен з них засинав …навіки.
- Що ви зробили із Вікторією Сапроновою у день її смерті?
- Відстежував аж до клубу, потім заплатив кільком хлопцям , щоб чіплялись до неї , а я в певний момент підійду і стану героєм-визволителем. Потім ми пішли з того місця, вона вже була п’яна , тому на довгу прогулянку погодилась швидко. Коли їй стало зле я запропонував випити води …
- З розведеним Нітрозепаном.
- Так. Віку одразу накрило, тож я мав достатньо часу , щоб завершити справу. – чоловік глузливо дивився на лейтенанта.
- Мені огидно з вами знаходитись в одній кімнаті . – Дарина підвелась . – Забирайте його.
***

Пройшло кілька днів. Журналісти до ниточки обговорювали останні події. Але залишилось ще дещо важливе, принаймні так сказала Дарина Василю. Вона підібрала його недалеко від відділку.
- Куди це ти так причепурилася ? – Дарина була святково одягнена, що на неї не схоже. – Тобі личить.
- Дякую, я їду на обід до батьків. Давно з ними не бачилась.
- А мене береш із собою ? – іронічно запитав Петернко.
- Ні , але в тебе також будуть гості .
- Які?
- Зараз побачиш.
Дарина під’їхала до того місця з якого все почалось. В’язниця. Василь не розумів чому вони тут. Охоронець відчинив важкі металеві двері, щоб той хто за ними стоїть зміг пройти.
- Вам треба зустрітись, - Дарина намагалася заспокоїти напарника, - так буде легше і тобі, і йому.
Чоловік вийшов із машини та ще раз глянув на жінку. « Шляху назад нема», - прочитав він у її очах. Василь розвернувся і пішов назустріч молодому щойно звільненому  Григорію Підгірному. В них є про що поговорити.