ДЕРІОН-МОРЕПЛАВЕЦЬ
Передмова
Була темна і похмура ніч, у глибокому підземеллі, де огидно тхне смолою і літають величезні кажани, зла чаклунка варила зілля, але щось не давало їй спокою. Вона була красивою. У неї було довге каштанове волосся і зелені очі, але душа - була чорна, як смола, і похмура, як осінній день.
- Блейл, Кукуфраг, сюди! - загукала вона.
До зали увійшли два віщуни: один високий, інший нижчий на зріст і досить товстий.
- Мені потрібна магічна куля, - сказала чаклунка.
- Я з радістю принесу її, пані, - сказав Кукуфраг.
Він пішов у лабораторію, де зберігалися усі її зілля і приніс магічну кулю.
- Куля, дай відповідь: загрожують мені чи ні? - запитала чаклунка.
Тут на кулі з’явилося вогняне коло, і голос заговорив:
- Тобі загрожує Деріон син Ізгальдіни.
- Як! Є хтось, хто може протистояти моїм чарам? - здивувалася чаклунка.
- Як? Є хтось сильніший за нашу пані? - здивувалися Блейз і Кукуфраг.
- Я ненавиджу Ізгальдіну і всіх її нащадків! Я знищу Деріона, тілки б дізнатися як! - сказала вона.
- Знай, чаклунка! Цариця Ізгальдіна врятувала багато світів! Тобі не здолати ні її, ні її сина! – сказала куля.
- Деріон вже давно живе тут на планеті Меєр. Всі знають про його подвиги, - сказала куля.
- Я не дозволю йому перемогти мене! – вигукнула з пересердя чаклунка. З цими словами вона перетворилася на величезного хижого птаха і полетіла сіяти жах на планеті Меєр.
Частина перша. Спокуса
Моє ім'я Деріон. Я вже давно став героєм всієї планети Меер. Іноді моя мати Ізгальдіна відвідує мене. І кожен день у мене нові події. Одним словом, життя в мене сповнене численних пригод. Проте, сьогоднішній день починався цілком за звичайно. Я плив на своєму кораблі «Зоряний лебідь» разом з моєю командою, роботом Карамбою, моєю помічницею Мариною і ще кількома моряками. Марина висока та струнка дівчина з коротким чорним волоссям і карими очима. Я зустрів її на Землі під час своєї подорожі до Австрії. Вона займається спортом, добре вміє стріляти, чудово орієнтується по зірках та байдужа до косметики та усіляких жіночих штучок. Я можу їй повністю довірити свій корабель, якщо мені знадобиться кудись відлучитися. Такого помічника годі й шукати.
Карамба робот кулястої форми з гачкоподібними руками і ногами. Його зібрала Марина. Він вміє все, що завгодно: прибирати, писати, читати, прати, шити, готувати та ще багато чого.
Що стосується інших членів команди, то вони жителі планети Меер звичайні сині гуманоїди.
Ми пливли вже по сьомому океану Меєру. Ми побачили острів і вирішили там зупинитися та відпочити. Ми причалили до берега та зійшли з корабля на острів. Раптом на нас напали дві величезні ящірки. Вони були схожі на варанів, але у рази два більше. Ми почали стріляти по них з бластерів і вбили. Але на цьому наші пригоди не закінчилися. Марина побачила дивного птаха, до ноги якого була прикріплена записка. Птах, чомусь не злякався нас, а підлетів дуже близько. Ми легко спіймали його та зняли з ноги листочок. Там були написані такі слова: «Допоможіть! Допоможіть! SOS! SOS! SOS! Я капітан Скалідор. Мій корабель тоне. Я перебуваю на півночі океану Тетіс».
Не довго думаючи, ми повернулися на свій корабель та поспішили на допомогу капітану Скалідору.Ми попливли на північ і пливли дуже довго. Раптом з неба на нас напав той самий птах, якого ми побачили на острові.
- Я підстрелю тебе, пташко! - відважно сказала Марина. Вона була дуже відважна. Її не лякали ніякі труднощі.
- Не треба, Марино, я сам здолаю цю тварюку! - сказав я і вистрілив в цього нахабного птаха. Я підбив птицю. Раптом з води вистрибнув величезний змій. Він обвив моє тіло своїм хвостом і потягнув мене вглиб моря.
Я втратив свідомість і прийшов до тями на острові. Коли я відкрив очі, то побачив, що поруч зі мною сидить якась жінка.
- Добридень! Ви хто? - запитав я.
- Я Гриліана, мати гріха і повелителька загибелі! Я довго шукала тебе, щоб позбутися тебе. Проте в тебе ще є вибір! Обирай – ти будеш мені служити або помреш жахливою смертю!?
- Я не боюся тебе і не буду тобі служити! Моя команда скоро буде тут і тобі кінець, відьма! - пригрозив їй я.
- Не відмовляйся служити мені ‒ я дам тобі весь світ! Весь всесвіт схилитися перед тобою, Деріон!
Я в гніві кинувся на чаклунку. Але вона оглушила мене якимось закляттям, і я знову знепритомнів. Прийшов я до тями у якійсь кімнаті. Стіни у ній булі білі, а я лежав на великому ліжку. Переді мною по стінах попливли різні дивовижні картини. Я зрозумів, що то був Всесвіт. Там були різні світи і красиві і потворні, але всі вони були мені як рідними.
- Це все може буде твоїм, якщо ти станеш служити мені! - сказала Гріліана.
- Служити тобі, шахрайка, - це все одно, що служити дияволу!