Вперше в країну Емеральдів
Привіт, мене звати Елізабет Морінгтон. Я живу в Англії, в великому Лондоні.
Це був вечір. За вікном була тиха ніч. Я сиділа під вікном, і вечеряла грінками та молоком. Мама стояла біля раковини, і мила посуд. Я доїла свої грінки, і мама сказала щоб я йшла спати. Я була не проти так як дуже я хотіла спати.
Я увійшла в свою кімнату, ввімкнула нічник та лягла в своє невеличке, жовте ліжко.
Я прокинулася в своєму ліжку. Це ж точно моє ліжко? Я уважно подивилася і все таки так це моє ліжко. Я подивилася, що мене оточує. Я побачила дерева, траву, кущі з ягідками, але де я? Це не моя кімната. Вставши з ліжка я побачила дівчинку, вона пильно стежила за мною. Я привіталася з нею. Вона підскочила і швидко підбігла до мене, я даже моргнути не встигла як вона стала перед мною.
— Привіт, я Аніка.
— Привіт, а я Ліза
— приємно познайомитись
Її усмішка була дуже яскрава та помітна.
— А де я знаходжусь?
— В країні Емеральдів звісно.
— Я ніколи не чула про цю країну.
— Звісно не чула, через те що це інший світ!
— Не розумію?
— Насправді ви в цьому світі не одні, є ще багато світів. Наприклад світ Ельфів
—Ельфів?!
Я просто обожнюю ельфів, але я ніколи не думала що вони існують.
— Так, ми вправду існуємо.
Аніка глянула на мене та похитила готовою.
— Ні, з таким видом ти в місто не підеш.
Аніка торкнулася до моїх вушок. Я навіть не зрозуміла що сталося. Аніка дістала з карману своєї шкіряної желетки маленьке, гарненьке зеркальце. Я глянула в нього, і я побачила в зеркальці Ельфячі вушка. Спершу я злякалася.
— А я ж вернусь додому, так?
— Так звичайно.
— А вони в мене в реальному житті не залишаться?
— Звичайно ні.
Мені стало трішки легче.
— Пішли я покажу тобі наше місто.
— Добре, пішли.
Це був вечір. За вікном була тиха ніч. Я сиділа під вікном, і вечеряла грінками та молоком. Мама стояла біля раковини, і мила посуд. Я доїла свої грінки, і мама сказала щоб я йшла спати. Я була не проти так як дуже я хотіла спати.
Я увійшла в свою кімнату, ввімкнула нічник та лягла в своє невеличке, жовте ліжко.
Я прокинулася в своєму ліжку. Це ж точно моє ліжко? Я уважно подивилася і все таки так це моє ліжко. Я подивилася, що мене оточує. Я побачила дерева, траву, кущі з ягідками, але де я? Це не моя кімната. Вставши з ліжка я побачила дівчинку, вона пильно стежила за мною. Я привіталася з нею. Вона підскочила і швидко підбігла до мене, я даже моргнути не встигла як вона стала перед мною.
— Привіт, я Аніка.
— Привіт, а я Ліза
— приємно познайомитись
Її усмішка була дуже яскрава та помітна.
— А де я знаходжусь?
— В країні Емеральдів звісно.
— Я ніколи не чула про цю країну.
— Звісно не чула, через те що це інший світ!
— Не розумію?
— Насправді ви в цьому світі не одні, є ще багато світів. Наприклад світ Ельфів
—Ельфів?!
Я просто обожнюю ельфів, але я ніколи не думала що вони існують.
— Так, ми вправду існуємо.
Аніка глянула на мене та похитила готовою.
— Ні, з таким видом ти в місто не підеш.
Аніка торкнулася до моїх вушок. Я навіть не зрозуміла що сталося. Аніка дістала з карману своєї шкіряної желетки маленьке, гарненьке зеркальце. Я глянула в нього, і я побачила в зеркальці Ельфячі вушка. Спершу я злякалася.
— А я ж вернусь додому, так?
— Так звичайно.
— А вони в мене в реальному житті не залишаться?
— Звичайно ні.
Мені стало трішки легче.
— Пішли я покажу тобі наше місто.
— Добре, пішли.
Коментарі