Звук тривоги заполонив долину. Аліна глянула у бінокль та побачила, що на маленькому триповерховому будинку, який був відгалуженням від основної стіни великого комплексу, заблимав червоний сигнал. Вона повела бінокль трохи вниз, до каналізаційної труби та чекала.
Саме в цьому відгалуженні вони знищують всіх, у кого знайшли дефекти, залишаючи жити у комплексі тільки генетично ідеальних людей. Проте інколи інстинкт виживання змушує людину за будь-яку ціну шукати вихід. Саме так колись і зробила Аліна, пролізши спочатку у вентиляційну шахту, а потім у каналізаційну трубу.
Хвилин через 10 із труби вийшла дівчина років 15. Вона невпевнено йшла босими ногами по мокрій сирій глині в бік зруйнованого міста, коли на ній була одягнена лише тоненька нічна сорочка. Дійшовши до перших руїн, дівчина вся трусилась та вже здається була не радою, що втекла із комплексу у не менш ворожий світ.
Дівчина обійшла руїни, поранивши трохи ступні, а потім у відчаї присіла біля стіни, не знаючи, що їй далі робити. Перші сльози скотились по її щоках та впали на сорочку, коли дівчина почула якийсь шум і через хвилину вона побачила якогось чоловіка.
Він говорив їй, що вона може стати частиною його общини та описував всі переваги, коли, як ні звідки, у чоловіка полетіли стріли і він поспішив втекти. Дівчина тим часом притиснулась до стіни, як тільки могла сильніше. Зненацька із іншого боку вийшла Аліна та простягнула їй руку.
Аліна розповіла дівчині, що цей чоловік дуже погано відноситься до дівчат та експлуатує їх як тільки може, тому вона колись втекла від нього і тепер рятує інших. Дівчина мало що розуміла тому йшла киваючи.
- Ти мене ведеш у свою общину? - запитала дівчина.
- Так, вона тут поруч. Ми вже майже прийшли.
Аліна завела її у якийсь напівзруйнований будинок, а потім, коридорами, до великих дверей. Аліна їх повільно штовхнула, але за ними було порожньо. В цей момент Аліна відчула ніж біля свого горла.
- Де вони? - сказала дівчина.
Аліна лише хитро посміхнулась, взяла дівчину за руку та перекинула її через плече. Дівчина добряче гепнулась спиною об старі дошки, але це її не зупинило і вона швидко стрибнула на ноги, виставляючи перед собою ніж.
- Ви думали, що ми нічого не підозрюємо і так просто приведемо у свою схованку? - із насмішкою сказала Аліна, демонструючи, що не боїться її ножа.
- Ви жалюгідні і не варті нашої уваги, але вже занадто надокучаєте. Вас потрібно провчити та показати ваше місце, - зверхньо говорила дівчина, хоча у її голосі були чутні нотки тремтіння чи то від холоду, чи то від страху перед Аліною.
- Гарно ж тобі твій невеликий розум промили. Поки ти у дружбі із Владом, то інші дівчата отримують невеликі крихти із його стола, їх зневажають та б’ють за будь яку помилку, їх продають іншим таким Владам за копійки у смердючі борделі…
- Це тому що вони дурні. Треба бути хитрішою і тоді тобі дістанеться краща роль, - в’їдливо сказала дівчина, - Вона твоя.
В цей момент Аліна помітила позаду себе здоровенного чоловіка, який міг однією рукою розчавити Аліну, але вона встигла вчасно відвернутись. А позаду нього Влад з своїми помічниками стояли із задоволеним обличчям, що скоро візьмуть її у полон.
Помітивши цю компанію позаду здоров’яги, Аліна задоволено посміхнулась та поспішила в черговий раз вивернутись від рук. Через кілька хвилин Аліна майстерно за стрибнула у дірку в стелі та на смішливо покликала за собою всіх приспішників Влада.
Вони ганялись за Аліною більше години по руїнах, коли нарешті їм вдалось хитрістю її впіймати та привести до Влада. Він одразу помітив її радісний вигляд та насторожився.
- Ти зараз у дуже не вигідному положенні. Тебе ніхто не врятує, щоб ти собі не думала, - сказав Влад.
- А я й не хвилююсь за себе. Я вмію про себе подбати. Я радію, що вдало виконала завдання.
- Це ти про ще?
- Поки ви за мною тут ганялись, мої люди рознесли твій гадючник та врятували всіх.
- Ви не знаєте де… Негайно збираємося та рушаймо додому! - закричав Влад.
- Вже занадто пізно… - лише крикнула йому у слід Аліна.